Схід і Захід: почуття на піску

Простір сцени під дахом Херсонського музично-драматичного театру ім. М.Куліша на виставі «Ідзанамі» занурює глядача в атмосферу Країни Вранішнього Сонця. Співіснування загадкового світу Японії і вишуканої Франції, місць, де розгортатимуться події, вирішені сценографом і художником по костюмах Ольгою Гоноболіною рознесеними по боках сцени білими ширмами (японською з розсувними дверима — праворуч і європейською складаною ширмою — зліва). Своєрідним мостом, який з’єднав дві країни, стане центральна споруда, яка нагадує Торії, — вхід до синтоїстського храму у вигляді літери «П» з двома перекладками. Візуальним центром цієї конструкції виявляється великий лежачий конус стилізованого японського головного убору. Стіна з бамбука завершує споруду.

Сценографічним образом вистави і головною ідеєю постановника Сергія Павлюка (він же автор музичного оформлення) стає японський сад каменів зі справжнім піском, увінчаний гілкою сакури.

Павлюк бере за основу реальний японський філософський сад каменів, але змушує його працювати на своє театральне рішення. Хиткість піску подібна хисткості почуттів, ось вони є, вони реальні і, здається, відчутні, і раптом — подих вітру, і від хитросплетінь пристрасті, як і від потривоженого слова на піску, не залишилося і сліду ...

Взагалі, декорації вистави можна розглядати як мальовничу картину, де переважають соковиті кольори, жива стихія вогню, аромат пелюсток троянд, запахи пахощів, химерно грає світло (художник по світлу Сергій Яковенко).

Сюжет п’єси «Ідзанамі» у Т.Іващенко виникнув під враженням роману «Шовк» А.Барікко. Вичленувавши з цієї історії лінію кохання, драматург співвіднесла її з божественною силою. Розпочавши п’єсу легендою про кохання бога Ідзанаги і богині Ідзанамі, проводячи певну паралель із Адамом і Євою, автор стверджує, що чоловік і жінка в коханні уподібнюються богам. При цьому вона акцентує увагу на фінальному висновкові — часто люди шукають своє щастя десь далеко, не помічаючи, що воно поруч.

Історія двох родин, французів Ерве і Мадлен та японців Асагао і Хара Кея розгортається рівнобіжно. Вони молоді, люблять один одного, мріють про продовження роду. Та варто Ерве поїхати до Японії за кладками шовкопрядів для свого бізнесу і зустріти Асагао, його душевний спокій втрачено. Екзотична красуня не йде з голови, і серце розривається між японкою та Мадлен.

Вистава вийшла динамічною за рахунок контрастної зміни ритмів існування двох місць дії. Зосереджена спокійна лінія його японської частини емоційно вибухала безтурботною французькою. Метафора співіснування двох світових культур — східної та європейської представлялася режисером гранично театрально. Він щедро користується прийомами тіньового театру, театру масок, знаковою грою віял. За допомогою вишуканої пластики живих тіл «малювалися» гравюри, які символізують могутність кохання (балетмейстер Юрій Бусс). Почуттєва естетика Сходу вібрувала почуттями цнотливого еротизму, таїнства тілесних стосунків чоловіка і жінки.

Глузування Заходу проявилося в гротесковому образі Клодьє (Андрій Клочко), друга Ерве. У його вуста режисер вклав слова Марсельєзи, заспівані українською мовою: «Лютий ворог наступає проти нас!», що прозвучали в нинішній ситуації абсолютно однозначно. Дійсність уривалася в дію і її зигзаги відмінно відігравали актори. Упевнено й органічно ведучи кожен свою партію, виконавці зуміли передати глибокий сенс цієї історії. Розумною француженкою, яка утримує прекрасний будинок і понад усе на світі кохає чоловіка, постає Мадлен (Олена Пасько). Ерве (Сергій Мевша) створює образ чоловіка, вбитого пристрастю, завороженого загадковою країною і японкою, яка зустрілася на його шляху. Як виразні сцени його безумного бігу по піску, розмови над тим же піском з Асагао, кохання з нею!

Обличчя актора Вадима Саввіна глядач не бачить, він у образах Кадзумо-сама і Мадам Бланш з’являється у виразних масках і в конусному капелюсі, але пластикою рук і голосом він створює колорит обох персонажів.

Особливий акторський успіх — образи Асагао (Олена Боруцька) і Хара Кей (Дмитро Базавлук). Трепетність, ніжність, покірливість, зосередженість, ці риси вдачі своєї героїні яскраво втілює О. Боруцька. Пластика, манера говорити, рухатися — все видає глибоке проникнення в характер японки, закоханої в чужоземця і вимушеною підкорятися чоловікові. Хара Кей-Базавлук — справжній самурай. Зовнішній вигляд, мова, вміння поводитися з мечем, глибинна мудрість воїна, бажання і необхідність дотримуватися ритуалів робить образ завершеним, аж до здійснення обряду харакірі, який він графічно чітко виконує за світловою ширмою тіньового театру.

Жака Клодьє А.Клочко грає гротесковими мазками. Під личиною балагура, що не розлучається з пляшкою, ховається чоловік, який страждає без кохання, але шукає його. У виставі за вихором пристрасті, кохання, чуттєвості, якими захоплені всі герої, прочитується думка про небезпеку перетину культур, світоглядів, менталітетів, традицій, про тонкість грані духовного взаємовпливу і проникнення, про складність зіткнення різних понять, про непохитність шляху людини до істини...