Слухаючи генія

Шлях до слухача цього монументального твору знаменитого кримського композитора був неймовірно довгим — більше чотирьох десятиріч («День» писав про це в №218). На жаль, через хворобу Караманов не зміг бути присутнім на концерті. Але про те, що публіка високо оцінила його симфонію, композитор дізнався одразу ж після концерту від сестри Севіль Крилатової i сина Олега Караманова, які зателефонували в Сімферополь, якi спеціально приїхали на прем’єру до Києва.

«Звершилося» — музичне полотно, що розповідає про земне життя Ісуса та його Воскресіння. Твір Караманова прославляє Бога, який страждав заради людства, щоб подарувати людям надію на вічне життя. Симфонічне Євангеліє складається з десяти частин. Його виконали: оркестр Національної державної радіокомпанії України (диригент Володимир Шейко), хор ім. П. Майбороди НДРУ, капела «Почайна» Києво-Могилянської академії, Хор хлопчиків і юнаків НМАУ ім. П. Чайковського й солісти: віолончеліст Олександр Височин, тенор — Сергій Бортник.

Музика Алемдара Караманова вже з перших митей захоплює слухачів і вже не відпускає до фіналу. У симфонії композитору вдалося гармонічно передати музичний образ Євангеліє, й здавалося, що це сам Бог говорить із тими, хто зібрався в залі палацу, настільки піднесеним, гармонійним, образним є цей твір Караманова. Музика Алемдара Сабітовича вражає. Вона нікого не залишає байдужим. Вона вимагає не просто уважно її слухати, але й співпереживати. А це в наш прагматичний час складно. Організатори взяли на себе титанічний труд — познайомили публіку з видатним твором, написаним нашим сучасником. Прагнучи, щоб симфонію почули якнайбільше слухачів, вони організували прем’єру на головній сцені нашої країни. Це дуже символічно, втім є одне маленьке «але» — зал Палацу «Україна» не зовсім ідеальне місце з погляду акустики. А музика Караманова настільки поліфонічна, багата на звукові відтінки, що навіть мікрофони й підзвучки не давали тієї багатоспекторної музичної гами, яку створив композитор. І ще одне «але»: намагаючись супроводити Симфонічне Євангеліє відеорядом (слайди, голограммы), режисери хотіли як краще, але це мерехтiння кадрів, підібраних досить хаотично, лише заважало суцільному сприйняттю епохальної й величної музики Алемдара Караманова. Та це, так би мовити, деталі. Головне, що «Звершилося» нарешті розпочало своє сценічне життя.

Після концерту душу переповнювала радість з приводу того, що ми живемо в епоху Караманова, й смуток, що маестро свого тріумфу не бачить у цю хвилину. Хотілося потиснути руку й особисто подякувати Алемдара Сабітовича за його музику, що очищає душу, робить нас кращими. За його багаторічне самовіддане служіння Музиці, що незважаючи на удари долі він не просто сам iде вперед, але й нас, своїх слухачів, за собою веде. У цей вечір ми чули музику генія, й це не пишномовні фрази, а реальність. Чому ми шкодуємо слів, вважаючи, що краще за життя майстрів не називати їх неординарними, самобутніми — геніальними?

Музику Караманова виконують у різних країнах, а на Батьківщині він живе фактично самітником: нікого не про що не просить, а просто творить музику, яку, за його словами, «йому нашіптує Бог». Твори Алемдара Сабітовича — це розмова з минулим і сучасним, майбутнім і вічністю. Ми навіть не уявляємо собі, наскільки нам повезло, що легендарний композитор — наш сучасник. І нам потрібно берегти своє «національне надбання», яким є А.С. Караманов. Але, як це несумно звучить, сьогодні зводити кінці з кінцями йому дають змогу премії та гранди зовсім не уряду України й Криму (композитор живе в Сімферополі з 1964 р.), а завдяки нашим сусідам-москвичам з фонду «Русское исполнительское искусство». Уже третій рік поспіль вони фінансово допомагають кримському генію. А що наша влада? Невже в нас так багато Караманових? Ні! Він один такий — єдиний і неповторний, який присвятив себе музиці. Тож може варто хоча б зараз, коли маестро вже 72 роки, коли вік і хвороби наступають, допомогти полегшити його побут, життя? Сам він ніколи не попросить про допомогу. Звичайно, надсилати кошики квітів — ефектний жест, але не більше того...

— Мені рідко доводиться давати інтерв’ю, нині я домогосподарка, — зізналася «Дню» сестра композитора Севіль Крилатова. — Моє господарство — це Алемдар Караманов. Наскільки він великий — можна усвідомити, відвідавши цей концерт і почувши його «Звершилося». До цієї прем’єри ми йшли разом із братом більше 40 років. За свій рахунок я переписувала ноти, ксерокопіювала партії, сама відвозила партитури музикантам. Моя душа давно віддана цій симфонії. Мені важко говорити. Я вражена оркестром, диригентом, хористами. Я щаслива, що побувала на прем’єрі й усі свої враження передала Алемдару. Він хвилювався: як публіка прийме його твір, чи зрозуміє? Ми привеземо йому відеозапис, і він почує те, про що мріяв так багато років. Нині Алемдар Сабітович незважаючи на хворе серце і на те, що йому важко ходити, продовжує багато працювати. Він закінчив оперу про Івана Златоуста. Цей твір незвичайної краси й гармонії. Зараз на музику буде написане лібрето й, можливо, незабаром у Києві ми побачимо прем’єру. Брат ніколи не пише на замовлення, він творить за велінням своєї душі й серця, за духовним осяянням, як він говорить, «з чистого аркуша неба». Я хочу подякувати голові фонду «Русское исполнительское искусство» Валерію Воронi, який фінансово допомагає Алемдару Сабітовичу, й нині, приїхавши до Києва на прем’єру, знову передав гранд. Хочу через вашу газету звернутися до представників влади Криму або України, щоб вони вирішили питання стипендії чи гранда, що уможливить гідне життя Караманову, або надали йому нормальну квартиру. Він сьогодні живе в крихітній кімнаті (вся квартира — 32 метри). У це важко повірити, але факт залишається фактом! Алемдар усе життя присвятив музиці. Він — творча особистість, і побут його не цікавить, але мені боляче дивитися, як складно йому жити...

— Алемдар Караманов — дуже відома особистість у музиці, — сказав «Дню» композитор Євген Станкович. — У симфонії він по-новому розкрився перед слухачами, виявивши оригінальну манеру музичного написання, свою стилістику. Караманов починав як радикальний композитор водночас із Щедріним, Шнітке, Губайдулліною й Денисовим. З Мирославом Скориком він навчався разом в аспірантурі при Московській консерваторії. Алемдар у той час писав експансивну й неординарну музику, наближену до авангарду. Але через деякий час у житті та долі Караманова сталося щось таке, що привело його до написання музики на біблійні сюжети. У цьому концерті ми почули результати його духовних і внутрішніх пошуків. «Звершилося» — величезний твір. Я би не ризикнув його назвати «Музичним Євангеліє», оскільки потрібно дуже обережно людям на землі ставитися до Божого Слова. А Караманов із Богом на Ви. Ця симфонія — спроба відобразити своє внутрішнє ставлення до тих подій, які він пізнав, пережив як людина i як творча особистість. У музиці він передав свої відчуття, наближаючи слухачів до теми про Бога i Євангеліє. Композитор використовує демократичну музичну мову. Вона містить у собі багато напрямів, немов акумулює поліфонію нашого часу. Можна привітати Алемдара Сабітовича з досить успішною прем’єрою.

У концерті були використані світлові ефекти, голограми, слайди. Бажання організаторів творчого проекту використати сучасні технології викликає схвалення, та в цьому випадку симфонія Караманова самодостатня і його музика не потребує ніяких картинок-ілюстрацій. Тим більше, що вони хаотично з’являлися під час виконання симфонії, та не мали такої сильної драматургії, як караманiвська музика. Технічні накладки, постійне повторення пейзажів і картин, які не мають стосунку до музики й до Євангеліє, мені здається, лише відволікали публіку.

Хотілося б окремо сказати про музикантів оркестру. Вони — молодці. Виконали велику й складну роботу. Була проблема з акустикою, але це через зал «України». Він не пристосований для виконання симфонічної музики: немає тут могутнього й хорошого звучання. Зал палацу придатний лише для естрадних концертів, а не для камерної й симфонічної музики. Але це проблема давня. На жаль, у Києві немає великого залу з якісною акустикою (на 4 — 10 тис. місць) для таких концертів, як нинішній, коли виступають симфонічний оркестр і три хори. Але, незважаючи на деякі недоліки, оркестр і хористи чудово виступили, й можна сказати величезне спасибі організаторам, що музика Караманова нарешті дійшла до слухачів. Дай Бог композитору здоров’я, щоб він ще багато разів нас радував новими творами.