«Смерть — це надзвичайно балетна тема»

Вокал опери, ретельно скомпонований із кращих зразків, супроводжуватиме всю виставу й додаватиме соковитих фарб у саму по собі яскраву хореографію балетмейстера, добре відомого киянам за своїми постановками «Картинок із виставки» й «Весни священної» в Національній опері України, який прославився на всю Європу відеокліпом, знятим по матеріалу вистави «Сили долі», за участю співачки Олени Гребенюк, що посів перше місце на конкурсі EURO-VIDEO. Напередодні прем’єри самобутній, епатажний хореограф Раду Поклітару, а з недавнього часу ще й керівник нового театру «Київ модерн-балет», розповів про виставу «Кармен. ТV», прем’єра якої відбудеться на сцені театру ім. І. Франка, й про себе.

СПЛЕТІННЯ ЕПОХ

— Назва вашого театру говорить про те, що його постановки будуть витримані в певній естетиці напряму в балеті початку минулого сторіччя чи ви використовуєте термін «модерн» у більш широкому значенні, як деякий антипод класиці?

— Спочатку я передбачав, що це буде естетика початку ХХ століття — живопис Міро, трохи кубистська Іспанія. Але раптом виник певний образ дівчини з дня сьогоднішнього, яка спостерігає відомий сюжет «Кармен» і навіть втручається в нього. Сплетіння різних епох автоматично виключає можливість обмежитися яким-небудь одним стилем. Як, проте, неможливо й передбачити, чи працюватиме той або інший хід, поки вистава не буде показана публіці. Яким буде фінал, я вирішу на останній репетиції.

— Ви завжди так працюєте?

— Так. Під час роботи над «Силами долі» я вирішив підготуватися до репетиції фрагмента з «Травіати», тобто на аркуші паперу розташував хрестиками, кружечками, квадратиками танцюристів, солістку-вокалістку. Потім розставив усіх по місцях... і чотири години не міг зрушити з мертвої точки. Вибачився й відпустив колектив. А на наступній репетиції переставив усе — так, як було до душі, й вийшло добре.

БЕЗ ТАБУ

— Не з будь-яким колективом такі методи прийнятні в роботі. Схоже, що артисти вашого театру — однодумці. Як збиралася ваша команда?

— Провів кастинг, який мені допомогли організувати Сергій Бондур й Олексій Бузько. Хоча кастинг, звичайно, не розкриває всього потенціалу артиста, але в процесі роботи я все-таки зрозумів, що інтуїція не підвела мене. Мені подобається працювати саме з цими танцівниками. Вони не скуті класичними хореографічними канонами, вихованням, різними табу, що характерно для всіх професійних танцівників, у тому числі й для мене (Поклітару закінчив Московське й Пермське училища, Академію музики. — Л.Т. ). Вони готові експериментувати. Річ у тому, що психіка професійного артиста балету занадто естетизована: ставлення до себе красивого. У чому різниця між артистом класичного балету й танцівником стилю модерн? Перший усім своїм існуванням на сцені доводить, що тягаря, земного тяжіння немає, гравітація відсутня, тобто людина ідеальна, а такого в природі не існує. Танцівник стилю модерн говорить — тягар є, він більш природний на сцені, є відчуття, що існує певний тягар, який утримує його на землі й не дає злетіти...

— Ваші артисти на сцені демонструють чуттєвість. Це ви пробуджуєте її в них чи вони висловлюють те, що йде від виконуваних ролей?

— Це взаємний процес, тобто якщо актор-танцівник не має емоційності, то її не пробудиш.

— Раду, задумуючи постановку, ви йшли на поводі в опери Бізе або новели Меріме?

— Переважно в опери. У балеті я спробував зробити синтез оперної фабули й емоційної наповненості новели Меріме. У Бізе Кармен ідеалізована. До речі, протягом усієї історії цієї опери образ Кармен зазнавав різного трактування: від відвертої повії, злодійки до символу свободи. В опері, знову ж таки, менше смерті: Цунігу (в Меріме це якийсь воєначальник без імені) не вбивають, як у новелі, а всього лише прив’язують до стільця. У нас, щоправда, він також залишається живим.

— Тобто в цьому балеті смертей буде менше? А як ви ставитеся до естетики смерті?

— Смерть — це яскраве негативне переживання, яке очікує на кожну людину в житті. Балет — вид мистецтва, що за своєю природою також яскравий й емоційний. Оскільки смерть — найвищий пік деяких душевних переживань або фізичного страждання, то вона абсолютно балетна. Я б сказав, смерть — це надзвичайно балетна тема. Хочу розповісти історію Кармен без смерті. Можна пофантазувати й, наприклад, у виставі головна героїня залишається живою. Кармен з’явиться на сцені в інвалідному візку, відкриє школу ворожок, а насправді це буде підпільний наркопритон і публічний дім... Подобається версія? Ні? Тоді нехай Кармен помирає! Що буде насправді, публіка дізнається, відвідавши прем’єру.

РЕЖИСЕРСЬКІ «ХОДИ»

— Сподіватимемося, що ваші фантазії знайдуть оригінальне втілення, оскільки інакше класику можна перетворити на анекдот.

— Ну до анекдоту справа не дійде. Мої фантазії — це просто витівки порівняно з вигадками Євгена Панфілова, які втілені в Пермському балеті. На жаль, цей самобутній хореограф і танцівник нещодавно загинув. Не приховуватиму, Панфілов справив на мене величезний вплив ще коли я навчався в Пермському училищі. То був час становлення його театру. Я ходив на всі його вистави й репетиції. Євген робив абсолютно неймовірні речі в балеті. Наприклад, мене приголомшив його спектакль «Біг», поставлений за Михайлом Булгаковим. Панфілов вигадав нову «Попелюшку» на музику опери Россіні «Сандрільона». Сюжет балету був неймовірно закручений: Попелюшка закохалася в Тарзана. Усі навколо їй говорять, що вона дурненька, оскільки їй варто прийти на бал, загубити черевичок й у неї закохається принц. В майбутньому на Попелюшку чекає життя в палаці, а вона обирає джунглі й свободу. Оце фантазія, оце концепція балету! У моїй «Попелюшці» й «Кармен.TV» усе значно традиційніше.

Знаєте, насправді різноманітні режисерські «ходи» часто народжуються не від глибокої концептуальної ідеї (її потім можна вигадати), а, наприклад, тому, що на одній із репетицій опинилася непарна кількість виконавців. Так у «Кармен. TV» народилася дівчина-Сізіф, тому що з’ясувалося — її нікому душити, ні з ким кохатися, ні від кого народжувати. Довелося щось вигадати. Ось і котить вона свій камінь на тлі інших, в яких відбувається якесь своє бурхливе життя. За іронією долі звати цю дівчину-Сізіфа Юлія Тимошенко...

Проте зовсім без концепції я не працюю. У кожній постановці дуже важливим є трактування персонажів. Наприклад, у «Кармен.TV» у мене Мікаелі відводиться ледь не головна роль, а в Меріме й Бізе вона другорядна. У цьому балеті Мікаела виконує роль п’ятого персонажа, який, знаючи більше за всіх, смикає за ниточки, втручається в сюжет.

— Ризикну передбачити, що Мікаела — це ваш псевдонім?

— Щонайменше співавтор. Узагалі, якщо говорити про театр «Київ модерн-балет», то у нас працюють усього 16 акторів, а це означає, що необхідна взаємозамінність танцівників. З самого початку роботи репетирували кілька Кармен, Хозе, Еськамільо та інших. Але в процесі народження постановки викристалізовувалися характери й склалася певна розстановка акторських сил. Найбільш зтанцьований склад вийде на прем’єру. Але ми маємо можливість, якщо буде потреба, ввести заміну, щоб уникнути неприємної випадковості на зразок травм, хвороб — ніщо не може зірвати виставу.

КОМАНДА

— Раду, як народилася ідея створення нового модерн-театру й як ви вирішили осісти в Києві?

— Ідея належить меценату Володимиру Філіппову. Минулої осені в Києві проходили гастролі Санкт-Петербурзького сучасного балету Бориса Ейфмана. У його знаменитій трупі працює багато моїх знайомих. Після однієї з вистав ми зібралися у Філіппова в гостях. Під час розмови Володимир Вітольдович запитав в одного з танцівників, з яким я навчався в Пермі, чи пішов би він працювати в Київ, якби Поклітару мав свій колектив? Той сказав — так. Наприкінці вечірки Філіппов запитує: «Чому б тобі не організувати свій театр?» Зізнаюся, за всієї привабливості ідеї для мене це був непростий крок. Я звик бути вільним художником. Це мене дуже влаштовувало. Коли я закінчив танцювати, то став головним балетмейстером у Кишинівському театрі. Потім, коли в колективі почалися пертурбації, я поїхав з Молдови. Почав ставити балети в багатьох театрах і дуже радів, що є незалежним хореографом. Однак щастя виявилося неповним. Я ставив вистави, а далі — чи йдуть вони потім — від мене нічого не залежало. Ось і з’явилася гіркота: я витрачаю сили заради двох-трьох показів, а хотілося б, щоб мої балети мали тривалий контакт з глядачем.

З афіші Великого театру зникла моя версія «Ромео й Джульєтти», оскільки адміністрація ніяк не з’ясує свої відносини з Фондом С. Прокоф’єва. Не знаю, чи йтиме в Латвії «Попелюшка» на музику Олега Ходосько (кращого симфоніста Білорусі, лауреата їхньої національної премії), прем’єра якої відбулася у вересні? До речі, ця вистава — унікальний випадок у постановочній практиці. Олегу сподобалася моя «Попелюшка», він попросив дати йому відеозапис, сів перед монітором з вимкненим звуком і за хронометражем написав нову музику, по-моєму, вражаючу. Зізнаюся, при тому, що хореографія залишилася колишньою, остання прем’єра мала значно більший успіх. У Мінську не йде одна з останніх моїх постановок «Ромео й Юлія» на музику Чайковського... Ось і виходить, що працюю багато, а врешті в театрах майже нічого не показують. Тому варіант, запропонований В. Філіпповим, виявився дуже спокусливим. У «Київ модерн-балеті» ми самі вирішуємо, що й коли танцюємо, де виступаємо.

— Розкажіть про свою команду?

— Зібрати команду, тимчасову або більш-менш постійну — головна умова успішної роботи. Чого я вартий як художник, якщо мої ідеї немає кому зрозуміти й втілити? Усі артисти театру — творчі індивідуальності. Наша команда почала складатися ще під час роботи над «Картинками з виставки» й «Весною священною», які поставлені для Національної опери України. Тоді доля звела мене з Анатолієм Козловим, педагогом-репетитором, а в недалекому минулому блискучим танцівником столичної балетної трупи. Ще один педагог, якому я повністю довіряю в питаннях творчості — Сергій Бондур (талановитий танцівник і балетмейстер, прем’єр Київської муніципальної опери), з ним ми також не перший рік співпрацюємо. У нашому колективі є дві особливі людини — художники Ганна Іпатьєва й Андрій Злобін, яких я називаю «добрими буддійськими ангелами». Вони обидва займаються йогою, спокійні люди й їм вдається заспокоювати мою бурхливу натуру. «Кармен.TV» уже наш сьомий балет. Ми разом працювали в Латвії, Білорусі, Росії. Уміння працювати в команді, мабуть, найсильніша якість для нашого театру.