Соняшникова... осінь

Досвідчений майстер живопису, випускник Дніпропетровського художнього училища та Харківського художньо-промислового інституту, член НСХУ Іван Михайлович Коваленко пройшов великий шлях пошуків і надбань. Він успішно працював у техніці акварелі, експериментував з імпресією та експресією, писав у абстрактному стилі. Та все ж з особливою насолодою майстер повертався до реалістичного живопису.

Для свого персонального вернісажу у Києві Іван Коваленко відібрав здебільшого реалістичні пейзажі та натюрморти з квітів, створені ним у різних куточках України протягом останніх п’яти років, за майже чверть століття творчої діяльності. Це квінтесенція досягнень майстра, констатована як результат його пошуків послідовності оволодіння кольором і тоном — від більш локальних до абсолютно розкутих поєднань, текстурою полотна і фактурою олії.

Захоплююче спостерігати, як від картини до картини, від виставки до виставки твердішим стає пензель живописця, з-під якого лягає живий мазок, завдяки якому реалізм не перетворюється на дбайливе копіювання. В кожному сюжеті відчувається щось особисте — чи то ледь помітна стежка, серед буйно квітучих пагорбів, на якій ще свіжі сліди замріяного художника, що шукає сюжет; чи то підгір’я, синім повітрям якого так легко дихається у будь-яку погоду; чи то убоге віконце, прикрашене розкішшю мальв; чи то улюблені соняхи або букети квітів, наче дбайливо дібрані комусь у подарунок. Кожна картина створює настрій, основний тон якого — світлий та ясний, бо сам художник — людина чиста і світла, здатна до емоційних взаємин через фарбу з глядачем.

Саме з таких світлих особистостей виходять найкращі педагоги. І це — ще одна дуже важлива іпостась Івана Коваленка. Відпрацювавши десять років професіональним художником на художньому комбінаті, він усім серцем віддався педагогічній діяльності в тому самому училищі, з якого вийшов сам. Не полишаючи творчості, допомагає обдарованій молоді розкрити талант і знайти свій шлях у мистецтві. Серед його учнів особливе місце посідає дочка художника Тетяна Коваленко, яка вже встигла підкорити серця відвідувачів багатьох столичних галерей своєю самобутньою творчістю. Щоправда, педагогічні лаври батько приписує не собі, та все ж перші, чи не найважливіші уроки дав їй саме він, відкрив безмежний простір для прагнучої творчості душі.

Дехто з учнів Івана Михайловича, які продовжують своє навчання у Києві, були присутні на відкритті вернісажу свого вчителя і з великим пієтетом і вдячністю промовляли про нього теплі і щирі слова.