Спадкоємці Малевича

Кілька сотень «безпредметних» робіт десятків авторів із усієї України засвідчують, що традиції Василя Кандинського і Казимира Малевича — живі. Нагадаємо, перша Всеукраїнська виставка абстрактного живопису проходила у ЦБХ два роки тому. Таким чином, можна сказати, що приїхавши подивитися експозицію на Львівську площу сьогодні, ви потрапляєте на міні-бієнале. Цій назві вона відповідає ще й за масштабами, а не лише за строками проведення. Порівняння зі справжньою бієнале тим показовіше, що саме останнім часом знаменитий Будинок з музами на фронтоні помітно підвищив якість представлених експозицій. Нині тут часто відбуваються гучні прем’єри найвідоміших українських авторів, у колективах беруть участь справжні гранди вітчизняного візуального мистецтва. На другу за рахунком «колективку» нефігуративного живопису свої роботи надали мало не всі «мастодонти» цього напрямку, які працюють в Україні.

Відкривають експозицію нові — «Все буде добре» (2014) і «Святий Севастьян» (2017) — картини живого класика українського сучасного мистецтва й легенди неофіційного мистецтва Олександра Дубовика. А далі — лише від переліку імен, чиї персональні виставки давно визнані предметом особливої гордості в будь-якій галереї, в кожному музеї України, — поліпшується настрій. Поряд з полотнами Дубовика представлені роботи Петра Бевзи і «найдорожчого художника України», як його охарактеризували у ЗМІ, Анатолія Криволапа. Далі в залах третього поверху — Ганна Криволап, майстер кольору Петро Лебединець, чудова Ганна Гідора, життєрадісний Петро Антип, ніжна Олена Рижих, Анатолій Фурлет, ба навіть пара стареньких робіт із циклу «Погляд у безмежність» (2008—2010 рр.) філософа від образотворчого мистецтва Івана Марчука. Любителі живопису оцінять і одесита Володимира Цюпка, і колористику Бориса Кузьми (Закарпаття), і майстерність Ігоря Дороша із Тернополя, чию «Композицію» використовували для афіші виставкового заходу, та інших митців.

Варто зазначити, що «мінуси» виставки випливають з її же «плюсів». І як такі, є типовими для арт-проектів у Будинку художника. По-перше, робіт ну дуже багато — а «повітря» між ними обмаль. Так що в очах, буває, мерехтить, як від кількості шпалер. А крім того, картини на виставці — на будь-який смак. Поруч мало не з шедеврами можна побачити інтер’єрний ширвжиток...

Саме по собі поєднання творів того ж Дубовика, Марчука і Криволапа «в одному наборі», мало не на одній і тій же стіні, також видається небезперечним рішенням. Але... так навіть цікавіше.

«Географія» авторів із усієї України дає змогу краще зрозуміти, де і чим «дихають» сьогодні в нас художники. Тим паче, що, судячи з коментарів під оголошенням про відкриття виставки на сторінці у «Фейсбуці» художника та куратора Олександра Цибульського, ще й до сьогодні українська публіка, навіть доволі освічена, далеко не повністю сприймає «нефігуратив». Ось і виходить, що більш ніж через сто років після того, як творив винахідник абстрактного живопису Василь Кандинський, і через 73 роки з дня смерті Піта Мондріана — бути «нефігуративістом» в Україні, як і раніше, мало не синонім людського і творчого подвигу. Втім, мистецтво (а не комерційна підробка під нього) — це завжди справжній подвиг...

Виставку можна побачити до 14 травня.