Співаючі очі. Потужні крила...

Нині закінчені саундтреки двох кінофільмів. Для півторарічного синочка Еміра кримськотатарська співачка написала українськомовну колискову; восени виходить кілька дуетів, зокрема й з популярним казахстанським репером JahKhalib. Закінчується ремонт у студії звукозапису, і скоро у Джамали з’явиться особиста творча лабораторія, яку вона вже називає «гніздо» і де будуть «вилуплюватися» нові пісні.

Плани, плани, плани ... справи, справи, справи.

У цьому інтерв’ю ми пошукаємо відповідь на одне запитання:

— Чому в Джамали багато виходить — навіть коли здається, весь світ проти?

«НЕ РОЗУМІЮ, ЯК МОЖНА ВИКЛАДАТИ І ПРИ ЦЬОМУ БУДУВАТИ КАР’ЄРУ АРТИСТА»

— Правда, що вам зі старшою сестрою Евеліною забороняли ходити на дискотеки?

— Да-а-а!.. Навіть на випускному батьки дозволили мені побути до десятої вечора, поки не стемніло. Та й то, тато ніби ненароком постійно проходив повз нашого столу, контролюючи ситуацію. А однокласники про це пошепки повідомляли: — «Дивись, Сусана: Алім Айяровіч йде» ...

— Знайома ситуація! У мене теж дві доньки. Добре, що вони не дають інтерв’ю...

— 2001 року ви вступили до Національної музичної академії України. Хто став вашим педагогом?

— Я потрапила в клас до відомої української співачки (сопрано), завідувача кафедри сольного співу Євдокії Василівні Колесник. Це  одна з серйозних оперних співачок, у репертуарі якої понад 40 оперних партій. Однією з перших у Київському оперному театрі Євдокія Василівна виконала, наприклад, центральну жіночу партію в опері «Катерина Ізмайлова» Дмитра Шостаковича. Мені здається, цей образ неабияк позначився на характері педагога. Якоюсь мірою Євдокія Василівна стала Катериною Ізмайловою.

— Що ви маєте на увазі?

— Вона не вміла переключатися. З нею було нелегко. Я кілька разів навіть плакала на заняттях... Вона постійно всіх порівнювала з собою, говорила нам, що ми — нездари і нам слід більше займатися. Коли я вступила до музичної академії, виявилося, що я наймолодша на курсі. Мені тільки-но виповнилося 17 років. При цьому моїй мамі казали в приймальній комісії: «Ми беремо тільки після двох підкурсів. Спочатку вступаєте на перший, потім — проходите другий, а тільки потім приймаємо на курс». Але мене взяли одразу на курс. Педагог сказала: «Такі співаючі очі я просто не можу пропустити!»

Євдокії Василівні я вдячна за те, що вона побачила мій потенціал. До того ж, вона весь час розривалася між професіями педагога й співачки. Поєднувати це практично нереально. Для педагога, на мій погляд, важливо, ділитися знаннями й ремеслом, підказувати й формувати, при цьому залишатися на другому плані.

Мене, до речі, свого часу звали викладати в Київський інститут музики імені Р.М. Гліера. Але я відмовилася саме з цієї причини. Я не розумію, як можна викладати і при цьому будувати кар’єру артиста.

— Чому?

— З усіх боків мені казали: — «Ти з глузду з’їхала, — таке упускати? Це ж статус і так далі.» А я кажу: — «Ви розумієте, що не буду я викладати!» Не можу. У мене немає часу. Я хочу бути співачкою!

— Усьому свій час.

— Відповідаючи на ваше запитання: — «Як це було в консі?», Скажу: — Мені особисто було складно... Я закінчувала музичну академію в класі Наталії Іванівни Ніколаїшин, солістки Національної опери України. Співачка вона крута, я вдячна за її віру в мене. Вона взяла мене на останньому курсі, зазвичай викладачі на таке не погоджуються. Але, на жаль, часу на мене у неї не вистачало. Мою випускну партію, яку я здавала на іспиті, Наталя Іванівна так і не змогла послухати...

— Що це за історія, коли вам, студентці Національної музичної академії, запропонували змінити прізвище?

— Це сталося просто на вступному іспиті. Євдокія Василівна сказала: ти подумай, може, візьмеш мамине прізвище? Але, звичайно, ніхто цього не збирався робити.

«Я РУХАЛАСЯ ДО МРІЇ»

— Отже, дорослішання через випробування почалися рано. Закінчивши музичну школу №1 в Алушті, в 14 років ви залишили рідну домівку і вступили 1997 р. до Сімферопольського музичного училища. Як проходило становлення, що було опорою?

— Допомагало те, що я рухалася до мрії. Я не була домашньою рослиною, оповитою любов’ю рідних і захованою від жорстокого світу. Вело по життю бажання — стати хорошою співачкою. Саме це не давало мені опустити руки. Хоча багато талановитих музикантів на моїх очах кидали музику. Хтось спився, хтось передчасно вискочив заміж і так далі.

— Як ви боролися зі спокусами?

— Я оточила себе певної аурою... З цього приводу мене часто тролять:  «Яке там бухати, при ній не можна навіть лаятися...» Одногрупникам я здавалася дуже правильною, хоча насправді це було не так.

— Зараз це змінилося?

— Зараз все трохи простіше. Я можу трохи випити, трохи вилаятися...

— Та ладно! Не вірю.

— (Сміється.) Мало хто в це вірить: тільки не провокуйте... Насправді, просто повірте, я можу. При цьому алкоголь вперше я спробувала в 27 років.

— Плавно ми підійшли до поворотного моменту. Як сталося, що випускниця Національної музичної академії з класу оперного вокалу, яка закінчила виш з червоним дипломом, не присвятила себе класичній музиці й не вирушила співати до міланського театру LaScala?

— Я страшенно хотіла бути оперною співачкою, страшенно! Але протягом п’яти років у консі мене кидало з боку в бік. Це була реальна жесть: місяць хочу бути оперною співачкою, місяць ненавиджу оперу, місяць хочу співати джаз, місяць хочу соул і фанк.

— П’ять років пристрастей і страждань молодого Вертера?

— Страшенних пристрастей. У якийсь момент я познайомилася з Наталею Олексіївною Горбатенко, яка стала моїм педагогом і концертмейстером. Саме вона відкрила мені очі на класику, і я просто зафанатіла... Сталося дивовижне: тільки коли я закінчила академію, я по-справжньому полюбила оперу. В цей момент прийшло розуміння: в опері твоя пісня — це твоя партія, це те, що особисто ти ніби щойно написала. І що більше ти знаєш партій, то ти крутіша.

— Може, ви, Джамало, просто не встигли розпробувати оперу? Скільки ви співали партій?

— Напевно, три: Травіату, партію Керубіно з «Весілля Фігаро» і Консепсьон з опери «Іспанська година» Равеля. Фрагментами я також співала «Орфей і Еврідіка» Глюка. І, мабуть, все.

— Тривалий час ваш репертуар як поп-співачки штормило.  2009 р. на міжнародному конкурсі молодих виконавців «Нова хвиля» в Юрмалі в межах програми ви заспівали три пісні: стандарт «HistoryRepeating», лемківську фолкбаладу «Верше, мій, верше» Квітки Цісик, а також іронічний ньюфанк «Мамин синок».

— У мене був дуже різноманітний репертуар, я не знала на чому зупинитися... Разом з тим потрібно було враховувати формат конкурсу «Нова хвиля», який саме це й передбачає. Учасник має показати, на що він здатен. Адже це конкурс саме вокальний на противагу Євробаченню.

— У чому різниця?

— Один конкурс націлений на вокальні можливості співака, інший — на пісню. Тому «Нова хвиля» триває три дні, щоб конкурсант показав свою багатогранність: амплуа, діапазон, техніку, стиль. На третій день ти обов’язково співаєш авторську пісню, щоб не можна було сховатися за класичним матеріалом. Я співала «Мамин синок», пісню Діми Клімашенка, тому що пісень власного авторства в мене тоді ще не було. Але вже на «Новій хвилі» я відчула, що ця пісня мені не дуже підходить.

— Десять років тому Propellerheads мені подобалися. Та й тексти у них були круті. Наприклад, у виконаної вами пісні «Історія повторюється», де була засемплірована Ширлі Бессі, йшлося про закони сучасної поп-музики: «Деякі люди не танцюють, якщо не знають, хто співає... / Навіщо забивати голову, коли рухаються твої стегна?»

— Скажімо так: у своїй кавер-версії я зробила акцент не стільки на Propellerheads, скільки на співачці Ширлі Бессі. Спочатку я сприймала «HistoryRepeating» саме в її виконанні. До речі, взимку 2017 року я випадково зустрілася з Ширлі Бессі в Лондоні. Справа була на дуже крутій різдвяній вечірці, де були виключно селебріті. Мене впізнав її менеджер і сказав Ширлі «Це Джамала, яка перемогла на останньому Євробаченні», а вона: — «О, точно! Я бачила ваш виступ. Ви таку важливу тему зачепили... Сьогодні пісні суцільно легковажні...»

— Аранжувальником дебютного альбому «ForEveryHeart» (2011) був Євген Філатов (екс— «The Maneken»), тексти написала Тетяна Скубашевська. Чому ви обрали саме цей авторський тандем?

— Ми були з Женею знайомі, я знала, що він чи не єдину в цій країні саундпродюсер, який може зробити те звучання, яке мені потрібно. Слова з Танею ми писали разом. Ідеї текстів приносила я, а вона відповідала за втілення цих ідей англійською. До речі, Женя Філатов і познайомив мене з Ігорем Тарнопольський, який в подальшому став моїм продюсером.

— Усе народилося швидко й легко? «ForEveryHeart», «Для кожного серця»?

— Я показувала Жені якісь референс, він пропонував свої ідеї — все йшло дуже швидко й по кайфу. Ми дружили, тому творилося легко.

— Але на другому альбомі «AllОrNothing» (2013) ви змінили соавтора. В основу диска лягли вірші Вікторії Платової з Миколаєва, письменниці, більш відомою як майстер ... «містичних детективів»?

— Ми з нею познайомилися в Пітері на фестивалі «Садиба Jazz», де я тоді виступала... Після мого сету Вікторія підійшла і сказала: — «Я — прозаїк, але тепер мені дуже хочеться спробувати писати тексти.»

— Чому ви повірили незнайомці?

— Повірила? Ну, це ж класно! Це ж так цікаво... Якщо ви звернули увагу, практично на кожному з моїх п’яти альбомів з’являється новий співавтор слів.

— Однак до знайомства з вами Вікторія Платова писала прозу?!?

— Ну і що з того? Текст заголовної пісні «Крила» з торішнього, однойменного альбому вийшов на основі іншого вірша Тетяни Мілімко, зовсім на іншу тему. Що це змінює? Головне: в нас вийшло!

***

«А ЩО ТИ ВТРАЧАЄШ? У ТЕБЕ Є ПОТУЖНА ПІСНЯ. ЦЕ Ж ТВОЯ ІСТОРІЯ, ТВОЄЇ СІМ’Ї»

— Мені розповідали, що ваша участь у Національному відборі на Євробачення-2016 мала спонтанний характер, якщо не сказати, що виявилася справжньою аферою! Зазвичай конкурсанти готуються півроку, а ви зібралися за тиждень. Що викликало таку кристалізацію рішення?

— Дуже довго я не погоджувалася: вважала, що тема Євробачення я для себе закрила. Било три зустрічі з продюсером Національного відбору Костянтином Меладзе, на яких він умовляв мене взяти участь. Я твердо відмовлялася:  «Ні», тому що більше не вірила в цей конкурс. Історія з піснею «Smile», коли результати голосування були явно сфальсифіковані, відбила в мене будь-яке бажання брати участь у подальшому.

— Що ж вплинуло на рішення  2016-го?

— Безліч обставин. Та й мій хлопець Бекір (з 2017 р — чоловік Бекір Сулейманов. — А.Р.) мене підтримав, висловивши безліч аргументів:  «А що ти втрачаєш? У тебе є потужна пісня. Це ж твоя історія, твоєї родини. «Він навіть провів SWOT-аналіз, розклав по поличках слабкі й сильні сторони цієї ідеї.

— Що найбільше зупиняло?

— Що пісню «1944» незаслужено скривдять. Що її просто не зрозуміють, тому що на Євробаченні звучать пісні зовсім іншого характеру. Одна річ співати милий «Smile», який подобається всім, а інша — виносити на багатомільйонну публіку трагедію свого народу і своєї сім’ї. До речі, те, що 2011 року «Smile» не пройшла Національний відбір, популярності пісні не завадило. Її досі кожна друга дитина співає на дитячих вокальних конкурсах.

— Пісня «1944» не була спеціально написана до європейського пісенного змагання, а вже була в вашому репертуарі. Зазвичай на Євробачення створюють спеціальний продукт — під смаки різних країн. Як ви наважилися співати «1944», розуміючи, що вас можуть не зрозуміти і... розтерзати.

— Напевно, до цього я не була готова, чесно кажучи. «1944» була написана взимку 2014-го, але випустили ми її лише 5 лютого 2016 р. А вже 6-го в російських ЗМІ вийшли новини: «Джамала випустила антисталінську / антиросійську пісню».

— Тоді вас підтримав Костя Меладзе. Правда, що він сказав: «Ти —  потужна співачка, а Україні потрібно виступати саме з такою потужністю».

— Так.

— З ким останнім ви поспілкувалися перш ніж прийняти рішення?

— Сама наважитися я не могла, тому радилася з моїм продюсером Ігорем Тарнопольський, з Бекіром, з PR-директором Денисом Козловським. У результаті прийняли рішення брати участь.

— Розповідали, що на Національному відборі більше обговорювали вашу сукню, ніж саму пісню. Це правда?

— На це уваги я не звертала. Якщо ви переглянете фінал, момент, коли всі учасники слухають на сцені оголошення результатів, — в моїх очах — байдужість. У цей момент я була впевнена, що перемогли TheHardkiss, тому що судді поставили їм вищу оцінку. Коли пролунало: «Україну на Євробаченні-2016 представить Джамала!», я навіть не відразу усвідомила, що говорять про мене.

— Повернувшись до Києва, ви привезли не лише Гран-прі Євробачення-2016, а й глибоку зморшку на лобі. За славу потрібно платити? Як це, співати для 200 млн телеглядачів?

— Зараз дивлюся на фотографії до і після: це дві різні людини. Насправді довелося пережити неймовірний стрес! Я почала худнути, зі мною коїлося щось недобре. Здавалося, що на час виконання пісні «1944» я навіть перетворююся на свою прабабусю Назілхан... Лякало те, що моя пісня зовсім не вписувалася в рамки конкурсу. Було якесь подвійне відчуття: з одного боку, було ніяково, що своєю появою я зараз зіпсую всім святковий настрій. З другого боку, я не хотіла б виступати на цьому конкурсі з іншою піснею.

— Особисто мене до глибини душі зворушила історія вашої прабабусі Назілхан. Пісня «1944» розповіла особисту історію, представивши в одній картині людяність і жорстокість. Неймовірним чином пісня перетворилася на піксель єдності. Ніхто в її перемогу не вірив, як на Національному відборі, так і на чвертьфіналі. Тим часом, на благополучне Євробачення ви принесли біль своєї сім’ї, народу і відкрили для співчуття серця десятків мільйонів людей. У злих язиків не залишилося можливості для пустопорожньої балаканини.

— Я просто вірила: якщо робити те, що ти по-справжньому любиш, — має вийти. А ще я вірила: ну, не можуть люди бути настільки цинічними. Так, вони цинічні, але не всі ж, правда?

«ВИМОГИ ТЕПЕР ІНШІ — СПІВАТИ БЕЗ ВІБРАЦІЇ, МАЙЖЕ БЕЗ ТЕМБРУ»

— Вашому батькові, Аліму Айяровічу, як відомо, постійно не вистачає вокалу у ваших записах. Як ви, Джамало, шукаєте компроміси?

— Як тато каже, люблю, щоб було багато вокалу. Я й сама люблю. Але музика змінюється разом з артистом, зараз у мене інші підходи до написання пісень. У  альбомі «Крила», наприклад, є абсолютно мінімалістичне звучання. Зокрема, в пісні «Натовп», де я практично не співаю, а читаю речитатив: — «Сірий Натовп, Сонячний Натовп / І не очі, а темна муть / Хтось зігнувся — камінь підняти, / Хтось зірвався — мене штовхнуть»...

— Джамало, можете пояснити, що надихнуло вас на це готичне неодиско?

— Поезія «Чорнаплоща» Олени Теліги. Саме її вірш надихнув на пісню. Разом з Вікторією Платовою ми переробили деякі строфи, щоб вони з віршів перетворилися на пісню, а частину залишили, як у Олени Теліги.

— Олена Теліга мені здається зовсім з іншої культури...

— Так, але зміст пісні «Натовп» досі актуальний. Усе розкладено по поличках. Цей текст дуже перегукується з подіями з мого власного життя... Я стикалася з протистоянням вороже налаштованого натовпу. Ці почуття начебто сидять глибоко, ти не звертаєш уваги. А потім раптом одного разу прочитаєш такий рядок, як у Олени Теліги — і все! Пісня готова.

— Саунд-продюсером альбому «Крила», виданого минулої осені, виступив на «221 Студії звукозапису» Віталій Телезін, відомий за релізами Тіни Кароль, Loboda, Tayanna, The Hardkiss. Не було побоювань стати схожою на інших підопічних колишнього чоловіка співачки Лами?

— Віталік був саундпродюсером кількох пісень з альбому, але робив зведення та мастеринг усіх треків. Саундпродюсерів було кілька, більше, ніж в будь-якому іншому моєму альбомі.

— Чому це доручили саме йому?

— Він чудово відчуває матеріал, та й знає мене чудово. Скажу більше, він любить, коли я багато співаю, незважаючи на те що багато в чому це суперечить законам сучасної поп-музики. Вимоги тепер інші — співати без вібрації, майже без тембру. До речі, Віталій Телезін робив мастеринг усіх моїх альбомів, крім дебютного.

«МУЗИКА ДИКТУЄ, ЯКОЮ МОВОЮ БУДЕ ПІСНЯ»

— Альбом «Крила» представив десять пісень: сім українськомовних, три англомовні. Що визначає мову майбутнього трека?

— Музика диктує, якою мовою буде пісня. І, як правило, якою мовою пісня пишеться, такою й записується. З аранжуваннями й характером пісні може статися трансформація. Наприклад, як це сталося з піснею «Заплуталась». Спочатку пісня була просто фортепіанною. Але коли я показала демо Жені Філатову, він запропонував додати електронні барабани, і все так класно зазвучало! Вибачте мене за сміливість, але пісня «ThankYou» реально стала одним з перших творів жанру електросоул в історії сучасної української музики.

— І все раптом склалося?

— Першою піснею українською стала «Чому квіти мають очі?» Мені страшно сподобалося, як вона вийшла. Відтоді я більшість пісень пишу українською. Хто пам’ятає, до цього у мене в репертуарі було всього три пісні російською, все інше — англійською. Раніше мені здавалося, що лише англійською звучатиме «фірмово». До мови слід прийти усвідомлено, її треба полюбити, тоді вона відповість взаємністю.

— Що ви прагнете сказати своєю музикою, вирушаючи в національний тур «10»?

— Я вільна. Я маю право змінюватися й робити все, що сьогодні вважаю за необхідне. Я вийшла на сцену невипадково, і в музиці буду йти до кінця.

— Невже ви комусь погрожуєте?

— Ні, звичайно. Але в сучасній музиці я всерйоз і надовго. Хочеться творити, змінюватися, шукати! Не хочеться зупинятися, навпаки, розширювати й розширювати свою аудиторію.