Станіслав МОЙСЕЄВ: «Театр не може бути соціально дезорієнтованим»

Творче життя Молодого досить багате на події: режисерські експерименти, текстові пошуки, плідна співпраця з творчими силами інших мистецьких закладів. То сценічні постмодерністські ігри, то нове життя Толстого, то вічно душевний Островський…

Окрім того, не зважаючи на досить давню історію, сучасний глядач вже сприймає Молодий як «творчий витвір» його художнього керівника та директора Станіслава Мойсеєва, який і відповів на декілька запитань «Дня».

— Станіславе Анатолійовичу, ви вже понад 10 років очолюєте Молодий театр. Чи змінилися за цей час ваші стосунки із театром?

— Звісно, не можна говорити про те, що й мої стосунки, й певне розуміння театру є константою. Змінюється час, змінюємося ми, і змінюється театр, зокрема, український театр. Я б, скоріше, зауважив щодо певної трансформації театру не за останні 10 років, а від 90-х — цей час був дуже складним для розвитку культури, тому і театри були у непевному становищі, постійних сумнівах. На щастя, сьогодні ситуація змінилася на краще.

— Чи можете виділити знакові моменти творчого життя Молодого за останній час?

— На кожному етапі життя театру, навіть у кожному сезоні, є свої знакові моменти. Першою творчою подією, яка дала доволі міцне підґрунтя для подальшої роботи Молодого театру, стала вистава «Дон Жуан», поява якої визначила певний рух від минулого до принципово нових тенденцій. Хотілося б також виділити постановку «РехуВіліЗора» — сценічний монтаж текстів двох видатних авторів Миколи Гоголя та Миколи Куліша. З приводу цієї вистави було багато абсолютно різних думок глядачів і критиків, але проект, безперечно, помітили. Важливе значення для нашого театру мала поява ексклюзивного перекладу Юрія Андруховича п’єси «Гамлет» — такий текст, до певної міри, визначив сценічне бачення культової трагедії; і надалі — постановка «Московіади» Андруховича. Звісно, знаковим явищем стала постановка вистави «Лев і Левиця» за п’єсою Ірени Коваль — робота із акторами Театру ім. І. Франка, яку нещодавно відновили вже на франківській сцені. Щиро кажучи, я задоволений і тим, що відбувається в театрі зараз: ми завжди готові до пошуку та експериментів, відкриті до певних творчих інновацій.

— Наскільки органічним для вас є поєднання адміністративної та творчої роботи?

— Не можу сказати, що таке поєднання є для мене комфортним — адже все ж таки я досить активно працюю як режисер, і поєднувати творчу роботу ще з виконанням адміністративних функцій складно. Існує, звісно, європейська традиція керування театральними закладами: наприклад, в Німеччині театр має генерального інтенданта — головного керівника театру, проте поруч з ним працює людина, яка вирішує усі господарські питання (у нашому розуміннi — директор-розпорядник).

— Здається, що від часів «Дон Жуана» до «Московіади» і «Четвертої сестри» загострилися соціальні моменти творчості Молодого. Прокоментуйте, будь ласка, таку ситуацію.

— Це дійсно так, і я переконаний, що це — природні речі. Театр, соціально дезорієнтований, — приречений. Такого просто не може бути: лише сприймаючи і приймаючи соціальний досвід, театр «видає» мистецький результат.

— Ви іноді залучаєте до роботи у ваших виставах акторів з інших театрів. Наскільки така практика є позитивною для вас, для запрошених акторів та для акторів Молодого театру?

— Як на мене, такий досвід є позитивним і для режисера, і для акторів. Окрім Богдана Ступки та Поліни Лазової, які працювали у виставі «Лев і Левиця», у «Московіаді» був задіяний Остап Ступка (теж франківець). І це не просто експеримент: склалося так, що в нашому театрі немає актора з такими віковими параметрами, психофізикою, акторськими вміннями, якщо хочете. Не приховую і дещо комічного моменту — візуальної подібності Остапа Ступки й автора тексту Юрія Андруховича. Окрім того, нещодавно на малій сцені Молодого театру вийшла вистава «Право на любов» за п’єсою Олександра Островського, у якій працює актор Театру на Печерську Ігор Рубашкін. Думаю, що попрацювати разом акторам з різних колективів корисно.

— До речі, що спонукало повернення «Лева і Левиці» в оновленому вигляді на сцену Театру ім. І. Франка?

— Після того, як вистава відвідала театральні фестивалі і певний час пройшла на сцені Молодого театру, через технічні проблеми і, врешті, творчу завантаженість акторів вона була знята з репертуару. Проте втрачати її не хотілося, і ми вирішили повернути «Лева і Левицю» на франківську сцену, як це від початку і планувалось. Хоча, щоправда, ми дещо затягнули із реалізацією цієї ідеї, знову ж таки в силу певних організаційних моментів.

— Запрошуючи режисерів для постановки вистав на сцені Молодого театру, наскільки ви враховуєте комерційні моменти, адже ні для кого не секрет, що одні режисери, так би мовити, «продаються» краще, інші — гірше?

— Щиро кажучи, я не завжди думаю про такі моменти, хоча вони й заслуговують на увагу. Передусім зважаю на творчо-мистецькі складники, вболіваю за те, аби сценічний твір сприймався на усіх рівнях, був актуальним для глядачів. Колись Брук сказав цікаву річ: якщо діти дивляться виставу із захопленням, незважаючи навіть на її складність, то це, безперечно, показник її «якості» та художнього рівня.

— Ви не лише режисер, а й педагог. Які професійні настанови даєте своїм студентам?

— Вважаю, що моя місія — дати для них вірні орієнтири, працювати з ними у культурному та світоглядному сенсі. Адже театр — живий організм, здатний давати нові форми. А, так би мовити, технічним моментам, думаю, їх навчать викладачі, наприклад, зі сценічного мовлення, руху…

— Яким бачите Молодий театр через 10 років і про які майбутні проекти можна розказати вже сьогодні?

— Про далеке майбутнє говорити складно, та я й не схильний до пророцтв. Хотілося б, аби театр розвивався, жив мистецькими проблемами, тонко на них реагуючи. Адже Молодий змінюється, вливаються нові сили, на які ми покладаємо значні надії. Приємно бачити театр неординарним, живим… А щодо найближчих планів, то зараз тривають репетиції вистави за п’єсою Жана Ануя «Коломба» — постановку здійснить режисер Андрій Бакіров. Вже відомий Києву Сергій Швидкий, який працював у багатьох країнах світу, на малій сцені театру готує хореографічну виставу «Кармен» із Кирилом Біном; а після того, як я випущу дипломну виставу зі студентами за твором Антоніо Буеро Вальєхо «В палаючій пітьмі», розпочну репетиції «Венеціанського купця». Тобто творче життя Молодого театру триває, і ми намагаємося зробити його цікавим та різноманітним.