Страшилка з Бейкер-стріт

Починаючи з 1887 року протягом 40 років оповідання про джентльмена-детектива постійно з'являлися на сторінках англійських видань. Коли ж автор вирішив поховати свого героя, в країні ледве не піднялася хвиля протесту. Отож Конан-Дойл змушений був знову повернути свого героя до життя. А знявши таким чином соціальну напруженість, 1902 року письменник одержав від уряду лицарське звання і відтоді став іменуватися «сером».

Що ж до самого Шерлока Холмса, він побив усі рекорди популярності й протягом століття став героєм понад 200 кінострічок і телесеріалів.

Чим пояснити невмирущу популярність створеного Конан-Дойлем героя? Звичайно ж, не моторошним сюжетом, який істотно поступається техніці сьогоднішнього детективного письма й тим більше не вишуканостями художнього стилю. Можливо, його героєві були притаманні якісь надприродні здібності та знання?

В «Етюді в яскраво-червоних кольорах» незмінний супутник детектива, доктор Ватсон, так визначив інтелектуальний потенціал генія: знання з літератури, філософії та астрономії — жодних, політики — слабкі, ботаніки — нерівномірні (добре розуміється лише на отруті); геології — практичні, але обмежені; хімії — глибокі; англійських законів — грунтовні; сенсаційних публікацій — величезні. На додаток, задля вишуканості, джентльмен-детектив ще й скрипаль, фехтувальник і боксер.

У кожній зі складових — нічого особливого, у сукупності — неповторна суміш інтелектуало-боксеро-скрипаля, котрий уважно вивчає шпальти жовтої преси, завдяки яким і пізнає життя. До того ж ще й дедукція, котра спирається не стільки на ситуативну спостережливість і перерозвинені розумові здібності, скільки знов-таки на знання реального життя. Життя, в якому головним місцем злочину, всупереч поширеному забобону, а як наслідок і існуючим на той час канонам детективного жанру, стають не квартали жебраків, а родинні маєтки, великосвітські салони та кабінети урядовців.

Так само відрізняється джентльмен-детектив і від своїх колег. Передусім від популярних французьких слідчих — Відока (колишнього злочинця, котрий, з метою підвищення рентабельності власної підприємницької діяльності, перекваліфікувався на детектива), авантюриста Рокамболя і полісмена Лекока; від англійських полісменів — сержантів Каффа і Хексфорда, а також і тамтешніх шахраїв (що також не цураються поєднання обох способів заробляти гроші — як злочином, так і його розкриттям).

Передусім Холмс — вибагливий естет. І тому насолоду шукає не лише в самому факті розкриття злочину, а й у вишуканій інтелектуальній техніці, яку застосовує у процесі викриття злочинця. Адже інтелект — це, зрештою, єдина зброя й остання надія у світі, де мешкає Холмс. Зброя помсти істеблішментові.

Саме завдяки цій зброї, як борець за права знедолених, Холмс стає ледве не найпопулярнішим персонажем XX століття, а на його адресу — Бейкер-стріт, 221-б — ще й досі продовжують надходити листи, автори яких звертаються до геніального детектива із проханням допомогти в боротьбі зі злочинцями.

Саме завдяки цій зброї 1908 року сер Артур Конан-Дойл виграв знамениту «справу Слейтера», суть якої полягала в тому, що слідство, керуючись, очевидно, лише альтруїстичними мотивами, швиденько закрило справу про вбивство, виправдавши впливового вбивцю-аристократа і засудивши замість нього до страти бідолашного Оскара Слейтера. Але завдяки втручанню сера Артура і письменника Едгара Уоллеса було призначено повторне слідство, яке виправдало Слейтера. Щоправда, справжнього імені вбивці істеблішмент так і не назвав.

Можливо, саме цей досвід реального зіткнення з істеблішментом і дав серові Артурові матеріал для найкращої його мініатюри, котра, всупереч шаленій популярності «холмсіани», залишилася ненадрукованою, а відтак світ і не дізнався про Конан-Дойла — автора політичних страшилок.

Розповідають, що якось сера Артура, як модного автора, було запрошено на званий вечір до якогось лондонського чи то банкіра, чи то урядовця. Після вечері присутні стали просити письменника, щоб він розповів якусь нову, ще нікому невідому історію з життя короля детективів — Шерлока Холмса.

— Гаразд, — погодився письменник і став розповідати. — Шерлок Холмс якось розслідував справу про велику аферу, пов'язану зі страхуванням майна. Переконаний, що злочин став наслідком змови урядовців і банкірів, він, однак, не мав рішучого доказу. Отож він і вирішив вдатися до хитрощів і надіслав майже всім англійським політикам—урядовцям, парламентаріям та найбільшим фінансистам — телеграму такого змісту: «Все розкрито! Негайно тікайте!»

— Геніально! — ледь стримуючи себе від задоволення, заверещав тупуватий господар будинку. — І тоді злочинця, напевне, спіймали!

— Ні, — відповів письменник. — На жаль, виявилося, що Холмс дуже погано знає життя. Отримавши його телеграму, не лише ймовірний, з погляду Холмса, злочинець, а й усі адресати залишили Англію і виїхали в невідомому напрямку.

Тут, за законами драматургії, мусить бути пауза, німа сцена.

Історія, на жаль, не задокументувала реакції високоповажних слухачів цієї моторошної історії. Проте її можна уявити. Це — шок!

І справді, хіба ж це не жах для пересічного англійського виборця, а тим більше функціонера — прокинутися одного ранку і з подивом довідатися, що бідолашний уряд разом із парламентаріями — у повному складі, із сім'ями та скромними заощадженнями — емігрував і завіявся десь у пошуках політичного притулку?! Як жити далі, що робити, хто визначатиме напрямок поступального руху вперед, хто вчитиме жити на білому світі, де віднайти втрачений сенс буття?!

Після такого конфузу бідолашним англійцям нічого іншого не залишалося б, як оголосити Холмса ворогом нації номер один. Саме тому, мабуть, сер Артур і не здійснив найкумеднішого свого досліду.