Страта, що не відбулася

Зустріч-дискусія з автором нової будівлі Театру на Подолі Олегом Дроздовим в Зеленій залі Центрального будинку архітектора відбулась передбачувано емоційно.

Правда, ті, хто, можливо, очікував на таку собі громадську страту збурювача архітектурного спокою столиці, лишилися розчарованими. Через проблеми в аеропорту рейс із Харкова затримався, і в підсумку герой вечора прибув через дві години після початку події, коли  пару було вже випущено.

Ще один більш-менш приємний сюрприз — за окремими винятками, дискусія йшла на притомних тонах, а опоненти говорили про проблеми, які багато років накопичуються в міському середовищі Києва. Зокрема, про корумпованість бюрократії, пов’язаною з містобудуванням. Про недотримання норм і законів. Про навалу жахливих «тортів»-новобудов, що найяскравіше втілилося в кітчевому кварталі в урочищі Гончарі-Кожум’яки. Про те, що Київ як унікальний ландшафт знищено. Про брак комунікації між владою, фахівцями і громадськістю. Щодо ситуації, котра власне й дала привід для зустрічі, диспутанти зазначали, що всі проблеми створені ще  у 1990-х. Так, на вимогу головного режисера автори першого проекту значно збільшили висоту будівлі, котра в підсумку сягнула 20 метрів; а з урахуванням того, що сам по собі майданчик оцінювався як «надскладний», Дроздову можна було лише поспівчувати.

Коли з’явився, власне, пан Олег і показав презентацію проекту, особливого скандалу також не трапилось — не в останню чергу завдяки спокою і майже буддійській витривалості автора. Загалом же особливо помітно, що розкол у ставленні до нового театру проходить ще й між поколіннями. Дроздов — явно кумир молоді, і голоси на його підтримку звучали від молодших учасників зустрічі, в той час як найбільше лютували люди з явно радянським досвідом. Один договорився до того, що «скло і бетон — ніяка не сучасна архітектура, найсучасніша архітектура — Парфенон!» (тобто, вочевидь, після греків уже нічого будувати не треба?).

Відомий своєю ексцентричністю художник-сценограф припустив, що на остаточний проект вплинула смерть американського літнього лікаря, тіло якого знайшли в недобудованому театрі в 2015 році (?). А ще один добродій під завісу зустрічі прямим текстом повідомив, що Гончарі-Кожум’яки, звісно, не шедевр, але «тішать око». І це, здається, все, що треба знати про суть аргументації багатьох «антидроздовців».

Незважаючи на подібні неоднозначні моменти, дискусію можна вважати корисною. Багато років і професійне середовище, і прості кияни, лише інколи, немасово і негучно протестуючи, спостерігали, як скоробагатьки за сприяння високопоставлених хабарників нищать Київ. Галас, піднятий довкола будівлі на Подолі, змусив багатьох звернути увагу на геть неприпустиму ситуацію в місті. Хочеться, аби ці благі поривання втілилися в конкретних результатах.

Інтерв’ю з Олегом Дроздовим дивіться в найближчих числах нашої газети.