Сучасна трагедія

Нову версію (її автор — Бен Пауер) відомої трагедії Еврипіда поставила на сцені Королівського Національного театру Керрі Крекнелл. Вистава з цього амбітного культурного проекту примушує нас пошкодувати про втрачені можливості вітчизняного театру.

Медея, поряд з іншими відомими героями стародавньої грецької літератури, увійшла не лише в історію світової культури, але й медицини. Героїня античної трагедії дала назву такому патологічному явищу, як «комплекс Медеї», що знайшов місце у підручниках із психіатрії поряд із більш відомим широкому загалу «комплексом Едіпа». І якщо останній пов’язаний з бажанням позбавитися свого батька заради інтимного зв’язку зі своєю матір’ю, то перший жахає ще більше. Медея, як відомо, вбиває своїх дітей заради того, аби помститися чоловікові за зраду...

Виявляється, що випадки вбивства матерями своїх дітей трапляються частіше, аніж ми думаємо. Тому й досі не втратила своєї злободенності стародавня історія про жінку, яка спочатку вбила свого брата, зреклася свого батька і своєї Батьківщини заради пристрасті до ватажка аргонавтів Ясона, з яким втекла на чужину, де й народила, а потім, через ревнощі, убила своїх синів. Дітовбивство у виставі Керрі Крекнелл здійснюється в інтер’єрі сучасного будинку (художник — Том Скатт), одна уявна стіна якого відкриває вихід у старий, напівтемний ліс, що примушує згадати сповнений тіней людських пороків ліс із фільму Ларса фон Трієра «Антихрист». Саме у напівтемряві, серед старих сірих дерев, Медея (Гелен МакКрорі) вб’є своїх неповнолітніх синів, чий нелюдський крик відтепер назавжди поселиться у її пам’яті. Коли ж Ясон (Денні Сапані) у страшних передчуттях прибіжить додому (його нова, молода дружина, прямо на весіллі, загинула від отрути, підкинутої ненависною колишньою дружиною), то уже не застане своїх синів живими — близька до божевілля Медея в закривавленій одежі затягне у кімнату трупи дітей, сховані у спальники (на них хлопчаки лежали на початку вистави). І те, що ми у фіналі знову бачимо ці самі спальники, які тепер стали чимось на кшталт похоронного савану, навіює невеселі думки. Все у цьому світі в одну мить може обернутися своєю протилежністю: теплий затишний спальник — посмертним саваном; те, що звемо любов’ю — ненавистю, турбота — помстою, матір — убивцею своїх дітей...

Окрім питання невідворотності долі, п’єса «Медея» порушує також не менш важливу для нас проблему — крихкості культури, під тонким нашаруванням якої вирують темні, неконтрольовані пристрасті. Зайве казати, що історія вкотре підтвердила цю сумну істину: багатовікові нашарування культури, яка й відрізняє нас від тварин, в одну мить можуть бути зруйновані зі злої волі сучасних «богів» — політичних лідерів, які мають турбуватися про ввірений їм народ, як про власних дітей, але замість цього вони свій народ винищують, що обертається тими масовими злочинами, які маємо нині на сході: садизм, тортури, вбивства безневинних людей... Таке можливо лише там, де у людей забирають останні крихти надії...

Приводи для відчаю бувають різними. Мене він охоплює мало не на кожній виставі британського театру, оскільки там приходять думки про втрачені можливості вітчизняного театру, який перебуває у перманентній кризі. Наприклад, чому ту ж саму «Медею» свого часу ніхто не поставив у Театрі ім. І.Франка, де її теж могли б зіграти як сучасну трагедію нездатних до любові чоловіка та жінки прекрасні актори Наталя Сумська та Анатолій Хостікоєв? І зіграти так, аби вистава була цікавою і за межами України. Щоб таке стало можливим, нам для початку треба вийти з ізоляції, у якій наша культура перебуває з часів її винищення більшовиками. Воно, якщо бути чесним, не припинилося і досі. Тільки тепер митців не розстрілюють на Соловках, їх просто консервують у власному «соусі»...

У грудневій афіші програми «Британський театр у кіно», яка з березня цього року реалізується у столичному кінотеатрі «Київ, можна побачити чи не найбільш популярного з всього цього проекту «Франкенштейна», а також вистави «Марні зусилля кохання», «Про мишей та людей» і «Сон літньої ночі».