«Суспільство не може формуватися навколо чогось, чого немає»
Куратор фонду «ІЗОЛЯЦІЯ» Олена Червоник — про мистецтво та соціальний простір
Майже рік тому в «ІЗОЛЯЦІЇ» почали виставляти роботи українських художників. Нині триває друга виставка, присвячена соціуму. Вже рік працює у Фонді куратор Олена Червоник. Саме завдяки її роботі у Фонді та авторському проекті «Біографії художників» ми сьогодні маємо змогу знати більше про сучасний стан мистецтва. Розмову почали, власне, з актуальної виставки.
— Мені здається, що виставка є логічним продовженням теми «Гендеру». Обидва питання дуже хвилюють суспільство і йдуть «знизу». Художники пишуть про це, їх це хвилює. Тема актуальна не тільки для Донецька, а й для України в цілому, — говорить Олена ЧЕРВОНИК. — Для того, щоб бути публічною соціальною особою, потрібно вийти зі свого приватного простору. А куди ми потрапляємо, коли виходимо зі свого простору? В суспільний простір, який дедалі більше звужується. Люди на сьогодні обмежені місцем. Адже що таке громадський простір? Кінотеатр, театр, стадіон... Для дорослої людини таких місць не так уже й багато. У колишньому Радянському Союзі була певна інфраструктура. Можна довго сперечатися про те, наскільки вона була хорошою та ідеологічною. Проте вона існувала. Були й палаци культури, де дорослі люди могли пограти на музичних інструментах, потанцювати тощо. А що сталося потім? Усе це почало зникати, і сьогодні людина фактично стала тільки споживати культуру, а не створювати її.
Щодо політики і демократії: у грецькій демократії був чіткий зв’язок суспільства і місця — площі, на яку громадянин міг вийти і висловити свою думку. Це місце, архітектурна точка, було безпосередньо пов’язане з культурною демократичною системою. У нас фактично немає таких місць. Цією виставкою ми хотіли створити щось подібне. Зрозуміло, що це метафора. Ми будуємо місце, де люди можуть бути соціумом.
Ще один аспект: місце, яке ми будуємо, досить міфічне, сконструйоване нами. Тоді виникає питання: якщо ми можемо сконструювати місце для соціуму, чи можемо ми в такому разі говорити про те, що можна створити й нове суспільство? Чи можемо ми змінити його за допомогою простору?
— Кого ти можеш відзначити з молодих художників?
— У нас прекрасні молоді художники, які роблять дуже цікаві проекти. Створення виставки — це дуже органічний процес кооперації художників і куратора. Коли бачу, що одна й та сама тема виникає одразу в декількох авторів, тематика наступної виставки приходить сама собою. Я йду від місцевого контексту. Ось ця тема соціальності підкреслена потребами самого суспільства.
У нас дуже комплексні й хороші стосунки з Жанною Кадировою. Я вважаю, що це одна з найталановитіших молодих художниць у нашій країні. Її робота була важливою на торішній виставці з гендеру, цього року її «Мушля» так само є репрезентативною. Ця скульптура є метафорою приватного простору, в якому ховається сучасний українець, оскільки вийти йому нікуди. Зроблена вона з побутових будівельних матеріалів. І тут можна побачити зв’язок з приватним простором, з інтер’єром, євроремонтом. Мені здається, у наших людей ставлення до цього дещо фанатичне. Я жила в Німеччині, США — там зовсім інше ставлення до особистого простору: вони нічого не перебудовують, не міняють меблі. А в Україні це зараз схоже на хворобу. Варто тільки звернути увагу на величезну кількість гіпермаркетів та супермаркетів меблів. І цьому є пояснення: приватний простір — єдина територія, де людина є господарем, де її слово є вагомим та цінним. Коли людина «виповзає» зі своєї кухні, то потрапляє у простір, де ні слово, ні воля нічого не варті.
— А чи є в Донецьку цікаві для тебе художні особистості?
— Коли вони з’являються, то одразу ж кудись їдуть. До прикладу, Анатолій Маркс досить цікавий. Але він переїхав до Харкова. Звісно, інколи він приїздить сюди. Дивним чином місто взагалі не створило свого художнього середовища. Причина — те, що тут є художнє училище, але немає вищого навчального закладу, тому людям немає де зустрічатись, обговорювати, зростати. Немає того місця, де вони могли б бути соціальними. Це ми повертаємося до теми цьогорічної виставки. Суспільство не може формуватися навколо чогось, чого немає. Тому художники та талановита молодь їде туди, де буде реалізована їхня соціальна функція.
