«Свій» серед чужих...

Нагадаємо, в Ялті 2006 року неподалік Білої дачі було відкрито новий експозиційний відділ «Чехов і Україна». Він розмістився в гарній двоповерховій садибі — на колишній дачі Капітоліни Михайлівни Іловайської, яка за модою тих давніх літ, коли тут з 23 жовтня 1898 року по 10 квітня 1899 року мешкав і працював Чехов, називала маєток у східному стилі, — «Омюр» («життя» в перекладі з турецької). На «Омюрі» Чехова відвідували діячі науки, культури і мистецтва, видавці, вчителі, студенти. Це був третій чеховський музей у Криму і четвертий в Україні! Тоді ЗМІ відрапортували — «здійснилася мрія кримських чехознавців про створення «Золотого чеховського кільця» в Ялті — між Білою дачею письменника в Аутці, дачею «Омюр» і Гурзуфськой дачею письменника»! До речі, восени минулого року експозицію музею «Омюр» закрили. За словами директора ялтинського Будинку-музею А.П. Чехова Олександра Титоренка, на зиму, оскільки приміщення не опалюється, тому неможливо забезпечити збереження цінних експонатів. І ось настала весна, а питання, чи працюватиме чеховський музей, досі так і залишається відкритим. Експозиція на «Омюрі» називається «Чехов і Україна». Творцем і завідувачем цього відділу чеховського музею з 2006 року й донедавна був відомий чехознавець, заслужений працівник культури України Геннадій Шалюгін, який багато років був директором Білої дачі. Для нього ця тема — предмет роздумів, скрупульозних досліджень і болю...

— Геннадію Олександровичу, про зв’язки Чехова зі світовою культурою сказано й написано чимало. Але тривалий час нічого не говорилося про українське коріння письменника. Чому?

— Завдання оголювати українське коріння чеховського прізвища — в науці не ставилося. А у спогадах, в біографічній літературі накопичилося чимало свідчень, завдяки яким можна сказати, що в жилах Чехова текла і російська, й українська кров і що мова, культура, природа «широколистої» України викликали в нього теплий душевний відгук. До речі, в листуванні з друзями Антон Павлович неодноразово називав себе українцем. Так, 1902 року, розмовляючи на Білій дачі з Горьким і Лазаревським, Чехов зізнавався: «Я настоящий малоросс, я в детстве не говорил иначе, как по-малороссийски». Марія Павлівна в оточенні українських письменників, учасників ювілейних урочистостей з нагоди 50-річчя пам’яті Чехова, казала: «Я сама хохлушка»! Характерна фраза з листа Антона Павловича напередодні поїздки родини на відпочинок до Сум: «...мать и батька, как дети, мечтают о своей Хохландии» (15 лютого 1888 р.). Друг дитинства Чехова П.О. Сергієнко свідчив: «Самым любимым занятием будущего писателя в селе было пребывание в людской, где хохлушка-стряпуха...мастерила «затерку» и где ему доводилось слушать дивные украинские песни». Ще в 20-х роках минулого століття Д.К. Зеленін вказував на «новоросійські слівця» (діалектизми, українізми) в листах і творах письменника. Багато діячів української культури, наприклад Марія Заньковецька та Ігнатій Житенецький, вважали його «своїм». Останній просив 1889 року Івана Франка написати етюд про українців у сучасній літературі — В. Короленка, А. Чехова і Р. Мачтета. Некролог про смерть письменника написав М. Грушевський — майбутній керівник Української Республіки.

— Ви, напевно, цікавилися прародичами письменника. Де про це можна прочитати?

— Важливим посібником в цьому питанні є книжка брата письменника Михайла «Вокруг Чехова. Встречи и впечатления», написана в Ялті в 1930-ті. Перші глави присвячені історії родини, зустрічам юного Антона і його братів з дідусем та бабусею. При перевиданні книжка збагатилася коментарями Сергія Михайловича Чехова, що виступив у ролі історика родини.

З перших же сторінок постають запитання. Прадідом Антона Павловича вважають кріпосного селянина Воронезької губернії Михайла Омеляновича (Євстафійовича) Чехова (1762—1849 рр.). Був він людиною поважною, статечною, навколишні шанобливо називали його «паном». Чого б це російські воронезькі селяни називали його «паном»? Явні натяки на українське походження предків Чехова.

Бабусею Антона Павловича була кріпосна селянка Єфросинія Омелянівна Шимко (1798—1878 рр.), українка із села Зайцівки, з родини конярів. Ходила в українській свиті й очіпку. Була простодушною, вірила в нечисту силу. Після народження молодшого сина Митрофана пішки ходила з Ольховатки до Києва на поклоніння святиням. Певно, дала обітницю. Але чому саме до Києва? І де розташоване це село Зайцівка? В якій губернії? Відомо, що в 1859—1960 рр. дід з бабою жили в Харківській губернії, у Вовчій балці, у діда Шимка. Звідти дід надіслав Євгенії Яківні привітання з народженням Антонія Великого і дарунок — десять рублів сріблом «з власних сум». Можливо, Зайцівка була десь на Харківщині?

— Є свідчення про численних друзів Антона Павловича, вихідців з України.

— Саме так. Серед них прозаїки Гнат Потапенко, Петро Сергієнко, актриса Лідія Яворська, перекладачка Тетяна Щепкіна-Куперник, музикант Олександр Іваненко, родина сумської землевласниці Олександри Линтварьової і полтавець Олександр Смагін... Тісні дружні і творчі зв’язки склалися у Чехова з українськими акторами Марією Заньковецькою та Миколою Соловцовим. Риси особистості киянина Віктора Бібікова — першого на Русі декадента — відобразилися в образі Костянтина Треплєва (п’єса «Чайка»). Сильний творчий вплив чеховского таланту відчували прозаїки Олександра Судовщикова-Косач, Михайло Коцюбинський, Борис Лазаревський.

Досі, до речі, не з’ясовано всіх українських адресатів Чехова. У травні 1902 р., наприклад, в львівській газеті «Галичанин» було опубліковано листа Чехова одному з його знайомих з докладним викладом стану Льва Толстого, який, перебуваючи на відпочинку в Криму, серйозно захворів. На думку В. Звиняцьковського, недатованого листа можна віднести до квітня 1902-го. З ким міг бути знайомий Чехов у Львові? Його нетривале перебування тут датується 1894 роком. Ймовірно, до кола «підозрюваних осіб» могли увійти члени редакції журналу «Літературно-науковій вісник», який у 1890-х роках неодноразово публікував переклади чеховських творів. Наприкінці 1901 р. Чехов отримав від А. Кримського бандероль з примірниками журналу. В листі у відповідь Чехов повідомив, що був би радий особисто написати перекладачці М. Грушевській, але не має її адреси. Інформація про здоров’я Толстого могла бути адресована їй або тому ж таки Агатангелу Юхимовичу Кримському, якому судилося відіграти видатну роль у розвитку науки й культури України. Кримський бував у Будиночку-музеї А. П. Чехова в Ялті, спілкувався з Марією Павлівною і залишив запис в книзі, яку вона тримала для почесних відвідувачів: «З обожненням відвідав я той будиночок, де мешкав найправдивіший митець російського життя, людина, яка ніколи не кривила душею і стала гордістю російського народу. Академік-орденоносець, заслужений діяч науки Аг. Кримський». Сталося це 28 червня 1941 р., через шість днів після початку війни.

— Хто з українських письменників виявляв особливий інтерес до творчості Антона Павловича?

— Це передусім Іван Франко. Так, Максим Горький пише Чехову у квітні 1899 року: «...о Вас написал Франко, галициец, в своей газете — говорят, удивительно задушевно написано. Мне пришлют газету — хотите — перешлю Вам?». На жаль, цю публікацію не знайдено й досі.

— Відлуння українських вражень Чехова є і в його творах?

— Безумовно. Чудові пейзажні замальовки в оповіданні «Именины»: «...Хохландия милая страна. Меня манила обворожительная мысль — засесть у себя на хуторе и жить в нем, пока живется...»; «Белое облачное небо, прибрежные деревья, камыши. Лодки с людьми и с веслами отражались в воде, как в зеркале; под лодками, далеко в глубине, в бездонной пропасти тоже было небо и летали птицы. Один берег, на котором стояла усадьба, был высокий, крутой и весь покрыт деревьями; на другом, отлогом, зеленели широкие заливные луга и блестели заливы».

Прототипом героїні оповідання «Огни» стали дві українські акторки — М. Заньковецька і М. Доленко: «Говорила она, словно пела, двигалась грациозно и красиво и напоминала мне одну знаменитую хохлацкую актрису».

До останнього ялтинського оповідання «Невеста» увійшов мотив з «Кобзаря» Шевченка: «Оженись на вольній волі / На козацькій долі».

У повісти «Три года» роздумам чеховского героя, мільйонера Олексія Лаптєва («ему было обидно, что на его великолепное, чистое, широкое чувство ответили так мелко; его не любили, но предложение его приняли, вероятно, только потому, що он багат») відповідають відомі Чехову рядки іншого вірша з «Кобзаря»: «Не заздри багатому: / Багатій не знає / Ні приязні, ні любові — / Він все те наймає...»

Питання про українське коріння Антона Чехова має не лише біографічний інтерес, а й інтерес типологічної плану. Можна виділити цілу популяцію письменників, яких однаковою мірою можна зарахувати і до української, і до російської культури. Це і Микола Гоголь, який оспівав російським словом героїку української історії, поезію українських сіл і містечок; це і Тарас Шевченко, який вірші писав українською, а щоденники, прозу і драматичні твори —російською. Це Володимир Короленко і Михайло Булгакова — у літературі, Олександр Довженко і Сергій Бондарчук — у кінематографі, Іван Козловський — у музичному мистецтві. До кожного з них дотичні слова А. Кримського з листа до І. Франка: «Ми, московські українці...» До цієї когорти можна сміливо зарахувати і Антона Чехова, життю і творчості якого в Україні присвячено чотири музеї. Шкода, що один з них — на дачі «Омюр» довелося закрити. Це зробити набагато легше, ніж відкрити знову.