Святі та грішні

В Україні почалася пора кінофестивалів. Тільки-но з екрану столичного кінотеатру «Київ» зійшли фестивальні італійські фільми, що тепер подорожують Україною, як там же відкрився фестиваль «Нове кіно Ірландії», на якому було представлено шість картин. А з середини нинішнього тижня столичні сінефіли у тому ж таки «Києві» вже мають змогу подивитися нові австрійські стрічки. 

Нові ірландські фільми, які потрапили в Україну завдяки зусиллям відповідних ірландських культурних установ та кінофестивалю «Молодість», невипадково були показані саме в ці березневі дні. Річ у тому, що ірландці в середині березня святкують День святого Патріка, покровителя своєї країни (а також і Нігерії), який у V столітті проповідував на півночі Європи благу звістку Ісуса. Зважаючи на те, що саме в цей, урочистий для католиків та частини протестантів день показали документальну стрічу «Ірландський паб», вшанування святого Патріка відбувається не тільки (і, схоже, вже не стільки) в церквах, скільки у барах. Можна було б дивуватися тій обставині, що людина, яка готова була принести у жертву своє життя у боротьбі з поганськими віруваннями та звичками варварів, тепер вшановується і у пабах, де, як розуміємо, панують далеко не духовні настрої та пристрасті. Але у цьому схибленому світі настільки все перемішалось, що мало хто вже відрізняє праведне від грішного, чисте від нечистого (у часи, коли люди ще буди здатні проводити межу між Богом та Лукавим, саме у День святого Патріка усі паби не працювали).

Щодо самого фільму Алекса Фіґана, який з нагоди його показу в Україні відвідав Київ, то тут є багато зворушливих і навіть повчальних епізодів. І пов’язані вони, перша за все, з тим бережливим ставленням до своїх національних традицій, яке демонструють власники та відвідувачі багатьох ірландських пивних. Режисер зняв інтерв’ю з добрим десятком власників пивних, більшість з яких успадкували хмільний бізнес від свої батьків, а ті, відповідно, від своїх батьків та дідів, так що найстарші паби Ірландії нараховують не одну сотню років. І в кадр потрапили саме ті із них, які не піддалися віянням часу і зберегли екстер’єр та інтер’єр успадкованих приміщень у первинному вигляді. Вистоявши перед спокусою зробити  євроремонт і винести на смітник все дідівське та батьківське майно, нинішні власники пабів лише виграли. Їхні питні заклади перетворилися на свого роду музеї, куди окрім багатолітніх місцевих відвідувачів  часто заходять і туристи. Там вони мають змогу не лише випити пінту доброго пива, а й скуштувати ковток міцного ірландського гумору.

Серед безлічі реальних історій, які у картині розповідають власники пабів, одна заслуговує на те, аби її переповісти. Бо вона прекрасно характеризує гумор ірландців, який, якщо їм вірити, вирізняє їх від нудних англійців (тема протистояння цих двох народів невільно виникає протягом фільму, що примушує згадати і про нашу відмінність від народу, який претендує на братерство з нами). То ж до одного з таких традиційних пабів завітала американка. Випите пиво, зрозуміло, погнало її у туалет, звідки вона повернулася з претензією – двері у відхожому місці не зачинялися. На претензію власник пивної відповів у властивому йому стилі «не дуже ввічливої людини».  «Цей паб мій дід відкрив ще до початку  Першої світової війни і працював у ньому до початку Другої світової, – пояснив він заокеанській гості. – Потім за барною стійкою не одне десятиліття стояв мій батько, а тепер тут стою я. І ви знаєте, жодного разу за весь цей час ніхто ще не крав нічиє лайно із нашої вбиральні».  Після такої відповіді, яка повеселили завсідників пабу, американська леді там більше не з’являлася.

Це, звичайно, непогано для її здоров’я, бо традиція проводити весь вільний час у пабах, за свідченням того ж таки Алекса Фіґана, не кращим чином впиває на медичний діагноз нації. З іншого боку, американська пані позбавила себе можливості дізнатися про ті секрети оптимізму, доброзичливості та задушевності, які панують серед ірландців. Власне, для знайомства з вдачею цього стійкого у протистоянні часові народу і проводився фестиваль «Нове ірландське кіно».