«Такою, як раніше, Україна не буде. Люди не дозволять»

Наприкінці року за доброю традицією «День» звернувся до своїх авторів, постійних читачів, партнерів та експертів із проханням відповісти на чотири запитання нашої новорічної анкети. Чесні відповіді з одного боку виступають «маркером» того, як країна провела рік, які шанси використала, а які безповоротно втратила. З другого — слугують певним прогнозом очікувань у 2016-му. Переконані, що вам цікаво буде з ними ознайомитися.

1. Чим вам найбільше запам’ятався 2015-й рік? Які події року, що минає, змінили Україну і світ?

2. Чим 2015 рік для вас особисто був особливим?

3. Кого вважаєте героєм і антигероєм року?

4. 2016-го наше видання відзначає 20-річчя свого існування. Ви і «День»: ваша історія.

Кирило КАРАБИЦЬ, диригент:

1. Якщо говорити про політику й події, що відбувалися в Україні та довкола неї, а зараз так чи інакше все України стосується... Ви знаєте, тут, по-перше, всього не перерахуєш, ми надто швидко живемо, а по-друге, люди в нас уже настільки заглиблені в українські й світові новини, що й без переліку все знають. Скажу так: якщо Майдан 2013-2014 років зламав попередній устрій і вивів Україну з того летаргічного стану, в якому вона перебувала, то 2015 рік уже окреслив напрямок, у якому вона буде рухатися далі. Точку неповернення пройдено, ми не можемо стверджувати, що попереду безхмарне щасливе майбутнє, але можемо впевнено сказати: такою, як раніше, Україна не буде. Люди не дозволять.

Якщо мова йде про мої проекти, то рік запам’ятався двома концертами — в Національній опері України та на Майдані — в День Незалежності, а також естрадно-симфонічним проектом «Мадонна Україна» в Палаці «Україна», де звучали пісні мого батька, композитора Івана Карабиця, у виконанні українських артистів. І цей концерт, і виступи на честь головного державного свята з I, CULTURE Orchestra, такою собі музичною збірною Європи, тут, у Києві — знакові речі для мене. Я відчув, що українцям цікаво й потрібно те, чим я займаюсь, і що вони починають розуміти, наскільки важлива присутність України не лише на політичній, а й на культурній мапі світу.

2. Як я вже говорив, проектами в Україні (цього року їх більше, і вони помітніші для широкого загалу, ніж ті, що були в попередні роки) і призначенням у Ваймар, у театр, із яким пов’язані імена Гете, Шиллера, Ліста й Штрауса. (Із 2016 року Кирило Карабиць — шеф-диригент і музичний директор Національного театру  і Державної капели у Ваймарі, Німеччина. — «День»).

3. Героїв року багато, і це не гучні імена, а прості люди, які роблять усе для того,  аби наша країна лишилася незалежною і взагалі існувала. Нинішня Україна — країна волонтерів, і цих волонтерів — на різних фронтах, у різних галузях — мільйони. Тому говорити, що хтось один герой і ось йому ми завдячуємо чимось, неправильно. Герої — всі ті, кому не байдуже. А за «звання» антигероя року точиться запекла боротьба — передусім, серед політиків. І дуже шкода, що в тому числі українських.

4. Історія досить довга. Газету «День» для мене відкрив видатний український філософ Сергій Кримський. Він товаришував із моїм батьком, ми бачилися на відпочинку в Будинку творчості композиторів у Ворзелі, я з величезним задоволенням спілкувався з ним, а він вашу газету любив і часто давав інтерв’ю журналістам «Дня». Він був  духовним орієнтиром, людиною, до якої варто йти по відповіді. На жаль, Сергія Борисовича з нами вже немає, але я зберігаю і час від часу перечитую публікації в «Дні» — і його, і про нього. Спасибі за таку увагу до людини, яка справді уваги варта.

Вітаю «День» із 20-літтям! 20 років — прекрасний вік, усе тільки починається...