Театр, смерть, кохання, трамвай

Новина сама по собі приємна. А ось факт не тільки приємний, а і неймовірний: стрічку, стовідсотково, фінансує Україна. Саме так! Причому, як стверджує продюсер фільму Олег Кохан, сума чимала — близько півтора мільйона доларів. Для порівняння: бюджет попередньої картини «Настроювач» склав мільйон.

Неймовірність у тому, що для наших чиновників, швидше, є традицією не зважати на існування великого кінорежисера взагалі. Гроші останні десять років звично давала Росія, за символічної участі української сторони. Ситуація з «Двома історіями» ще до запланованого початку зйомок (кінець 2004 року) теж виглядала пізнавано: спільне, тобто переважно російське, фінансування. Але потім свої корективи внесло наше суспільно-революційне життя, наше міністерство культури спіткало загострення реформування, а у мінкульту російського стався напад жадібності. Звернення колишнього міністра Богдана Ступки за допомогою до такого ж «екс» Михайла Швидкого, що очолює в Росії Федеральне агентство культури, результатів не дали.

І ось, коли надії були майже втрачені, — ну просто як у кіні — раптово розщедрилися наші бюрократи. Тобто — весь бюджет узяли на себе. В тому числі і «російську» частину.

Просто якась різдвяна казка.

Про задум «Двох історій» Кіра Георгіївна розповіла ще наприкінці жовтня 2004 року, під час відвідин київського фестивалю «Молодість» в якості почесного гостя: «Сценарій складається з двох половинок, з двох короткометражних речей. Перша називалася, — зараз це буде спільна назва, — «Монтувальники» за п’єсою Євгена Голубенка (він постійно працює з Муратовою як художник і сценарист — Д. Д. ); друга — короткометражка Ренати Литвинової «Жінка життя». І вони ось так зливаються... Простіше кажучи, монтувальники — це ті люди, що встановлюють декорації в театрі. Вони працюють, між ними відбувається певний сюжет. Поставили вони декорацію — їх сюжет завершився, а в цій декорації почався спектакль, п’єса. Тобто фільм складений, як колаж».

Вочевидь, і назва, і первісний сюжет зазнали змін. В першому сюжеті працівники театру зранку знаходять одного з акторів у зашморгу — самогубство. Проте для колег покійного навіть ця смерть — черговий привід для продовження щоденних сварок і дрібних інтриг; до того ж, спектакль повинен таки відбутися. А цех монтувальників представлений таким яскравим виконавцем, як Олександр Баширов — його герой, Вітя Уткін, намагається спочатку обікрасти самогубця, а натомість отримує проблему свідка — адже прибиральниця його застукала на місці злочину.

В другій історії — трагікомічні колізії в дусі Литвинової і також зірковий акторський склад: заможний пан (Богдан Ступка) має дуже складні стосунки з дочкою (Наталія Бузько). Остання заради власного спокою знайомить надто пристрасного батька зі своєю подружкою, за сімейним станом — сиротою, за фахом — робітницею трамвайного депо (Рената Литвинова). Натомість, ситуація від того ще більше заплутується і загострюється до небезпечної межі.

Серед інших виконавців — таланти, вже випробувані роботою в інших фільмах Муратової: Ніна Русланова, Володимир Горянський, Жан Даніель…До всього того, продюсери обіцяють «незвичне» для режисера колористичне рішення картини (оператор Володимир Панков). Паралельно триває робота над фотоальбомом про зйомки «Двох історій», де автором нарису виступить відомий російський кінознавець і культуролог Михайло Ямпольський, а фотографом — Констянтин Доніна.

Варто лише додати, що завершити «Дві історії...» планують, орієнтовно, наприкінці 2006 року.

Чекаємо...