Теплий вітер споминiв

Чергова виставка — черговий тріумф. У галереї «Триптих», що на Андріївському, вже четверта персональна, а усього їх за час від 1992 року — три з половиною десятки. Українські, закордонні, державні, приватні фестивалі, свята, триєнале, присвячені «до...» і «просто так...» Звичайно, не просто так, бо мистецький талант — як і кохання — треба постійно підживлювати: лити воду на коріння його самобутності і масло у вогонь його цвіту. Виставки це не просто показ (констатація факту наявності творів) — це взаємний обмін сферами, що їх важко означити словами. Метафізика та й годі. Художник замуровує в твори душу, мов закладає її у ломбард — сам творить свого лихваря. У певному сенсі стає його рабом чи васалом. Доцільність таких інвестицій з’ясовує тільки час, якщо конкретніше — люди з природним відчуттям смаку, які визнають чи не визнають ступінь обдарованості, таланту, генія... Фахова оцінка творів Людмили Бруєвич: гран-прі Всеукраїнського триєнале «Графіка – 97», друга премія «Видатні українські мисткині-98», срібна медаль Академії мистецтв України за творчі досягнення на виставці «Творчість молодих» (1998 рік).

Останній проект має назву «Дерево життя». Так само йменується «центральне» полотно експозиції — найбільше не тільки за розміром, а й за універсальною насиченістю деталями, зашифрованістю фантастичних візерунків і несподіваних переходів. Робота складається з численних сюжетів, які по суті своїй є самодостатніми, але накладаючись один на одного, утворюють щось абсолютно нове, відкривають свіжі ракурси й наповнюють картину несподіваними смислами. Як три основні кольори — червоний, синій та зелений — утворюють багатство всієї існуючої палітри. Усе залежить від механічних варіацій перетину площин, їх плідного взамозапилення. Так само казкове дерево життя оточене «квадратним колом» неподільної різноманітності: квіти, руки, фрукти, звірі, ненароджені, птахи, арабески, сонце, губи, черепахи і неодмінні риби. Ледь впорядкований хаос світу, мов старезний трухлявий будинок, тримає від остаточного розвалу тільки хистке кільце тексту з Книги Буття. Такий спосіб оформлення-подачі творів можна назвати фірмовим стилем від Бруєвич: центральний елемент(и), калейдоскопічна сюжетна «рамка» та рятувальне коло біблійних текстів.

Риби. Вони присутні майже на кожному полотні. Риби- господарі й риби-жертви, ті що належать лише одній стихії, та існуючі поза її межами, біблійні символи та юнгіанські архетипи... Їх багато і всі вони різні, бо вкраплені у різний контекст грають свою ексклюзивну ролю. «Три риби», величезні, мов міфічні кити, що тримають земляний диск, зображені на полі зі своїх найближчих родичів. Можливо, навіть рідних. Але іманентні властивості ієрархічної піраміди змушують до таких диспропорцій... «Танок вужів» сама авторка розглядає як «певний символ часу: взаємопожираючі та взаємпороджуючі вужі — то Вічність та Нескінченність». Два антисвіти своїм тертям символізують вічну боротьбу, в якій летять іскри, але без якої тепло життя перетворилося б на статичний холод каменю. Рептильний «Дракон» також дуже незвичайний, бо викликає симпатію; але не інфантильне захоплення, а увагу як невинна істота, що інколи потребує захисту та співчуття. Можливо, в цьому винний хвіст бестії, який у трактуванні авторки набув схожості із равликом. Абсолютний спокій та беззахисність.

Бiльшiсть картин Людмили Буєвич мають фiлiгранну сiтку вiзерункiв. На її вічка начеплені усі герої, тіні, тони, кольори, звуки й тиша. Враховуючи, що виконання творів у техніці офорту краде багато часу, важко навіть уявити собі весь обсяг копіткої роботи. Однак авторка зізнається, що вона приносить їй «велику насолоду, дозволяє щоразу змінювати гру нюансів». Цією сіткою можна подорожувати, як лабіринтом, знаходячи свої знаки, задоволення від деталей, що несподівано відкриваються напруженій увазі. Нею можна накритись від сонця, а можна й зловитись у її сільця... «Коти» — царственні сфінкси, абсолютна врівноваженість яких незбагненним чином розбавлена тривогою втрати. Вони тримають рибу: він «ласує рибою Щастя», вона «ласує рибою Спокій». Але риба, як відомо, слизька — королівським кішкам треба бути зосередженими. І знову тексти, але цього разу з Одкровення Іоана Богослова.

Якось трохи окремiшньо стоїть картина «Мисливець» — тривожна кольорова палітра, напружена тиша, що зазвичай передує бурі та бою. Оголений мисливець зі списом та собакою чатує великого червоного звіра, який поки що на іншій стороні зарибленої річки. Але йому нема куди втікати — поле традиційно обрамлене. Примiтивнi написи біля героїв: мисливець, дикий звір — майбутня жертва (леопард), ріка. Тварина кольору крові знову викликає співчуття художниці, що передається глядачеві — вимушений вбивця схарактеризований одним словом, а його природна жертва має три означення... Зовсім поруч королева «Ніч» тихо крадеться у невідомому напрямку, тримаючи у руках дивного кота. Колір вицвілих фотографій, вітер осіннього лісу, запах молока. Завершує ряд (чи навпаки?) «Раювання»: усамітнення й безтурботність, гармонія чоловічого та жіночого начал, сліпе щастя, не забруднене надмірною цікавістю гріха. Ідилія між царствами, сотворенними в три останні дні перед відпочинком... Усередині — два всевидячих ока, які поки що пестять слухняних дітей.