Тет-а-тет із глядачем
У Хмельницькому пройшов Міжнародний театральний фестиваль «Відлуння-2008»
Як актори приходять до мономистецтва? Найбільш поширені шляхи — бажання самостійності й особистої відповідальності за зроблене на сцені, творча сміливість, певного роду егоцентризм.
На ІХ Міжнародному фестивалі моновистав «Відлуння», (президент-художній керівник Ніна Мазур, директор — Володимир Смотритель), який відбувся в Хмельницькому на базі міського монотеатру «Кут», дев’ять акторів із восьми країн продемонстрували свої художні пристрасті в цьому своєрідному й непростому театральному жанрі.
Цікаву історію розповів німецький актор Алекс Борис, який поїхав разом із трьома колегами до режисера Нікопулоса до Греції репетирувати виставу «Лісістрата». Була ідея зіграти всі жіночі ролі чоловічими силами. Внаслідок непередбачених обставин актори не змогли приїхати, Алекс добрався до Греції сам і не побоявся зіграти виставу ... один за всіх. Так, у комедії Арістофана з’явилися в інтерпретації миттєвих перевтілень актора яскраво-індивідуальні образи гордої та безкомпромісної Лілістрати, сексуальної патриціанки, непримиренної спартанки, колоритного торговця і чоловіка-воїна.
Незважаючи на юний вік, іранка Аріне Сукіассян, яка отримала диплом як наймолодша учасниця, звернулася до класичного твору Шекспіра, щоправда, в сучасному викладі Езаталли Мерварана. Вистава називалася «Фатальна доля леді Макбет». Акторка грає розкаяння жінки, яка усвідомила жах скоєного. Дія відбувається в палаті божевільні, леді Макбет — божевільна. Але ніщо не може виправдати її вчинків, навіть те величезне кохання до чоловіка, яке штовхнуло її на злочини. Тому їй так страшно дивитися на своє відображення в дзеркалі, а слова, написані на ньому губною помадою та розмазані у відчаї леді Макбет, застигнуть кривавими патьоками.
На фестивалі, ухвалою журі, очолюваного Генеральним секретарем Міжнародного інституту театру (Париж, ЮНЕСКО) Тобіасом Б’янконе, визначені найкращий актор і акторка. Ними стали акторка київського Молодого театру Лідія Вовкун, яка зіграла виставу «Емілі» В. Люса, та її колега з Могилівського драмтеатру Василь Галець (вистава «Інопланетянин» Е. Унгарда). У щирий і незбагненний світ творчості вводить глядачів героїня Вовкун — Емілі (прообраз американської поетеси Емілі Дікінсон). Акторка зуміла передати стан миті творчості — дивовижного, сильного стану, коли буквально із звуків душі народжується мелодія поетичного слова. Емілі грайлива та мрійлива, зосереджена й наївна, але при цьому сильна своїм знанням, здавалося б, чогось найголовнішого, справжнього в долі людини. Як у краплі води, в цій долі відбивається життя будь-якої людини, яка займається творчістю.
Білорус Василь Галець зіграв іронічну, надзвичайно розумну, об’ємну прозу Євгена Унгарда талановито й пронизливо. Парадокс твору «Інопланетянин» у тому, що історія начебто й реальна, але одночасно й фантасмагорична: мешканець далекої планети отримує завдання відправитися на Землю виконати особливе завдання. Інопланетянин опиняється в незнаних донині умовах життя, але він швидко пристосовується. У розповідях героя глядач вгадує реалії сучасного життя: вони смішні й сумні одночасно. Інопланетянин часто згадує свою батьківщину, яка навдивовижу схожа на нашу Землю. А може герой зовсім і не з іншої планети? А він просто повернувся вже після смерті в новому вигляді? А може, всім нам у нашому наступному житті Земля здаватиметься чужою планетою?
Вишуканими за стилем виглядали на думку членів журі дві жіночі вистави з інтерпретованими шекспірівськими сюжетами. Їх можна об’єднати однією темою: роздуми після трагедії. Кристине Клетнієце в п’єсі Н. Мазур «Леді Капуллеті» (Латвія) розповідає власну історію після загибелі Джульєтти, а Дездемона у виконанні Іоланти Юшкевич (Австралія), розмотуючи біле полотно савану, немовби розмотує клубок свого фатального кохання до Отелло; і струмує кривавим шовком горезвісна хустка по білих шатах...
Григорій Печкісєв (Санкт-Петербурзький Театр-студія «Пушкинская школа») зробив вдалу акторську та режисерську спробу, інсценувавши оповідання «Ожеледиця» скандально відомого Андрія Синявського (Абрам Терц). Печкісєв був відзначений дипломом «За кращу режисуру і сценічне першопрочитання». Його герой живе відразу в декількох реальностях — минуле, сучасне, майбутнє існують у його свідомості.
Гран-прі «Відлуння-2008» відвіз до Швейцарії актор Даніель Людвік. Він зіграв історію, пережиту, ним особисто, описану у власній п’єсі. Взаємини пілота-суданця Мохаммеда, який вирвався з полону, та європейця Крістіана, велосипедиста, який бере участь у перегонах «Тур де Африка», представляються історією зв’язків і національних, і загальнолюдських. Не бажаючи зайвих турбот і зберігаючи особистий спокій, Крістіан відмовляється допомогти Мохаммеду добратися до Європи. Лише вдома велосипедист відчув докори сумління, але бажання виправити свою помилку виявляється марним. Розшуканий Крістіаном і запрошений до Європи Мохаммед летить на літаку, який має розбитися. Виставу «Мохаммед їде на велосипеді» вирішено цікаво з погляду сучасних сценічних технологій. Д. Людвік виступає в образі Крістіана, який мчить на справжньому гоночному велосипеді, нерухомо закріпленому на сцені та в образі пілота, дії якого з керування крилатою машиною виникають на великому екрані. Актор сідає за комп’ютер і глядач переживає візуальний ефект зльоту й посадки літака, його різних маневрів у повітрі, розворотів і ширяння над землею. Все це вражає глядачів, так само, як і виникаючі на тому ж екрані світлини, які відобразили краєвиди африканської пустелі...
Директор фестивалю Володимир Смотритель більше відомий як актор, творець і єдиний виконавець Хмельницького монотеатру «Кут». Його позаконкурсна вистава «Акомпаніатор» М. Мітуа стала творчим подарунком глядачам і всім учасникам «Відлуння-2008».
