«Трістан та Ізольда» + симфонічна програма

Kyiv Symphony Orchestra з великим міжнародним успіхом виступив на новому німецькому фестивалі Musikfestspiele Königswinkel у баварському Фюссені. Український колектив взяв участь у постановці музичної драми Ріхарда Вагнера «Трістан та Ізольда» та виконав симфонічну програму, генеральна репетиція якої пройшла у форматі концерту для дітей та молоді.

Престижне запрошення Kyiv Symphony Orchestra на німецький фестиваль стало можливим завдяки зірковій українській диригентці Оксані Линів та підтримці проєкту її австрійською агенцією Opera4u. На Musikfestspiele Königswinkel оркестр зіграв під орудою Оксани Линів симфонічну поему «Мазепа» Ліста, Другий фортепіанний концерт Рахманінова з українською піаністкою Катериною Тітовою та Четверту симфонію Брукнера.

Над «Трістаном та Ізольдою» у постановці Херберта Адлера оркестр працював з видатним німецьким диригентом, спеціалістом з вагнерівського репертуару Лотаром Загрозеком разом з визнаними у світі вокалістами Робертом Діном Смітом (Трістан), Кетрін Фостер (Ізольда), Херміною Май (Брангена), Міхаелем Купфером-Радецьким (Курвеналь) та Хансом-Петером Кьонігом (Король Марк). Нагадаємо, що напередодні виступу в Німеччині Kyiv Symphony Orchestra разом з українськими солістами представив концертне виконання «Трістана та Ізольди» в копродукції з Національною оперою України, що стало першим виконанням цієї надскладної партитури в історії незалежної України. Київським проєктом, продюсеркою якого виступила директорка з розвитку аудиторії Kyiv Symphony Orchestra Анна Ставиченко,  диригував білоруський диригент Віталій Алексейонок.

Газета «День» взяла коментарі щодо співпраці з Kyiv Symphony Orchestra в обох дириґентів.

ЛОТАР ЗАГРОЗЕК: «ТРІСТАН…» – ЦЕ ВЕЛИЧЕЗНИЙ ВИКЛИК ДЛЯ КОЖНОГО ОРКЕСТРУ СВІТУ

- Пане Загрозек, чи здатен український оркестр грати партитури Вагнера?

- «Трістан…» – це величезний виклик для кожного оркестру світу. Особливо, звісно ж, для колективу, який не є оперним оркестром. Kyiv Symphony Orchestra був добре підготовленим, Віталій Алексейонок провів дійсно величезну роботу. І вже під час нашої спільної роботи оркестр робив неймовірний прогрес, від репетиції до репетиції ставало дедалі менше проблем і оркестр звучав дедалі краще. Так було і з виставами: другий показ «Трістана та Ізольди» у Фюссені особисто для мене став найвищою точкою нашої співпраці. Тому моя відповідь – так, український оркестр може грати Вагнера так само добре, як і німецький оркестр. Питання у досвіді та репертуарі. Якщо оркестр, наприклад, виконує багато Брукнера або Брамса – він уже достатньо підготовлений до Вагнера.

Я був особливо вражений струнною групою Kyiv Symphony Orchestra, це однозначно найсильніша сторона цього колективу. Мідь у процесі нашої роботи зазвучала дуже м’яко, без жодного форсування. А дерев’яні духові зрозуміли, де вони грають соло, а де мають бути лише гармонічними голосами. Все це дуже важливо для музики Вагнера. Адже вона – наче відкрита книга душі, наче робота Зігмунда Фройда. Наприклад, згадаймо сцену з Королем Марком, який запитує Трістана, чому він це зробив, чому забрав у короля Ізольду. І Трістан відповідає: «Я не знаю. Я не можу цього сказати». Але це знає оркестр: він грає Sehnsuchtsmotiv, що символізує кохання головних героїв. Це зробило кохання. Таких деталей у партитурі багато. Оркестр показав їх дуже, дуже добре. Я справді щасливий працювати з Kyiv Symphony Orchestra. За час нашої роботи в мене виникли дуже теплі почуття до цього оркестру, мені з ним дуже комфортно, що відбувається далеко не завжди, і рідко – з західними оркестрами.

- Ви є спеціалістом з музики Вагнера і розумієтеся на його «хімії» – чим вона є для вас?

- Це поезія, потім багато, дуже багато фарб і ця особлива драма, що промовляє. Так, оркестр грає, але це наче слова, речення. Для цього надзвичайно важливо знайти для вагнерівської музики правильне фразування. Це як у справжній мові: ми ж не говоримо без ком, без крапок, без пауз. Те саме і з Вагнером: всі виконавці мають добре розуміти артикуляцію та фразування, і це справді складно. Потрібне і досконале відчуття темпу, коли, наприклад, наприкінці фрази треба почекати ще півсекунди, перш ніж взяти наступний акорд. Це те, що в нас зовсім не виходило на початку. Але зараз оркестр робить це прекрасно, музиканти добре зрозуміли цю особливість вагнерівської музики: все потребує часу, коли змінюється гармонія – це не має відбуватися механічно, формально. Потрібен цей перехід, потрібно достатньо часу. Для Вагнера та загалом для романтичної музики це вкрай важливо.

Віталій АЛЕКСЕЙОНОК: «У ВАГНЕРА ТРЕБА ЗАНУРЮВАТИСЯ, НЕМОВ У МОРЕ»

- Віталію, розкажіть, чи мали ви справу з музикою Вагнера до цього проєкту?

- Я диригував симфонічні прелюдії, асистував «Летючого голландця» у Оксани Линів близько чотирьох років тому.

Насправді в мене були складні відносини з Вагнером дуже довгий час, крім «Трістана та Ізольди». Років десять тому я закохався в цю музичну драму, і вона стала для мене однією з най-най, а до решти творчості композитора я був досить байдужий. І ось тільки кілька років тому почав приходити до Вагнера.

- Терміни підготовки до виступу були дуже стислими...

- Чим більш стислі терміни, тим точніше потрібно планувати кожну репетицію. Важливо розуміти, де ти будеш за тиждень, два, три. Ми почали робити «Трістана та Ізольду» з кінця, адже це найскладніший акт для оркестру, і зазвичай його грають уже тоді, коли втомилися й потрібно вміти виконати його навіть зі слабкою концентрацією. Близько 50% часу було виділено на відточування саме цієї частини. І, чуючи результат, я розумію, що цей план виправдався.

- Говорячи «Вагнер», тримаємо в думці «Зигмунд Фрейд» і його теорію підсвідомого. Як досягти цього особливого відчуття й повністю перейнятися ідеєю?

- По-перше, я згоден, що там дуже багато Фрейда, але в «Трістані» ще й дуже багато Шопенгауера, і його прочитання також допомагає зрозуміти весь песимізм цієї опери. Це іронія, незворотність та якась неможливість реалізувати себе на 100%, необхідність шукати компроміс.

Як би Вагнер не любив слово «опера», але цей твір музичного театру. Чим більше я занурювався в партитуру, тим більше бачив сліди бельканто, які вкрилися інноваційними технологіями. Сам принцип музичного театру дуже часто полягає в тому, що оркестр коментує словесне. Тобто висловлює музичними засобами те, що текстом пояснити неможливо. Саме музика є провідником у світ несвідомого. Наприклад, у Першому акті дуже багато Ізольди й багато бурхливого симфонічного «коментаря» її внутрішнього світу. Й ти можеш читати це по-різному: як море, по якому вона зараз пливе, і як бурхливий шторм її емоцій.

Й у Вагнера треба занурюватися, немов у море, він затягує, і найкраще занурення, безумовно, досягається музикуванням.