«Тріумф опери»

Цей вечір — спільний творчий міжнародний проект Італійського інституту культури, Фонду сприяння розвитку мистецтва, музикантів філармонії й артистів Національної опери. Найважче для постановників (режисера Ірини Нестеренко, диригента Миколи Дядюри та хормейстера Льва Венедиктова) полягали в тому, що ж вибрати для виконання з величезної спадщини легендарного маестро? Адже практично все написане геніальним композитором є не просто класикою, а еталоном високої академічної музики. Програму вечора можна назвати музичною ілюстрацією життя і творчості маестро. Символічно, що концерт почався з увертюри до опери «Сила долі».

Сьогодні нам важко уявити, що синьйор Верді все життя ставився до себе досить критично, незважаючи на світову славу, був у побуті дуже скромною, навіть сором’язливою людиною, називаючи себе «темним серед живих і тих, що жили, композиторів». Величезний природжений талант плюс завзятість допомогли йому піднятися на творчий Олімп. Майбутній композитор народився в Ле Ронколе, неподалiк від Бусетто (Пармське герцогство). У небагатій сім’ї: батько був сільським шинкарем, а мати — прялею. Музичній грамоті та грі на органі Джузеппе навчився у церкві, допомагаючи служити месу.

На обдарованого хлопчика звернув увагу багатий торговець. За його порадою десятирічний Верді переїхав для навчання до Бусетто. Його вчителем з композиції став Фернандо Провезі, директор «Філармонічної спілки». Саме він пробудив у Верді потяг до серйозного читання: Шекспіра, Данте, Шіллера, Ґете, Мандзоні.

У 20 років Джузеппе вирішив продовжити освіту в Міланській консерваторії, але його не прийняли. Вердикт був суворий: «через низький рівень фортепіанної гри й вікові обмеження». Здавалося, що світ музики відтепер закритий для Верді, але юнак не відступив від мети стати професійним композитором. Джузеппе бере приватні уроки контрапункту, відвідує оперні вистави й концерти (зокрема, віденської музики), і вирішує пов’язати свою подальшу долю з театром...

Дебютом Верді стала опера «Оберто, граф Боніфачо» в Ла Скала, яка пройшла успішно, після чого імпресаріо театру запропонував композитору контракт на написання двох опер. Ними стали «Король на годину» і «Набукко». Саме «Набукко», поставлена 1842 р., зробила Верді знаменитим. Цей епічний твір, що нагадує ораторію, пов’язаний із попередньою італійською та німецькою традицією написання опер на біблійні теми («Мойсей» Россіні або «Навуходоносор» Кайзера). Хоча вердієвська «Набукко» поєднує в собі архаїчний спосіб побудови сюжету, але в цій опері композитор передає напруження почуттів і пристрасті героїв.

На концерті арію іудейського священика Захарія прекрасно виконав чудовий український бас Валентин Пивоваров (щоб виступити у Києві, співак спеціально прилетів зі Словенії) та хор Національної опери України.

Слід зазначити, що музика допомогла маестро пережити особисту трагедію: смерть дружини Маргарити Барецці та двох їхніх дітей, що померли в дитинстві. Услід за «Набукко» Верді написав кілька опер, серед них — «Ломбардці у хрестовому поході» й «Ернані», які також мали успіх. 1847 р. «Ломбардці» маестро переписав і перейменував на «Єрусалим» (був поставлений Паризькою оперою, ставши першою оперою Дж. Верді у стилі Гранд- Опера).

У 38 років маестро закохався у співачку Джозефіну Стрепоні (сопрано), яка на той час закінчувала кар’єру (до речі, одинадцять років вони прожили в цивільному шлюбі, а їхній союз тогочасне суспільство називало «скандальним»), але саме завдяки другій дружині Муза не покинула Верді. Хоча маестро хотів наслідувати приклад Россіні й закінчити кар’єру — він був уже багатий, знаменитий, закоханий. Біографи-музикознавці вважають, що саме Джозефіна переконала чоловіка продовжити писати опери. Перший твір, написаний Верді після «закінчення кар’єри», — «Ріголетто». Нині ця опера вважається шедевром. Вона була написана за мотивами п’єси Гюго, лібрето через цензуру довелося міняти, композитор навіть намагався кинути роботу, але дружині вдалося переконати чоловіка, і після прем’єри цей твір викликав фурор.

«Ріголетто» — одна з кращих опер світової класики. Як пишуть критики, «прекрасні мелодії розкидані по всій партитурі, пасажі справді небесної краси звучать один раз, не повторюючись пізніше, незліченні арії, дуети, тріо, квартети йдуть один за одним у цьому безперервному святі музичного генія, киплять пристрасті, комедія і трагедія переплітаються і зливаються разом».

Протягом усієї кар’єри Верді відмовлявся використовувати високе «до» в тенорових партіях, посилаючись на те, що можливість заспівати саме цю ноту перед повною залою відволікає виконавців до, після і під час виконання ноти.

В операх Верді, особливо під час сольних вокальних номерів, гармонія навмисно аскетична, і весь оркестр звучить як один акомпануючий інструмент — як, наприклад, гітара. Деякі критики стверджують, що Верді приділяв технічному аспекту партитури недостатньо уваги, оскільки йому бракувало школи й витонченості. Сам Верді сказав якось: «З усіх композиторів я найменше знаю». Однак поквапився додати: «Я це серйозно кажу, але під «знанням» я маю на увазі зовсім не знання музики».

Творчості Дж. Верді притаманне оркестрове й контрапунктне новаторство (наприклад, струнні, що злітають за хроматичною гаммою в сцені Монтероне, в «Ріголетто», щоб підкреслити драматичність ситуації, також у «Ріголетто», хор, що мугикає ноти за кулісами, зображаючи, вельми ефектно, бурю, що наближається...)

Верді завжди тісно працював із лібретистами, підкреслюючи, що драматична експресія є головною силою опери. Композитор безжалісно видаляв із сюжету непотрібні деталі та зайвих героїв, залишаючи лише тих персонажів, у яких киплять пристрасті, й багаті на драматизм сцени.

Справжньою «перлиною» в творчості маестро є «Травіата», написана за мотивами п’єси Олександра Дюма-сина «Дама з камеліями». Потім було ще кілька опер, серед них: «Сицилійська вечеря», «Трубадур», «Бал-маскарад», «Сила долі», друга редакція «Макбета». Прем’єра «Дона Карлоса» відбулася 1867 р. на сцені «Гранд-Опера». Опера пройшла з успіхом, а у фойє театру було встановлено бюст маестро... Легендарна «Аїда» була поставлена в Каїрі 1871 р. У старості композитор створив ще два шедеври — опери «Отелло» та «Фальстаф».

1897-го Верді закінчив «Чотири сакральні твори» для хору й оркестру, поставивши крапку в своїй композиторській діяльності. Маестро ненадовго пережив свою дружину Джозефіну. Він заповів 2,5 млн. лір на створення притулку для бездомних старих музикантів. Вражений паралічем, композитор помер 27 січня 1901 року. Його смерть оплакувала вся Італія, похоронний кортеж із тілом великого Джузеппе Верді проводжали понад 28 тисяч осіб...

А на сцені філармонії немов ожили вердіївські персонажі: колізії драми «Трубадур» відтворили хористи і солісти Національної опери України Алла Позняк (пісня Азученни) й Олександр Гурц (арія Манріко); потім оркестр запросив публіку на світський бал, виконавши вступ до опери «Травіата»; драматичну історію однієї з героїнь Шіллера — королеви Єлизавети Валуа — оповіла слухачам Тетяна Анісімова.

«Реквієм» композитор написав на смерть письменника-співвітчизника Алессандро Мандзоні. Монументальний цикл для чотирьох солістів виконали Тетяна Анісімова (сопрано), Алла Позняк (меццо-сопрано), Дмитро Кузьмін (тенор), Валентин Пивоваров (бас), хор і оркестр. «Реквієм» приголомшує слухачів психологічною глибиною й емоційною музичною мовою. Цей твiр, один із кращих пізніх творів композитора, став одою, яку артисти і музиканти присвятили Верді. А останнім акордом вечора стала сцена з третьої дії опери «Аїда».