Гарячі теми:

Три картини в музеї Прадо

від яких неможливо відійти (дилетантські захоплення)

29 вересня, 17:38

«Меніни» Веласкеса (1656): звернув увагу на спокійного пса на передньому плані, на якого поставив ногу карлик. Веласкес взагалі, поміж іншим, чудовий анімаліст. Кінська голова на «Облозі Бреди» виразніша за багато людських облич. 7 з 11 персонажів «Менін», включаючи нечіткі силуети Філіппа IV та його дружини Маріанни в рамі на далекій стіні, дивляться на глядачів. Зокрема сам Веласкес, що зобразив себе за мольбертом, з кистями. З нього й починаються питання.

Якщо він малює короля та королеву, які, як прийнято вважати, відбиваються в дзеркалі, то кому на передньому плані позує їхня дочка, інфант Маргарита, і карлиця? Чому камергер завмер удалині у дверях, також обличчям до нас, з рукою на одвірку? Немовби зібрався йти, але раптом його зупинило щось настільки важливе, що він так і застиг на порозі? І, якщо вважати королівську пару не віддзеркаленням, а картиною в глибині кімнати, що цілком можливо, то кого насправді малює Веласкес?

«МЕНІНИ» ВЕЛАСКЕСА (1656)

***

Місце раю у Босха в «Саду земних насолод» (1500-1510) визначають неправильно. На лівій частині триптиха треба дивитися не на людей (Христос, Адам, Єва), а на тварин. А тварини вбивають і їдять один одного без докорів сумління. Внизу поряд зі ставком жаба, що забарилася, зникає у дзьобі качки, ще два птахи рвуть на частини іншу дрібну істоту, кішка несе мишу в зубах, на далекому плані лев готується пообідати ланню.

Справжній рай — центральна частина картини. Ніхто нікого не їсть і не мучить (про праву пекельну стулку і так достатньо сказано). Люди і тварини — у дивовижній гармонії. Роблять спільно і без метушні не завжди зрозумілі, але очевидно нешкідливі речі. Ось вже де дійсно лев лежить поряд з ягням. Любов розлита всюди. Всі голублять і пригощають один одного, їдять величезні суничні ягоди. Як побічний ефект пісню «Бітлз» Strawberry Fields Forever після більш-менш тривалого споглядання цієї картини сприймаєш інакше.

«САД ЗЕМНИХ НАСОЛОД» (1500—1510)

Босх намалював вільне людство в обрамленні недобрих релігійних норм (сповнений прихованої агресії «рай», винахідливо непроглядне пекло), і його щастя, що церковники й королі прогавили підривний потенціал цієї роботи.

Навряд чи він сам це розумів.

***

Автопортрет Дюрера (1498) — насамперед соціальний жест, у будь-якому разі, міг бути таким свого часу. Дюрер малює себе в розкішному вбранні. Багатий молодий містянин, що реалізувався. Йому було всього лише 27 років, і, постаючи у композиції парадного портрета, він заявляв про свій успіх.

АВТОПОРТРЕТ ДЮРЕРА (1498)

До найдрібніших деталей прописано одяг зрілого Ренесансу — рама всередині рами. Головне тут, звичайно — обличчя, що дивиться із цього подвійного обрамлення. Це погляд меланхоліка, не зажуреного, а саме меланхоліка. Котрий завжди шукає те, що іншим не дано навіть помислити, як сумнівний привілей того, хто бачить пророчі й нікому до певного часу непотрібні сни. Клята порода. Лише після того, як я про це написав, згадалося, що через 16 років Дюрер закінчив гравюру «Меланхолія».

***

Всі троє, втім, були меланхоліками, кожен по-своєму:

«Ты видел все моря, весь дальний край.

И Ад ты зрел — в себе, а после — в яви.

Ты видел также явно светлый Рай

в печальнейшей — из всех страстей —

оправе.

Ты видел: жизнь, она как остров твой.

И с Океаном этим ты встречался:

со всех сторон лишь тьма, лишь тьма

и вой.

Ты Бога облетел и вспять помчался.