Тривога і благання Люди Ястреб

Ця робота Люди Ястреб досить нетипова для стилістики автора — колаж, поєднання олійного малярства на оргаліті з фольгою. Вона змальовує Горгону-медузу — своєрідна автопортретна проекція, створена незадовго до передчасної кончини художниці.

Нагадаємо, 10 квітня мине 70 років з дня народження Люди Ястреб (1945—1980). Картина «Без назви» («Горгона-медуза») має свою передісторію. Що спонукало Ястреб до зображення цієї зловісної химери, персоніфікувати себе з подібним міфічним персонажем? До образу Медузи зверталося багато відомих майстрів, досить пригадати автопортретне зображення представника протобароко Мерізі та Караваджо.

Є декілька інтерпретацій цього жіночого міфообразу — старогрецька, з її акцентом на «чорній стороні» — як втілення зла і прокляття, і стародавня, малоазійська. У ній образ Медузи являє жінку стражденну, приречену, яка символізує жіночі таємниці, мудрість і цикли природи.

Якщо говорити про обставини створення роботи, то в цьому випадкові, не в останню чергу, інтерпретацію образу обумовлено вибором матеріалу (ДВП, фольга, олія). У той час Люда Ястреб, як і багато митців її покоління, змушена була працювати в Художньому фонді, де ці матеріали широко використовувалися. Вони оголили її емоції, дозволили матеріалізуватися думкам. Відомий художник Віктор Маринюк — ревнісний охоронець пам’яті своєї дружини, пригадує, що цю роботу була написано на одному диханні.

В останні сім років життя Люда Ястреб, будучи невиліковно хворою, жила з думкою про неминучу кончину, про що мужня жінка не повідомляла рідним та близьким. У цьому сенсі показова поява в її творчості в другій половині 1970-х образу хижого двоголового птаха-чудовиська, який переслідує свою жертву — своєрідна тема добра і зла. Можна назвати ще сповнену прихованого трагізму «Жінку, яка йде» (1977), з її дивовижною ритмікою. У той же час митець розвиває рівнобіжно життєрадісну тему. Показові щодо цього барочні «великі купальниці», зманіжені та безтурботні — репост у новому вигляді однойменної серії плотських купальниць Ренуара, чи більш раннього періоду історії мистецтва, що асоціюється з Рубенсом.

Повертаючись до новопридбаної картини Музею сучасного мистецтва Одеси (МСМО), зазначимо, що перед нами робота, побудована на контрастах: імпульсивно і динамічно написаному мальовничому тлу з його змієподібними вигинами форм, протиставлено площину маски обличчя, яка злегка пожвавлена асиметричними лінеарно-схематичними рисами. Вона інтерпретує статичний, відчужений образ Жінки-медузи. Холодний блиск фольги обличчя визначає колорит мінорного тла — фіолетові, білі, холоднувато-рожеві і чорні тони, і жодної агресії в сенсі старогрецької інтерпретації. Це образ приреченої людини, і її душевний стан виражено в пульсуючому тлі, весь стрій якого викликають стан занепокоєння і тривоги.

1979 рік був дуже плідним для художниці. Вона пильно вдивлялася в себе, писала автопортрети, намагалася усвідомити своє місце в мистецтві, художньому русі, до якого була причетна, і того ж року опублікувала есе, яке теоретично обґрунтувало новий напрямок у малярстві — нонконформізм («Духовний стоїцизм митця в радянському суспільстві»). Одесити називають нонконформізм «другим авангардом» (перший — «Салони Іздебського», Товариство незалежних, «бойчукісти»), андеграундом («квартирні виставки»), які відновили засоби художнього вираження. Не є зайвим зазначити, що нинішня експозиція МСМО цього періоду дуже гармонійна, адже в її камерній інтер’єрній обстановці, типовій для одеських помешкань того періоду, органічно поєднуються предмети мистецтва і побуту. Віднині картина Ястреб «Без назви» посіла в ній своє гідне місце.