Це страшне слово "мистецтво"

Художнє життя Києва пожвавили дві помітні події: виставки одеського художника № 1 Олександра Ройтбурда і живописця зі Стокгольма Велло Вяяртниу.

Пан Ройтбурд реалізував свій сексуально-кривавий, навіяний помпейськими фресками проект ""Всекідневніят живот в Помпей". Фантазії знаменитого одесита радують своєю порочною вигадливістю та обмеженою красивістю. Це недвозначно натякає на те, що митець після тривалого періоду творчого розслаблення нарешті віднаходить себе попереднього. Нинішні його "витвори" могли б гідно прикрасити й освятити стіни будь-якого київського моргу, крематорію або м'ясної крамниці, а про нічні клуби, дискотеки, "малини", кубла сексуальних збоченців та наркоманів годі й казати. Олександр Ройтбурд перетворився на справжній знак кінця століття, його мистецтво, розкладаючись, перетворюється на поживний гумус для самого себе і для прийдешніх поколінь. Мистецтвознавці Олена Михайловська та Андрій Тараненко, натхнені творами Ройтбурда, щиро поділилися своєю професійною думкою про нього:

- "Серцедер" та "ласкавець" Ройтбурд розсікає тіла персонажів, не травмуючи тіло композиції, - фігури та предмети на кожному з аркушів злиті в чіткі цілісні схеми, які працюють за законами ланцюгової реакції та сполучених посудин. Сюжети "Помпейського циклу" зафіксовано в точці можливості нескінченного повторення, яке ніколи не переростає в оргію з розвитком динаміки й кульмінацією. Звільнення інстинктів від непотрібного пригнічення не викликає задоволення так само, як сексуальна свобода згасаючого Риму нічого не гарантує його млявому фалосу.

Покуштуйте продукти розкладу власного історичного оптимізму. Вони отруять вашу кров і викличуть галюцинації. Це гарний наркотик. Це - смерть. А смерть, як можна припустити, і є релігією сексу.

Другий митець Велло Вяяртниу з'явився в Києві цілком випадково, приїхав на весілля (воно з якихось причин не відбулося) до друга і водночас у галереї "Славутич" зробив вельми непогану виставку під назвою "Нефігуративний живопис". З 1988 року художник живе у Стокгольмі, куди його вислано за участь у створенні "Партії естонської національної незалежності". Велло не визнає ніякої художньої освіти: "У мені й так геть усе є", - каже він. У виставковому залі було дуже спечно, і Вяяртниу роздягнувся, оголивши до половини величезне розкішне татуювання, мистецьки виколоте на спині. Великий, з поголеною головою художник справляв враження дивної наративної плями на тлі своїх нефігуративних творів. Він стверджував, що в нас в Україні політики геть усі художники: їхні промови, поведінка, манери - твори сучасного мистецтва, він у захопленні від них.

А полотна самого стокгольмського гостя нагадували галюцинації замерзаючого серед крижин наркомана, хвилі північних морів, туманні міські краєвиди з вікна, якісь музичні опуси... Кожна людина може тут знайти будь-який світ.

Контрапунктом до робіт Велло лунала поезія російського стокгольмського поета Євгена Контркультурщика (так він себе назвав), котрий приїхав разом із Велло і вразив публіку соціальним пафосом віршів та манерою їх декламації:

Я зимовал на островах фруктовотучных

Там Ельцина я познакомил с Кучмою

Я поменял у них на семь цистерн икры

Одессу маму, сто ракет и остров Крым.

Художник пообіцяв, що затримається в Києві доти, доки не знайде собі тут наречену або наречених.

Велло Вяяртниу