Ціна духовності

Насправді, під «внутрішньою підозрою» йшлося про поняття «досвіду». Досвід — це така штука, що набагато красномовніша від сумлінно виписаного звіту про неймовірні здобутки у розглядуваній сфері, «продуктивну діяльність», «успішне освоєння«(?) та «розвиток книгодрукування»... Треба бути чесними — подібна виставка може претендувати лише на статус публічного звіту (державних видавництв перед структурами, які виділяють їм кошти; структур — перед державою в особі Держкомінформу й Кабміну; останніх — перед главою держави...) Подібно відбуваються звіти художніх колективів з різних регіонів України, однак там ніхто не намагається стрибнути вище власних вух. Приїхали, поспівали, потанцювали, поаплодували — всім велика подяка, до побачення. За гіркою іронією, необачна самопохвала організаторів мимоволі розкрила суть того, що відбувається: «Ця виставка дає уявлення про книговидавничу справу України за 11 років її незалежності»... Залишається тільки зусиллям волі стриматися від коментарів про своє «уявлення» щодо стану цієї самої справи.

Втім, є трохи цифр. Отже, за даними Книжкової палати України в минулому році видавництва та видавничі організації України випустили 9983 назви книг і брошур (з авторефератами 10594 тис. примірників) загальним тиражем 46407 тисяч примірників. З них 5584 назви (27166,8 тис. примірників або 55,9%) складають видання, випущені державною мовою, решта — мовами національних меншин та іноземними мовами. Тут, однак, не враховано наклади, які комерційні видавництва воліють залишити «в тіні». Про це можуть розповісти в приватному порядку, але не для того, щоб сплатити податок чи збільшити показники Книжкової палати. «Ліві» тиражі переважно складає популярна література російською мовою. Узагальнюючи приведену арифметику та враховуючи довгонароджувані дані останнього перепису населення, можна з гордістю констатувати, що Україна таки видає одну книгу на одного громадянина в рік! Тепер, здається, треба згадувати призабуте гасло «Доженемо й переженемо»... Орієнтуватися можна, традиційно викрутивши голову на схід, — 3,5 книг у Росії, а можна й на захід — 12 книг у Польщі (вважається хорошою нормою).

Однак треба бути об’єктивними — навколокнижкові розмови останнім часом усе частіше втілюються у конкретні пропозиції. Кого й до кого? Ну, наприклад, Держкомінформу до більш поважних відомств. За словами голови комітету Івана Чижа, вони розробили й пропонували три проекти законів щодо книговидання, але Міністерство фінансів, Міністерство економіки та Податкова адміністрація в один голос проти. Відповідь на запитання: «Чому?» просимо вважати державною таємницею... За розрахунками того ж Чижа, прийнявши відповідні закони, Україна, «втративши 16 млн. за рік, отримає 400 млн. — книга стане вигідною...» Але як довів свого часу сміливець Ломоносов, якщо в одному місці меншає, в іншому стає більше. Це я до того, що фінансова взаємозалежність також нерозривна. Отже, якщо комусь прибуде тих 384 млн., то хтось їх обов’язково втратить — є чому бути проти.

Усе це Іван Сергійович розповів на відкритті виставки, з якої ми почали. Момент відвертої розмови треба неодмінно записати до плюсів заходу. Він також повідомив, що Держкомінформ проти придушення «іншої книги», бо це «викличе реакцію з боку тих, проти кого це застосовуване». Однак комітет мужньо бореться з контрабандою книги з Росії, хоча й не має відповідних повноважень, але подає заяви і т.п. Принагідно згадується, що у старому парламенті були тимчасові слідчі комісії, які також щось намагалися розслідувати не маючи повноважень і їхня ефективність виявилася не дуже високою. А ще Чиж повідомив, що комітет проводитиме моніторинг телеканалів на предмет усіляких невідповідностей до чинного законодавства і навіть пригрозив подавати на непослухів до суду...

Кілька загальних вражень про виставку: апатична присутність державних видавництв; натомість відсутність книжок сучасного рівня, що їх продукують приватники (нечисленні винятки лише увиразнювали картину); турки, що привезли яскраві книжки своєю мовою та фоліант «Единая Россия»; кричуща бідність (асортимент, поліграфія, актуальність) обласних звітувальників; кримська експозиція, що на замовлення виставила книжки кримськотатарською мовою, яка й по досі користується двома письмами — кирилицею та латинкою; вісім російських стендів, біля яких ностальгуючі кияни насолоджувались «аканням» та радісно купували ляльково-мініатюрні книжечки чотирирічної давності за ціною в 5,5 та 7,5 гривень...

Наостанок ще трохи цифр: на видання літератури за Національною програмою соціально-значущих видань з держбюджету у 2001 році планувалося асигнувати 13 млн. гривень. Практично дали шість з копійками. Цього року аналогічна стаття передбачає вже 13,8. Поки що немає нічого. Тема окремої розмови — спектр літератури, що потрапляє у цю, безумовно, важливу категорію. Дивлячись на прецікавий стендик «Книжкового саду», що презентував друковані здобутки програми, можна виділити два основні напрямки: перший спирається на терплячі плечі Т. Шевченка, якого експлуатують всі, кому не лінь, вибиваючи кошти, щось перевидаючи, укладаючи і т.д. — другий базується на виданні дорогезної «мистецької» літератури подарунково-іміджевого характеру, широке коло споживачів якої уявити собі вкрай важко. Пару сотень дійсно зацікавлених у подібних книжках навряд чи можуть претендувати на «соціальну значимість». Такі речі повинні бути самоокупними, а не просто «подарунковими» за державні кошти.

То ж варто чи не варто? Напевне варто, хоча б з тих міркувань, що здорові контрасти породжувані конкуренцією, на користь усім. Інша справа — яким чином зганяються учасники, чи вони реально щось від цього отримують, скільки грошей (і чиїх) йде на влаштування проекту. Пошарпані розмови про «некомерційність, а духовність заходу» схожі на елементарне окозамилювання. Поки ми говоримо про духовність, баланс наших гаманців впорядковують інші. Частина отриманих дивідендів одразу ж вкладається у коригування нашої «духовності» — щоб вона була сприятливіша для подальших маніпулювань великими й беззмістовними поняттями. Замкнене коло. Можливо, варто припинити милуватися чужими повітряними кульками і почати продавати свої?