У клітці корупції
«Сірий куб» представили у київському Центрі візуальної культури
Вернісаж відбувається у рамках міжнародного фестивалю «Мистецтво проти корупції». Акції тривають у 9 містах України та Кишиневі (Республіка Молдова) під егідою Goethe-Institut в Україні.
«Корупція — проблема інтернаціональна, — наголосила організатор фестивалю, асистент відділу спеціальних культурних програм Goethe-Institut в Україні Ілона ДЕМЧЕНКО. — Вона є і у самій Німеччині. І там із нею борються за допомогою економічних і політичних реформ, а також культури. У червні у Берліні під егідою Федерального центру Політичної освіти проходив міжнародний симпозіум «IRRESISTIBLE?». Він став першим «модулем» проекту, в завдання якого входить всебічне дослідження феномену корупції, зокрема методами мистецтва...»
Виставка «Сірий куб» — це роботи українських, німецьких та одного молдовського автора. Одним з найяскравіших (і складних у виконанні) проектів «колективки» можна назвати мультимедійну інсталяцію «Вежа» відомої німецької художниці, режисера, професора Берлінського університету мистецтв Гіто Штеєрл. Трьохканальне 3D-відео, створене у колаборації з Олексієм Радинським (Київ) та Олегом Фонарьовим (Харків) з використанням сцен з відеоігор, присвячене історії України від початку Незалежності до Майдану і наступних подій. Основною темою роботи Штеєрл стала гібридна війна (художниця проводить паралелі з відеоіграми). Основне питання «Вежі» — це тривалість військового конфлікту... Війна — це корупція, впевнена Гіто Штеєрл.
Решта проектів «куба» («Лівобережна» і «Троєщина Два» Олексія Радінського, «Потрібна людина» Станіслава Мензелевського, Анни Онуфрієнко, Олександра Телюка, «Ріка Чорна» Геннадія Попеску та «Люстрація» Дано Косміни), відверто кажучи, зливаються в один. Може, з тієї причини, що всі автори представили відео. Гарне, до речі, але... На загальному тлі дуже виділяється цикл фото Олександра Бурлаки. За словами художника і архітектора, знімки Межигір’я він зробив 22 лютого 2014 р. у перші ж години після втечі В.Януковича, коли люди тільки-но потрапили до його резиденції. Розкіш і водночас незграбний несмак інтер’єрів, в яких ще за кілька годин до того вельми комфортно себе почував дуже багатий хазяїн маєтку у надто злиденній країні, викликають почуття відторгнення.
ТРИКАНАЛЬНА НD-ВІДЕОІНСТАЛЯЦІЯ «ВЕЖА» НІМЕЦЬКОЇ ХУДОЖНИЦІ ГІТО ШТЕЄРЛ
Але настільки сильний ефект на глядача «фотошпалери» пана Бурлаки (включно зі світлиною позолоченого унітазу, який 3 лютого 2014 р. активісти встановили на постаменті скинутого пам’ятника Леніну на київській Бессарабці) теж не справили би, якби не на диво вдала кураторська концепція виставки. І не «архітектурне» її рішення Дани Косміни. Аби експозиція не виглядала плакатною агіткою, куратор Катерина Міщенко придумала нетривіальний хід: соціум вона запропонувала розглядати як «тіло», як корпус — в буквальному сенсі слова. Відповідно корупція трансформувалася у «проблему тілесності», це вже не просто «хибний» колообіг грошей у суспільній природі. Але будь-яке тіло має свою архітектоніку. Тому виставка в цілому перетворилася ще й на чисто архітектурний проект, дуже цілісний. Іронічно обіграючи концепцію «білого куба» (з 1920-х мистецтво у сучасних галереях виставлялося на тлі білих стін, мовляв, завдяки цьому архітектура самих приміщень не відволікатиме уваги), Дана Косміна «вибудувала» експозицію у формі кубів. Відео, яке демонструється в окремих кубах-павільйонах, викликає асоціації з поодинокими клітинами спільного організму. Але якщо вже куб тут «сірий» замість білого — йдеться, швидше за все, про ракові клітинах. Корупція — це злоякісна пухлина.
Щодо фото Олександра Бурлаки (договоримо про них, адже разом із відео Гіто Штеєрл це, безсумнівно, титульний проект виставки), то тут кітч і пиху Межигір’я Косміна разом із куратором Міщенко обіграли окремо. І то дуже витончено. Приблизно половину від загального числа знімків вони запропонували роздивлятися крізь «паркан» з напівпрозорого пластика. Глядачі туляться до маленьких дірочок, схожих на отвори від куль, аби хоч через ці шпарини побачити, що ж там, за парканом. «Ми хочемо підняти проблему дієвості «громадської думки». А ще поговорити про те, що ось ми побачили і назвали корупцію — а що далі? — пояснює К.Міщенко. — А зелений колір стіни, на якій розвішані фото Бурлаки, нагадують зелені паркани казенних дач наших чиновників. Як і синтетична завіса — «паркан», що відокремлює другу частину фото Межигір’я від глядачів».
Про українську корупцію ми всі знаємо дуже добре. Питання в тому, що маємо з цим знанням робити?
