У пошуках читача
Будь-який журнал чи газета, як і будь-який твір чи автор, у будь-яких політично-економічних умовах, навіть сприятливих, - приречені на постійну боротьбу за існування. Це боротьба за читача.
Намагання поєднати "популярність та респектабельність" (як мовиться у відомій рекламі), масовість та елітарність - справа доволі небезпечна: можна втратити бажаних пошуковців як першого, так і другого. "Всесвіт" уже давно балансує на цій хиткій основі - і, можливо, має рацію. У кожному разі, для досить широкого читацького кола є цілком доступними роздуми "Для чого нам Ніцше?" (переклад дискусії в польському часописі "Література на свєцє"), хоча "елітних" читачів, котрі б могли умовно, а тим паче реально підключитися до такої дискусії, я не уявляю в "масовій" кількості. Це однак не означає, що "Всесвіт" не повинен турбуватися і про власні, а не лиш перекладні, обговорення подібних тем і на подібному рівні. (Загалом "ніцшеанський" блок, куди увійшов також переклад однієї з частин книги Ф.Ніцше "По той бік добра і зла", - мабуть, найсильніша публікація травнево-червневого номера).
Як звернення журналу до постаті славетного (і знову "модного") німецького філософа, так і звернення до поеми Адама Міцкевича "Дзяди" постало не тільки з любові до класики, але й з філософських, мистецьких, ба навіть політичних потреб і вимог сучасності. Перекладач Віктор Гуменюк завершує свою статтю про цей твір згадкою, як наприкінці 60-х "це незвичне слово раптово зринуло в нашому спотвореному інформаційному просторі" (у зв'язку із "затаврованою" виставою К.Деймека). В.Гуменюк слушно нагадує, що й самі "Дзяди" були створені в часи придушення польського національного повстання 1830 року та що "головним імпульсом в обох випадках (і в часи Міцкевича, і в 60-х роках ХХ ст.) було волелюбне нуртування серед студентства. Як на мене, роздуми на цю тему (умовно назвемо її "Для чого нам Міцкевич?") могли б стати куди цікавішими, аніж достатньо освоєні вітчизняним літературознавством паралелі між польським автором та його українськими сучасниками.
Взагалі ж українську культуру слід упевненіше, а головне професійніше вводити до світового контексту. Вона того варта (погляньте хоча б на репродукції на обкладинках "Всесвіту" творів художниці з Венесуели Галини Мазепи). Як могла б, скажімо, "заграти" тема статті Т.Бовсунівської "Двійництво в українському романтизмі" - на жаль, сама стаття суттєво зіпсована квазінауковою стилістикою. (Чого варта отака-от сентенція: "У теорії зрілого романтизму відбувається важливий у плані аксіологічному акт зрощення літератури й філософії в аспекті їх спільності пізнання").
Важкою є місцями і мова есе С.Вишенського про Г.Босха "Тепло пекельного вогню". Хтозна, чи сприятимуть розумінню цього голландського майстра згадки про "втіхи в обіймах Шиви", "затінений схил Фудзі" чи й "чотири обличчя Світовида - спробу стародавніх українців заперечити потилицю (і все, що веде додолу)"... Втім, автор не приховує, що Босх (як й інші герої попередніх "промалярських есеїв" Вишенського у тому ж "Всесвіті") має наразі принагідний стосунок до його яскравих химерно-поетичних роздумів над універсальними "світоглядними" темами. Маю визнати, що ці роздуми - як "річ у собі" - принаймні справляють враження, а декого, можливо, і всерйоз схвилюють.
Найкраще наукова інтрига і доступність викладу поєдналися, як на мене, у розвідці І.Чомка "Ozymandias" Шеллі: містерія чи містифікація" - вдалої ще й подачею оригінального англійського тексту та численних і (кожен по-своєму) гарних українських перекладів - від І.Франка та О.Бургардта до Г.Кочура та О.Мокровольського.
Вітчизняний читач, з яким працює (а часом і заграє) "Всесвіт", шукає в ньому насамперед перекладів художньої літератури, надто сучасної. І то не так поезію (в № 5-6 опубліковано гарні вірші норвезької поетеси Осе Марії Нессе в перекладі О.Сенюк та у супроводі післямови М.Радейка, звідки я, між іншим, довідалася, що норвежців у самій Норвегії менше, ніж у США!), - а прозу. На жаль, проза в цьому числі (а це початок роману французького письменника Макса Галло "Кохання в пору самоти", детектив іспанця Хуана Мадріда "Ангел смерті" та два оповідання), хоч і читабельна, проте не блискуча. (Певний виняток я б зробила хіба для "Портобелло-роуд" Мюріел Спарк).
Але в анонсі на друге півріччя бачимо біографічний роман поляка Яна Парандовського "Король життя" (про Оскара Уайльда); новий роман Маріо П'юзо "Останній дон" (продовження славнозвісного "Хрещеного батька"); твори таких відомих авторів, як Річард Бах та Стівен Кінг (США), Джон Фаулз (Великобританія) та інші. І це вселяє надію, що передплата на друге півріччя оформлена недаремно. Тим паче, що коштує вона усього 18 гривень.
