У сакральному вимірі Миколи Білика

Микола Білик — один із найвідоміших скульпторів сучасного українського мистецтва, який не перестає десятиліттями створювати у формі глибокі смислові образи, розкривати у ввігнутостях і рельєфах питомо національні теми. 

Не буде перебільшенням ствердити, що скульптури цього митця окреслюють й увічнюють те, що ми називаємо українською ідентичністю або більш романтично — українською душею. Серед головних тем творчості Миколи Білика — пісня, материнство, тема природи, родини, вічності. І все це винятково у контексті нашого національного. Що й казати про майстерне, філігранне відтворення в скульптурі образів Григорія Сковороди, Лесі Українки, Марусі Чурай, Івана Мазепи та багатьох інших знакових постатей української культури та історії.
 

Можливістю глибше пізнати унікальну творчість Миколи Білика стала персональна виставка вибраних робіт скульптора із назвою «Світло.Тінь.Час», яка відбувається у Національному музеї «Київська картинна галерея» і ще триватиме до 23 липня. Кураторка виставки —  Галина Скляренко.

СВІТЛО й ТІНЬ

Збагнувши всю концепцію виставки, розумієш наскільки важливим для Миколи Білика є світло і колір, які допомагають створити потрібні ракурси, закцентувати увагу на головному. Зелені, червоні, блакитні і сині барви фону увиразнюють зміст і розкривають «силу» кожної із робіт. 

Ось до прикладу, наскільки гостро вражає скульптура «Батурин 1708 року» завдяки багряному кольору, і як епічно, і навіть моторошно, падає тінь від скульптури на «криваве» полотно позаду. Завдяки правильному освітленню глядач бачить рельєфи і впадини, які «говорять» про відчайдушний болючий останній порив коня, його тіло і голову, які напружено застигли в конвульсії.

Фото 2. «Батурин 1708 року» 2010 р. бронза, граніт. Фото Андріани Білої

Масштаб виставки приємно заманює відвідувача у різні виміри одного й того самого митця, який у своїй творчості різний, але водночас завжди унікальний і в усьому відданий національним смислам та ідеям, глибоко вкоріненим в українську минувшину сакральним образам та християнським цінностям. 

Перша зала присвячена станковій скульптурі. Переважно у бронзі. Тут багато робіт, які пов'язані із темами землі, родючості, продовження роду.

Фото 3.

Неможливо пройти повз «Двох берегів» Миколи Білика, які зображують чоловічий і жіночий торси. На жіночому тілі невинно сидить дитина. Таким чином тема родючості перетікає у тему дитинства, бо поруч глядач бачить іще одну виразну скульптуру — маленького хлопчика, який простягається до великого коника, що символізує великий незвіданий світ. 

Фото 4. «Два береги» 1988 р. бронза. Фото Андріани Білої

Є й багато робіт, що присвячені природі. Наприклад, — «Весна», де ми бачимо жінку, що ніби «розквітла» в рослинних орнаментах. І саме ці орнаментальні деталі є дуже характерними й особливими у творчості Миколи Білика, адже митець наче обрамлює скульптуру українськими мотивами, етнічними символами та елементами фольклору. 

 Фото 5. «Весна прийшла». 2013 р. бронза. Фото Андріани Білої

Посеред зали можна й помітити іншу цікаву роботу —  «Біля ставка», де на шматку химерного матеріалу розкинувся цілий сюжет. Ця скульптура пов'язана із процесом спонтанного творення. Митець пояснює так: «Класично скульптура твориться за таким принципом, що майстри готують розплавлену бронзу і заливають її в наперед визначену форму, як воду. Але коли форму залито, залишається ще трохи розплавленої бронзи і майстри її виливають в землю, як непотрібний невикористаний матеріал. Однак цей невикористаний матеріал різко починає застигати й іноді ніби сам перетворюється у щось химерне й непересічне. Так було одного разу, коли я побачив сюрреалістичний шматок дивної форми. Він підказав мені сюжет для нової скульптури».

Фото 6. «Біля ставка» 2005 р. бронза, граніт. Фото Андріани Білої

За задумом митця, химерні вигини скульптури, — це гидотна речовина, отрута, яка накриває хвилею чисту водойму. З іншого боку – бачимо картину, як пастух пильнує корів, які спрагло п'ють воду. Нині цей сюжет протиставлення спокійної української ідилії, живодайної природи та злої, деструктивної енергії, яка намагається її знищити, — надто злободенний, він перегукується з екологічною катастрофою, яку ми переживаємо на півдні України. 

Окрема зала виставки — роботи з мармуру. Зазирнувши туди, відвідувач потрапляє ніби в скарбницю сакральних тем, які так вдало втілив Микола Білик саме у цьому благородному матеріалі. У скульптурах, представлених у другій залі, простежується пластична витонченість, вишуканість форми. Автор начебто показує крізь лінії, вигини, опуклості і впадини всю віднайдену ним досконалість людського буття, він нагадує нам, що справжня місія людини — любити, творити й давати нове життя.

Фото 7. «Обійми» 2009 р. мармур. Фото Андріани Білої

Ще одна зала зібрала доволі непересічні роботи митця Миколи Білика, які репрезентують абстракцію в скульптурі.

Однак і в абстрактній формі скульптору вдалося втілити доволі конкретні теми й ідеї. Наприклад, робота «Остання битва» зображує якусь давню баталію. Але у суті своїй скульптура спонукає задуматись над тим, що історія циклічна, а війни тривають стільки ж, скільки живе людство. Людина постійно жадає влади, а відтак провокує протиборство, яке руйнує цілісність життя та нашу планету.

Фото 8. «Народження галактики» бронза, камінь. «Ікар» дерево, бронза. «Зірка» дерево, бронза. «Остання битва» бронза. 2003 рік.

У ще одній окремій залі можна неозброєним оком помітити скульптури, які доволі чітко відрізняються від інших робіт митця. Вони підкреслюють сміливість і водночас майстерність автора в експериментуванні з кольором. І хоча вони і вписуються у сакральне коло тем Миколи Білика, однак тут глядач побачить нове їх втілення у яскраво виражених барвах, чітких лініях, рельєфності поверхонь, що зумовлено зовсім іншим матеріалом — шамотною масою, з якої створена більшість, представлених у цій залі, скульптур.

Фото 9.

ЧАС і ПОЗАЧАСОВІСТЬ

Вінцем усієї виставки є зала, де зібрані образи видатних та знакових українських постатей, які вже стали історичними та культурними символами.

Левова частка таких — представники конкретних періодів, епох. Тож, виходячи з цього, можна ствердити, що час, історичний контекст важливі для творчості Миколи Білика.

Видається цікавим також те, що із конкретного часу скульптор ніби вихоплює саме тих діячів, які стали вже сакральними в національній пам’яті українців.

Наприклад, Микола Білик є саме тим, хто майстерно увіковічнив у скульптурі Батуринську трагедію 1708 року, а також образ видатного гетьмана державотворця Івана Мазепи. І хоча сам пам’ятник державнику знаходиться у центрі Полтави, фотополотна із зображенням Мазепи у бронзі можна побачити на виставці у Київській картинній галереї.

Тут також відвідувач помітить і горду, аристократичну поставу Лесі Українки, і легкість, граційність Марусі Чурай, яка вдало доповнює тему пісні.

Фото 10. Портрет Михайла Бойчука. 1995 р. бронза

Частиною експозиції є портрет у бронзі ще однієї постаті, важливої у творчому житті самого Миколи Білика. Це український художник-легенда Михайло Бойчук, який не просто був світочем свого часу, але і вплинув на майбутнє українського монументального мистецтва, заснувавши самобутню школу «бойчукізму».

Маляр-монументаліст Михайло Бойчук — яскравий представник «розстріляного відродження». Його разом із послідовниками злочинно знищила радянська окупаційна влада. Тож аби відродити про нього славу, скульптор Микола Білик з 2000 року працює над ідеєю створення пам’ятника художникові. В його основі — засадничий сюжет школи Бойчука «Біля яблуні», що означує рідну землю як «райський сад», найкраще місце для гармонійного людського життя. Відвідувачам виставки у спеціально відведеному місці запропоновано підтримати ініціативу зі встановлення скульптури Михайлу Бойчуку в Києві.

Фото 11. «В пошуках істини» 2023 р. бронза. Фото Андріани Білої
 

Без перебільшення можна сказати, що перлиною, найбільшою окрасою експозиції є нещодавно створена скульптура філософу Григорію Сковороді. У грудні минулого року видатному мислителю виповнилося 300 років, тож саме ця бронзова робота є дуже вдало вписаною у час і контекст. Вона тонко і глибоко водночас поєднує як минуле, cередовище, в якому жив і творив Сковорода, так і теперішню його велич, вознесеність думки, духу та ідей над світом. Сковорода Миколи Білика універсальний, позачасовий та може бути вдалим елементом культурної дипломатії. Адже він зображений і як українець-інтелектуал, і як мислитель світу, на що вказує характерна поза Будди. Саме таке влучне зображення українського філософа буде цікавим і близьким, як для представників східних культур, так і для західних поціновувачів.

Робота «В пошуках істини» містить алюзію на літературну творчість Сковороди. Адже весь «Сад божественних пісень» Григорія Савича Білик зміг геніально втілити лише в одному дереві — із алегоричними птахами, плодами та іншими закодованими символами.

МИСТЕЦТВО ПРО МИСТЕЦТВО

Гармонійним доповненням експозиції виставки став документальний фільм із однойменною назвою «Світло. Тінь. Час», який створено спеціально для цієї події. Це перша частина повнометражної кінокартини про українського скульптора.

Фото 12. Стоп-кадр фільму «Микола Білик. Світло. Тінь. Час» (режисер Станіслав Литвинов, оператор Михайло Шелест)

Режисер стрічки Станіслав Литвинов стверджує, що його робота призначена для того, аби поціновувач творчості Миколи Білика «не лише побачив готові довершені роботи, але й крізь кінокадри потрапив у «творчу лабораторію» скульптора, побачив, як відбувається процес творення, як митець відточує деталі і доводить роботу до досконалості». Саме у фільмі можна справді унікально побачити, як Микола Білик завершує роботу над вищезгаданою скульптурою Григорію Сковороді.

Фото 13. Стоп-кадр фільму «Микола Білик. Світло. Тінь. Час» (режисер Станіслав Литвинов, оператор Олексій Собчук)

Також у кінокартині є цікаві фрагменти із біографії митця, зокрема його причетність до створення у нинішньому вигляді скульптур княгині Ользі на Михайлівській площі, Ярославу Мудрому на Золотих Воротах та іншим. Окрема увага приділена симпозіумам у Лівані, Туреччині та Україні.

Фільм матиме надалі продовження, аби охопити всю повноту масштабу творчості Миколи Білика, однак саме зараз кияни та гості столиці мають нагоду побачити й насолодитись в окремій залі виставки майстерною, у високій якості, мистецькою кінороботою про сучасного українського скульптора і його творчість.

Фото 14. Стоп-кадр фільму «Микола Білик. Світло. Тінь. Час» (режисер Станіслав Литвинов, оператор Олексій Собчук)

Видається, це чудова синергія, коли одне мистецтво може не просто доповнити, але й пояснити та підсилити інше, адже за допомогою аудіовізуальних прийомів режисер може показати ті ракурси й деталі скульптури, які іноді залишаються непомітними для багатьох …

Андріана БІЛА,

співробітниця МЗС України, експертка з публічної та культурної дипломатії, авторка фільму про Миколу Білика «Світло. Тінь. Час»