У ситуації прологу
Кілька думок не за темою
У Києв, в Центрі культури та мистецтв Київського політехнічного інституту, відбулася прем’єра опери «Коріолан». Режисер постановки — Владислав Троїцький, керівник театру-студії «Дах» та фестивалю «Гогольфест».
У театрознавчій практиці так трапляється: намір написати певний текст у певному жанрі вже у процесі роботи зазнає такої суттєвої трансформації, що результат геть не той, що передбачався. Так і в цьому випадку. Почавши писати про виставу, я зрозумів, що йдеться не про конкретний спектакль, а про контекст вистави. Звісно, що велика література актуальна завжди, але чим актуальний саме «Коріолан»?
«Коріолан» — історична трагедія Шекспіра про напівлегендарного римського воєначальника часів Республіки Гнея Марція Коріолана, створена в 1607—1608 роках. Ставлять і екранізують цю п’єсу доволі рідко. Останню екранізацію здійснено 2011 року відомим британським актором і режисером Рейфом Файнсом. Про постановки в Україні нічого невідомо.
Хто такий Коріолан? Славетний полководець, котрий виграє війни для Риму. Конкретно — у повсталого племені вольсків. Він повертається з тріумфом, однак публічне життя, а тим паче політичні інтриги для нього — двобій, у якому він перемогти не здатний, бо не вміє лицемірити й завжди каже те, що думає. Спочатку Марція хочуть вшанувати посадою консула, але через його безкомпромісність усе закінчується вигнанням героя. І тоді він очолює армію вольсків, рушає на Рим, майже бере столицю — й лише прохання дружини та матері змушують його відступити. Цього вже йому не вибачають вольски — і вбивають.
Цю історію з повним правом можна назвати політичною драмою, однак «Коріолан» допускає багато прочитань. Наразі ж скидається на те, що найважливіший мотив — непоступливість, котра приводить героя до загибелі. Питання більш ніж злободенне для нас. У нас вистачає правдорубів, але дуже мало людей, готових не просто викривати і таврувати, а ще й слідувати власним принципам. Не схилятися ні перед гаманцем, ні перед мечем. І перспективи в них не набагато кращі, ніж за часів Римської республіки.
У фойє Центру мистецтв відбувалася виставка світлин, зроблених фотографами Максимом Дондюком, Максимом Левіним і Олександром Глядєловим у зоні АТО. Оці хлопці на фото — поранені, на перепочинку між боями або в бою, поглинені військовою долею — якраз не вибачать ані брехні, ані корупції. І якщо постане питання — кому вірити, за ким іти — за ними чи за брехливими й злодійкуватими політиками — народ довго не роздумуватиме. Всі перетворяться на бунтівних вольсків, а свій Коріолан у нас завжди знайдеться. І тоді останній Майдан знову виявиться прологом до набагато масштабніших подій.
Ось такі роздуми не за темою.