У висоті перерваний політ

У серпні ми б мали вітати Миколу Сергійовича із 60-річчям. Мабуть, то було б знакове вшанування одного з найвидатніших українських басів, улюбленця публіки, митця, творчість якого суттєво збагатила наш духовний простір, врешті, людину безмежно красивої вдачі. У Миколі Шопші поєднувалися тремтлива душа митця і широка вдача українського козарлюги, який власною силою міг здолати будь які труднощі, випробування, впевнено йти до окресленої мети. А метою цією завжди і повсякчас було оперне мистецтво, вершин якого він сягнув... Та вже рік Миколи Шопші немає між нами. Гостра біль цієї втрати бринить в кожному, хто з ним працював, хто мав справжню насолоду слухати його чудовий голос на сцені Національної опери України. Не хочеться вірити, не хочеться змиритися з тим, що його дорога так несподівано пролягла за обрій часу. Дуже важко писати про Миколу Шопшу в минулому часі, бо не було більш оптимістичного, сповненого задумів, віри в майбутнє співака в нашому театрі. Буквально за два дні до смерті він висловив бажання переговорити з композитором Віталієм Кирейком про транспортацію однієї з партій в його новій опері «Бояриня» на басову, щоб взяти участь у постановці твору, який видався йому дуже цікавим. Микола завжди був небайдужим до національного репертуару, і за роки роботи в театрі не відбулося жодної прем'єри українських композиторів, у якій би він не взяв участі.

Микола Шопша належав до плеяди найкращих сучасних басів світу. Його голос захоплював силою і могутністю, досконалою вокальною майстерністю, винятково красивою тембральною палітрою, а сценічна майстерність ставила ще й в рівень iз кращими драматичними акторами. Кожна вистава за його участю приносила глядачам не тільки справжню мистецьку насолоду, але й духовно збагачувала, прилучала до непересічних скарбів музичної культури. За майже тридцятирічну творчу діяльність він створив понад тридцять партій в класичному і сучасному оперному репертуарі, здебільшого монументальні, психологічно наповнені образи в операх М. Лисенка, С. Гулака-Артемовського, Б. Лятошинського, М. Мусоргського, П. Чайковського, Ш. Гуно, О. Римського- Корсакова, Д. Шостаковича. У їхніх операх вокальний талант і майстерність М. Шопши розкрилися особливо потужно і самобутньо, а відтак принесли артисту світове визнання, про що засвідчили гастролі співака у Німеччині, Франції, Іспанії, Швейцарії, США, Голландії, Швеції, Данії та ін. країнах. Він був одним iз тих, хто на початку 90-х років ХХ ст. розкривав перед здивованою Європою практично незнану для них велику вокальну культуру українського народу, репрезентував театр, який почав активно інтегруватися у світове музичне мистецтво і зараз посідає там досить помітне місце.

На професійну оперну сцену Микола Шопша прийшов по закінченнi Київської консерваторії (клас М. Кондратюка) і маючи досвід роботи в армійському ансамблі пісні й танцю та Українському заслуженому академічному хорі ім. Г. Верьовки. Зустріч на початку оперної кар'єри із видатним маестро Стефаном Турчаком, головним диригентом і художнім керівником Київської опери, визначили подальшу долю Миколи. Великому маестро були співзвучні ентузіазм і творча енергія молодого співака, його бажання активно поповнювати свій репертуар. За традицією, яка здавна існувала в Київській опері, Микола Шопша долав сходинку за сходинкою, щоб прийти до вершинних басових партій класичного репертуару. В його доробку було чимало партій другого положення (Кирдяга, Феррандо, Скуратов), але кожна з них ставала ще одним кроком до значних вокально-сценічних образів — спочатку дона Базіліо в «Севільському цирульнику» Дж. Россіні, далі — Володимира Галицького в «Князі Ігорі» О. Бородіна, Досифея та Пимена в «Хованщині» й «Борисі Годунові» М. Мусоргського. На всі ці партії співака благословив Стефан Турчак, вивіряючи набутий досвід і майстерність для дебюту в заголовній партії «Тараса Бульби», яка стала не тільки однією з кращих у репертуарі Миколи Шопши, але й однією з найцікавіших інтерпретацій образу козацького полковника майже за 80-літню історію лисенківської опери на київській сцені. Великий успіх чекав на молодого співака і в одній з найскладніших опер ХХ століття — «Катерині Ізмайловій» Шостаковича, де молодий співак із граничною вокальною досконалістю створив багатоплановий як у вокальному, так і артистичному планах образ жорстокого і хтивого Бориса Тимофійовича. Саме ця партія якоюсь мірою наблизила співака до образу Бориса Годунова в однойменній опері Мусоргського. Стало очевидним, що митцеві під силу одна із найскладніших партій світового репертуару, яка вимагає не тільки значного діапазону, сили й могутності голосу, але й глибокого проникнення у внутрішній світ образу, відчуття його психології та мотивації вчинків, філософське розуміння задуму композитора, який показав свого героя безпощадним суддею над собою. Микола Шопша здолав цю, неймовірно важку оперну вершину, склавши чи ненайскладніший іспит на творчу зрілість. Він створив монументальний образ людини, яка, здобувши трон, здобула і вічну муку карою сумління.

З кожною новою партією, створеною на київській сцені, Микола Шопша ставав все яскравішою і помітнішою творчою індивідуальністю на українському, а згодом і світовому вокальному небосхилі. У 1978 році він перемагає на Всеукраїнському огляді «Молоді голоси», а у 1979 р. — на Конкурсі ім. Миколи Лисенка, в 1980 р. — на Міжнародному конкурсі вокалістів у Барселоні, здійснює свою першу велику гастрольну поїздку до скандинавських країн.

У 1995 р. за виконання партій у класичному вітчизняному репертуарі Микола Шопша був удостоєний Шевченківської премії і це стало ще одним визнанням його великого таланту, майстерності, врешті, патріотизму, бо саме він крок за кроком підносив українське оперне мистецтво до вершинного її рівня.

З перших кроків на сцені митець ділив свій неординарний талант між оперною сценою і камерним виконавством, даруючи любителям вокального мистецтва свої прекрасні інтерпретації українських народних пісень і арії з маловідомих класичних опер, романси і твори Рахманінова, Лисенка, Массне, Мусоргського, Косенка, Лятошинського, Данькевича, Шамо. Сучасні українські композитори — Білаш, Станкович, Зубицький, Костін, Дичко, Скорик та ін. залюбки писали саме для Шопши, враховуючи красу, силу й діапазон його голосу. Микола Сергійович співав iз найкращими оркестрами, давав концертні програми з такими уславленими колективами як Національний симфонічний оркестр України, хор ім. Г. Верьовки, Національний оркестр народних інструментів, капела «Думка»… Якось після одного із камерних концертів Миколи Шопши у Нью-Йорку один iз відомих американських музичних критиків Дуг Ласл написав у газеті «Рекорд»: «Реакція слухачів — цілковите захоплення, що перевершує усі сподівання. Бог є нашим свідком, наскільки усім нам потрібні такі таланти! Шопша володіє глибоким басом, його голос надзвичайно могутній, водночас співак користується найтоншими обертонами, що ставить його в ряд найвидатніших басів світу. Його обдарування та відчуття аудиторії порушило мовний бар'єр та незнання аудиторією національної тематики. Він майстерно володіє не тільки голосом, а й виразом свого обличчя, кожним рухом, і всі, хто бачив і слухав його, розуміли все без перекладу…». Ще промовистіше оцінив талант українського баса музичний оглядач Біл Райтс із «Нью-Йорк таймс»: «Голос Миколи Шопши винятково гарний. Пристрасність, надзвичайний драматизм виконання змусили глядачів затамувати подих. Великого зросту, кремезний співак захоплює слухача особливою силою свого голосу, яким він володіє так само майстерно, як скрипаль володіє інструментом генія Страдіварі…».

Камерний репертуар Миколи Шопши був багатим і різноманітним. Він налічував понад 500 творів і охоплював практично всі стилі й епохи світової музичної культури — від ораторіальних партій Генделя до романсів ХХ ст. Із справжнім тріумфом співак виконував басові партії у легендарних творах: Реквіємах Моцарта і Верді, IХ симфонії Бетховена, поемі «Страта Степана Разіна» Шостаковича, ораторії «Бабин Яр» Станковича. Але з особливим пієтетом співав митець українські народні пісні, з яких розпочалася його нелегка, не завжди встелена трояндами дорога у велике мистецтво, де він набув слави і визнання, з якого так рано пішов за світи, щоб назавжди залишитися в українському вокальному мистецтві та в душах всіх, хто прилучався до його великого і небуденного співочого таланту.