Україні потрібен свій «Мойсей»

Оперу Мирослава Скорика «Мойсей» можна назвати проривом в академічному жанрі. Композитор є також автором лібрето (воно написане спільно з Богданом Стельмахом на сюжет знаменитої поеми «Мойсей» Івана Франка, 150-літній ювілей якого відзначається цього року). Мирослав Скорик виступає і як диригент-постановник опери. Режисер — Анатолій Солов’яненко, диригент — Іван Гамкало, сценографія — Марії Левитської, хормейстер — Лев Венедиктов, балетмейстер — Аніко Рехвіашвілі. Окрім артистів і музикантів трупи Національної опери, у виставі задіяні юні співаки хору «Дитяча опера» Подільського будинку творчості (керівник Наталія Нехотяєва). Як говорять артисти — «цією оперою ми здаємо екзамен на професіоналізм і майстерність». П’ять років тому колектив Львівського оперного театру ім. С. Крушельницької першим поставив «Мойсея» Мирослава Скорика. Прем’єра була приурочена до візиту глави Ватикану, папи Римського Івана-Павла II в Україну, викликавши величезний резонанс у публіки, а київський спектакль благословив глава Української православної церкви Київського патріархату Філарет (про ці події «День» писав у №№107 та 115 за 2001 р. і в №4 за цей рік).

У паузі між останніми репетиціями мені вдалося поговорити з автором опери Мирославом Скориком та диригентом Іваном Гамкалом, і з перших вуст дізнатися, як народжується спектакль.

«МОЙСЕЙ» БЕЗ ТАБУ

Ідею написати оперу «Мойсей» подав батько композитора, але втілити її в життя Мирослав Скорик зміг лише через багато років. «Хоч у часи колишнього СССР І. Франко був українським класиком, і його твори вивчалися, видавалися, але все ж на деякі його твори було накладено негласне табу, а «Мойсей» був з того забороненого списку, — сказав Мирослав Михайлович . — Адже ця поема закликає до свободи народу, й у радянські часи в атеїстичній країні ніхто не дозволив би писати не тільки оперу, а й навіть ораторію або кантату на її текст... Мойсей був і реальною людиною, яка жила у XIII столітті до н. е. в період правління фараона Рамзеса II. Пам’ять про цього легендарного вождя зберігається протягом тисячоліть у багатьох народів світу. Мойсей був політичним лідером євреїв, очолив їхній вихід з рабства від єгиптян, ставши символом мудрості й одержимості народного проповідника.

Тільки після здобуття Україною незалежності можна було, не озираючись на цензорів, писати оперу про великого лідера й вождя, який віддав життя за свободу свого народу, не боятися, що тобі приліплять, наприклад, ярлик націоналіста. (Скорик не з чуток знає, що таке жити з тавром «ворог народу». Сім’я композитора у сталінські часи була депортована, а його дитинство пройшло у Сибіру. — Т. П. ). Коли я почав писати «Мойсея», мені іноді здавалося, що ця опера стане моєю «лебединою піснею». Фактично два роки життя віддав цій роботі. Я писав оперу на трьох континентах. Спочатку у Львові, потім переїхав до Америки, а потім до далекої Австралії (за кордоном суміщав композиторську роботу з викладанням і гастрольною діяльністю).

Поема Франка — філософський твір, у ньому мало сценічної дії. Тому ми разом з поетом Богданом Стельмахом шукали хід, аби публіці було цікаво слухати й дивитися оперу. Мойсей є автором п’яти книг «Біблії», фундатор єврейського монотеїзму (поклоніння одному Богу), яке незабаром прийняло багато народів світу. Його, як пророка, шанують не тільки християни, але й іудеї, мусульмани. Народ, який має такого лідера, поводиря від Бога, який знає, що треба робити, щоб досягти високої мети, — подолає всі перешкоди. У нашій історії такими вождями були: князі Володимир, Ярослав Мудрий, Данило Галицький... Сьогодні Україні потрібен свій Мойсей — про це моя опера.

— Багато років в оперних театрах твори української класики, а тим паче твори сучасних авторів не ставилися на сцені. Можна сподіватися, що з постановкою «Мойсея» щось зміниться?

— Постановка опери — дорогий захід, що потребує чималих фінансових витрат. Композитори у нас є, й вони готові працювати, але писати в стіл, не знаючи, коли й де поставлять твій твір — ніхто не буде. Адже щоб написати щось масштабне, доведеться на декілька місяців, а може й років, зануритися в роботу, значить треба отримати спеціальне замовлення від театру, спонсора або Міністерства культури й туризму. Оперу «Мойсей» мені замовила дирекція Львівського театру опери і балету ім. С. Крушельницької. Я щасливий, що вона зажила своїм сценічним життям спочатку у Львові, а тепер з’явиться і в афіші Національної опери. А що стосується нових творів, то поки жоден оперний театр мені нічого не замовляв, хоч у мене є декілька ідей, і по-моєму вони досить цікаві...

«ВИРОСЛИ ПОКОЛІННЯ СПІВАКІВ, ВИХОВАНИХ НА КАНТИЛЕНІ»

— Ми десятки років не ставили сучасних українських опер у нашому театрі, — признався диригент Національної опери Іван Гамкало . — Перервана традиція. Виросло декілька поколінь співаків, які у своєму репертуарі мають лише твори італійської вокальної школи, виховані на кантилені. Вони не сприймають сучасну музику, її інтонації, не знають і не вміють співати твори сучасних авторів. Рішення ставити «Мойсея» дирекція нашого театру прийняла у жовтні минулого року. На підготовку в нас було дуже мало часу, але мені вдалося мобілізувати колектив і з’явилася певна творча аура — всі задіяні в постановці дуже злагоджено почали працювати. Важливо, щоб співаки не тільки вивчили свої партії, але треба примусити їх думати про те, які образи вони створюють.

«Мойсей» — опера філософського плану. У ній кожне слово має вагу, і для нього треба знайти свою музичну інтонацію. Адже не секрет, що деякі вокалісти так співають, зажовуючи слова, що часом слухачі зрозуміти не можуть якою мовою виконується опера. Уже на першій загальній репетиції я сам був приємно здивований, як чітко всі грали. Мені здається, що наш спектакль буде актуальним. Тема свободи — головна в цій опері. Хоча події розповідають про події, віддалені від нас декількома тисячоліттями, але історія єврейського народу, який пішов з Єгипту заради свободи, близька й зрозуміла сьогоднішнім глядачам.

Я захоплений музикою Мирослава Скорика. Він дуже талановитий композитор, який уміє писати масштабні твори для хору, оркестру, балету, солістів. У своїй музиці Скорик уміє передати нюанси душі, різні людські почуття. Наші оркестранти відразу прийняли його музику. Скорик і Стельмах написали хороше лібрето, обробивши франківський текст, бережно підійшовши до кожного слова поеми, прибравши галицизми, старослов’янські обороти.

— Критики високо оцінили львівський варіант опери «Мойсей», але деякі нарікали, що постановникам не вдалося уникнути статичності спектаклю.

— Усі опери, поставлені на біблійний сюжет, не передбачають активної сценографії. Наприклад, Гендель тому писав ораторії. Опери філософського плану мають оповідати, в них немає динаміки. Наприклад, щоб пожвавити спектакль «Мойсей у Єгипті» Дж. Россіні в лібрето дописав любовний дует і конфлікт з Мойсеєм (син фараона Озірід таємно одружується з єврейкою Єльчією, і, щоб не розлучатися з коханою, він намагається вбити пророка, але сам гине від удару блискавки)... Скорик написав оперу за франківською поемою, а вона епічна, сповідальна, оповідна. Такий матеріал передбачає традиційні підходи в сценографії. Мені львівський «Мойсей» дуже сподобався, але думаю, що й наша постановка буде цікавою для глядача.

— Деякі молоді артисти неохоче беруться виконувати твори сучасних авторів, вважаючи, що музика дуже складна для виконання й вони можуть зірвати голос. У вас вокалісти відмовлялися співати?

— Голоси зривають співаки, коли перебувають на гастролях за кордоном. Іноземні імпресаріо з нашими артистами не надто церемоняться й так насичують графік, що вокалісти не встигають відновити свої сили. Не секрет, що співаки їдуть за кордон заробити грошей. Вони часто погоджуються на дуже тяжкі умови праці, вимотуючий графік виступів. Часом беручись за партії, які вони не готові співати, сподіваючись на наше слов’янське «авось», форсуючи звук і зриваючи голос. Кожний вокаліст знає свої можливості. Українська мова — дуже мелодійна. Можна згадати, що великий Леонід Собінов спеціально перевчив партії Євгена Онєгіна і Лоенгріна в однойменних операх Чайковського й Вагнера українською перед гастролями в Києві, Одесі й Харкові. Збереглися спогади співака, в яких він із захопленням писав, з якою цікавістю вивчає граматику і як проходили його заняття з репетитором. Він казав, що «відкрив для себе мелодійну українську мову, яка не менш прекрасна, ніж італійська»...

У нас, коли постало питання про «Мойсея», не всі в трупі горіли бажанням працювати, розуміючи, що їх чекає тяжка праця. Демаршів серед артистів не було, а ті, хто не зацікавився цією постановкою, знайшли приводи відмовитися, посилаючись на зайнятість в інших проектах, гастролях. З тими артистами, хто погодився, ми працюємо злагоджено. У нас три склади виконавців, а це свідчить про великий творчий потенціал трупи. Наприклад, у Львові роль Мойсея виконує тільки один співак — Олександр Громиш, а у нас по черзі гратимуть чотири баси: Микола Шопша, Сергій Магера, Богдан Тарас і Тарас Штонда. Такий склад сильних солістів рідко буває навіть у класичних операх. Інша річ, що в колективі Національної опери майже втрачена традиція постановок опер сучасних авторів. Та це біда всіх оперних театрів країни. Протягом декількох десятиліть у нас в Україні не було державної політики в галузі культури. Академічне мистецтво знаходилося на задвірках, а на провідні позиції висунулася попса. Усі начальники та високі чиновники, якщо вибиралися в театр або концертний зал, то ходили тільки на естраду. Їх не цікавила класика, а тим паче твори сучасних авторів. Хоча можна пригадати дуже тяжкий період репресій, коли Україна була в складі царської Російської імперії й заборонялася українська мова, наша культура, але саме тоді народилася як жанр українська опера. До речі, за часів СРСР, які також не можна назвати легкими для діячів українського мистецтва, рівень академічної культури був набагато вищим, ніж тепер. Композиторам, художникам, письменникам замовляли писати твори — чого фактично немає сьогодні. До чого ми прийшли? Театри ставили десятиліттями те, що пропонували їм західні імпресаріо, орієнтуючись на закордонного глядача, а не на потреби української публіки. Дивна у нас сталася ситуація: з одного боку, Україна стала незалежною, а з другого — держава взагалі не тримала руку на пульсі, Мінкульт не займався стратегією та ідеологією в оперних театрах...

Я сподіваюся, що прем’єра «Мойсея» змінить ситуацію в цьому питанні. Позитивні тенденції вже спостерігаються. У репертуарі Національної опери вже є «Київські фрески» Карабиця, тепер до них додасться «Мойсей», у Донецькому оперному театрі ім. А. Солов’яненка недавно В. Вовкун поставив «Богдана Хмельницького» Данькевича — як бачите процес пішов. Ви знаєте, якби я мав владу, то замовив би написати оперу Скорику, але вже не на епічний сюжет, а мелодраматичний. Дав би держзамовлення Євгену Станковичу і ще деяким композиторам. Нам треба надолужувати згаяний час. Ви замисліться: фактично 25 років на нашій сцені не ставилися опери сучасних авторів! Для історії української культури цей період представляє одну жирну чорну смугу... Негайно треба розробити чітку державну програму з відродження української культури, й окремим пунктом у ній має бути оперне та балетне мистецтво.

Наша публіка скучила за творами сучасників, у яких відчувається ритм сьогоднішнього дня. Глядачі чекають нових спектаклів і підуть на них, але, звісно, за умови, що вони будуть талановито поставлені, виконуватимуться найкращими акторськими і музичними силами. А ще треба не забувати про рекламу. Тому що, наприклад, на «Травіату» публіка швидше піде, бо знає цю вердіївську оперу мало не з дитинства, а щоб піти на «Мойсея» потрібна певна інформаційна підготовка для людей. Хтось читав «Біблію», хтось читав поему Франка, а хтось взагалі любить оперу як жанр. Глядача треба виховувати, його треба вміти зацікавити...