«Українська музика — не борщ у консервній банці»

Найближчими днями у продаж має надійти другий студійний альбом виконавиці «13 місяців», а на початок наступного року заплановано концерти в його підтримку. Хоча в основі альбому — обрядова фольклорна музика, уважний слухач зможе почути там тріп-хоп, драм-енд-бейс, етно-хаус, ритм-енд-блюз, балканські мотиви та багато іншого. Експерименти з етнічною музикою у виконанні ILLARIA — це не авантюра, а результат кропіткої, інколи навіть наукової роботи. «День» поспілкувався зі співачкою напередодні виходу у світ нового альбому.

— ILLARIA, чи може, на вашу думку, якісна україномовна музика бути успішною в нашій країні? Чому в теле- і радіоефірах сьогодні здебільшого панує несмак?

— Щоб бути успішним, не досить лише таланту і тонкого світосприйняття, потрібен ще й хороший менеджер. Творчі люди часто бувають лінивими, але слід привчати себе до дисципліни та щоденної роботи, не опускати рук і йти вперед попри все. На щастя, є в Україні й такі артисти, які поєднують у собі творчість, талант і успішність. Саме цього прагну і я.

— Знаю, що ви багато гастролюєте. Якою має бути українська музика, щоб її зрозуміли за кордоном?

— Не варто намагатись повторювати за тамтешніми виконавцями. Дуже дивним було б їхати, наприклад,  у Британію, щоб грати там суто британський «саунд» — ментальність і колорит можна отримати лише з молоком матері. Як на мене, найпростіший шлях — використовуючи сучасні аранжування, апелювати до мотивів, характерних саме для української народної музики. Найголовніше — робити все щиро. Зацікавити іноземців авторськими піснями буде значно складніше, адже тут велике значення має зміст текстів — навряд чи казахи чи, наприклад, італійці зрозуміють його сповна. В етнічній музиці слова передусім відтворюють ритм — сенси, закодовані в них, сприймаються на підсвідомому рівні. Альбом «13 місяців» — це моя спроба створити ультрасучасну музику на основі українського фольклору. Я намагалась враховувати всі новітні тенденції, не цураючись водночас свого, рідного. І йдеться не лише про музику, але скоріше про певний синкретизм музики, тексту й манери виконання — інколи з кількох нот народної пісні можна розгорнути цілу сюїту. Сподіваюсь, цей альбом буде зрозумілим за кордоном і зможе привернути увагу зокрема й тих українських слухачів, які раніше не цікавились вітчизняними виконавцями.

— Ви виконуєте пісні українською, англійською, грецькою мовами. Водночас відмовляєтесь співати російською, хоча саме ця мова має пріоритет в ефірі українських радіостанцій...

— Попри те, що я з російськомовної родини, вважаю, що компроміси тут недоречні. Щоб виховати в людях здорову, наголошую — здорову, українськість, потрібно показувати їм найкраще, що є в нашій культурі. Пісні — це той культурний пласт, яким ми можемо пишатись. Українська народна традиція — надзвичайно давня, архаїчна й досі не вивчена до кінця. Вона — об’єднує країну. Дивовижно, що попри розвиток цивілізації, ці артефакти збереглися — їх досі можна почути й побачити у селах. Сьогодні людина може працювати за комп’ютером, говорити по мобільному телефону, їздити на авто, але у той же день вона може, наприклад, взяти участь в обряді водіння Куста. Це навіть дещо бентежить. Окрім того, в українській культурі вже тисячу років мирно співіснують язичницькі та християнські традиції. Вона — неконфліктна й спроможна інтегрувати зовнішні елементи. У цьому її цінність. Я намагаюся продемонструвати це своєю музикою.

«Я ніколи не платила за ротації на радіо чи телебаченні», — зізнається співачка ILLARIA. Попри це їй вдалося зацікавити своєю творчістю публіку в Україні та за кордоном. ILLARIA — одна з небагатьох, хто створює в Україні якісну музику для масової аудиторії, не ховаючись в андеграунді. Вокалістка і музикознавець за освітою, широкому загалу вона стала відома завдяки участі у талант-шоу «Голос країни», у якому дійшла до півфіналу. Ще ILLARIA створює музику для фільмів, грає в театрі та пише вірші. Голос співачки можна почути в кіно, рекламі, а також у джинґлах кількох радіостанцій

— А які правила шоу-бізнесу з тих, що функціонують в Європі, варто було б, на вашу думку, запровадити в Україні?

— Там дуже добре працюють закони, пов’язані з авторським правом. Особисто я дбаю про це дуже ретельно — перш ніж уперше вийти на сцену, зареєструвала ім’я «ILLARIA» як торгівельний знак, обов’язково захищаю права на всі свої аранжування, всі пісні (навіть на демо-версії) ще до їхнього оприлюднення. Вважаю, що це — найбільший мій скарб, який потрібно оберігати передусім. На жаль, у нас люди часто не гребують крадіжками. Можуть, наприклад, взяти чиюсь музику і покласти на неї свій текст або виконати кавер, не спитавши дозволу. Олег Скрипка одного разу привселюдно дозволив мені виконувати деякі з його пісень. Тим не менше, майже перед кожним виступом я дзвоню йому і перепитую, а він дивується: «Я ж тобі дозволив давно — співай». Для мене це дуже важливо. Інша проблема полягає у тому, що в Україні виконавець змушений платити за ротації. Можливо, когось це здивує, але за кордоном така практика теж є. З другого боку, там ще й платять роялті за кожен вихід твоєї пісні чи реклами з твоєю музикою в ефір. Адже телебачення і радіо заробляють на цьому — вони зобов’язані ділитися з автором. На Заході, якщо ти підписуєш контракт, він справді діє, а не перетворюється на формальність, як це відбувається в Україні. Крім того, в нашій країні контракт переважно захищає лише одну сторону. Мені інколи приходять пропозиції від концертних агенцій, телеканалів і радіостанцій — коли їх читаєш, розумієш, що вже наперед стаєш їхнім боржником, натомість вони не мають перед тобою жодних зобов’язань. Так не може бути. Відомо, що, наприклад, Квітка Цісик в Америці жила здебільшого на роялті за один з записаних нею рекламних роликів. У нас же потрібно півроку побігати за рекламною агенцією тільки для того, щоб отримати одноразову винагороду. Подальші ж права на ролик перестають тобі належати — він може перебувати в ротації ще хоч десять років, але ти нічого за це не отримаєш. Ще я дуже гостро реагую, коли мені дзвонять і пропонують приїхати та заспівати одну пісеньку «просто так». Якщо це благодійність — будь ласка. В інших випадках завжди відповідаю, що я не гуляю по сцені, це — робота, така сама, як і будь-яка інша, й за неї потрібно платити гроші. В Європі, Америці є ринок шоу-бізнесу, є розуміння того, що треба зробити, аби стати успішним. Зокрема і з цієї причини там значно більше якісної музики, ніж у нас. В Україні часто створюють проект, залучають під нього інвестиції, але потім вони закінчуються й проект закривають нібито тому, що він непрофесійний. Насправді ж продюсери просто до кінця не розуміють, як із ним працювати. Не рятують навіть великі гроші — можна вкласти їх купу, але слухати тебе не будуть. Інша причина — більшість виконавців на Заході, навіть репери, мають професійну освіту. Присутня серйозна конкуренція і якщо ти не зможеш знайти спільну мову з професійними музикантами, з якими доведеться працювати, тебе ніхто не буде сприймати серйозно. В Україні професіоналів серед артистів небагато. Вони є, вони успішні, але, на жаль, в ефірі переважають тимчасові виконавці, які затримуються там на один-два роки, а інколи й на одну пісню.

— Чи потрібно боротись зі скачуванням музики з Інтернету?

— Думаю, ми нікуди не втечемо від цього явища. Звичайно, тут мало приємного, бо раніше можна було записати платівку й отримувати прибутки з продажів — сьогодні ж диски купують тільки фанати або люди, які цілеспрямовано прагнуть підтримати артиста. З іншого боку, Інтернет відкриває величезні можливості перед тими, хто не платить за ротації. Можна викласти музику в мережі, люди її почують, а свої дивіденди ти отримаєш, коли вони прийдуть на концерт.

— Знаю, що ви маєте грецьке коріння та навіть берете участь у заходах земляцтва. Чому для вас це так важливо?

— Справді, чомусь так склалось, що грецька ідентичність доволі важлива для мене. На одну четверту я — нащадок греків Приазов’я, яких Катерина ІІ переселила з Криму. Хоча не можу сказати, що мої рідні колись надавали цьому великої ваги. Ніхто не виховував мене у національних традиціях — ні в українських, ні у грецьких. Але ще з дитинства я зацікавилась українським фольклором і грецькою міфологією. До речі, кажуть, що українські греки більш близькі до стародавніх, ніж ті, що живуть у сучасній Греції, — вони подекуди досі спілкуються старогрецькою мовою. Я завжди цікавилася своїм походженням — навіть якось попросила дідуся виписати наш родовід. Моя мрія — поїхати на батьківщину, в Приазов’я й більше дізнатися про своїх предків. Переконана, завдяки цьому ти стаєш впевненішим у собі й багатшим духовно, починаєш краще розуміти власну місію у цьому світі. Хотілося б, щоб мої діти теж зацікавились цим у майбутньому. Грецька народна музика здається мені чимось схожою на українську. Я завжди намагалась не лише відтворювати автентичні твори, але й знаходити щось спільне в різних культурах. Саме з цією метою я зробила платівку «13 місяців» — щоб показати, що українська музика — це не борщ у консервній банці. Вона може бути близькою й іншим народам. Дуже надихає, коли слухачі з інших країн цікавляться твоєю творчістю. Наприклад, пісню ILLARIA чомусь дуже люблять китайці. «Ой верше, мій верше», яку я виконую у візантійському стилі, подобається грекам та грузинам. Пісня «Цвіте терен», у якій присутні східні мотиви, до вподоби євреям тощо.