Усі ми залежні від «духу часу»

Відповіді відомих людей на запитання газети «День» від 4 серпня 1999 р. «Як ви ставитеся до участі діячів культури в передвиборних кампаніях?», відверто кажучи, вразили мене до глибини душі. Можливо, запитання було невдало сформульоване або неправильно зрозуміле, але збірний образ діяча культури, що проступає крізь думки деяких з них, вийшов просто аморальним.

Ситуація в країні надто гостра, ми переживаємо один з критичних моментів в історії України. Інтелігенція, особливо діячі культури, в такі періоди стають найбільш затребуваними суспільством. Їхній величезний культурно-етичний потенціал є своєрідним компасом, який дозволяє насамперед їм самим зорієнтуватися у вирі соціально-політичних подій, у вихорах і течіях передвиборної боротьби і, використовуючи свій авторитет і свій вплив на розуми й серця співвітчизників, підказати їм напрям руху, допомогти зробити правильний вибір.

І в зв'язку з цим мені зрозуміла громадянська позиція й дії Валерії Заклунної та Анджея Вайди, Івана Драча та Вацлава Гавела і не зрозуміла позиція тих, хто в цей же час залишається просто «фізичним тілом», яке «інтелектуально й духовно в усьому цьому не бере участі», або тих, хто вважає свою країну просто «транзитною зоною» і не знає «який нині час в Україні».

Я гадаю, нам усім не завадить частіше згадувати слова О. І. Герцена: «Тільки посередності надано право незалежності від духу часу».