В чім тут «пікантність»?

Режисер Андрій Білоус випустив у столичному Молодому театрі виставу «Куди піти?», поставлену за мотивами маловідомих ранніх оповідань Антона Чехова (сценографія Бориса Орлова). У підзаголовку сказано, що це «Пікантні сцени з антрактом». Після такого вступу годилось би написати: «у головних ролях»...

Проте в цій виставі немає головних чи другорядних ролей. На сцені двадцять душ артистів, і кожен з них, у будь-якій ролі, являє собою лише елемент певної композиції, як на живописному полотні. Іншими словами, ми не бачимо тут звичного акцентованого акторського самовияву. Таке враження, ніби режисер сказав виконавцям: забудьте, що ви артисти, й запам’ятайте — якісний спектакль цілком можливий і без того, щоб «показати себе».

Головне, що треба для народження доброго спектаклю, — це ваша дисциплінованість, взаємодія й відчуття цілого. Не бійтесь, що ваш талант ще недосвідчений, ваша справа — дбати лише про першоелементи свого існування на сцені. Ви мусите відчути сценічний простір як живу матерію й забути про себе. У вас може бути тіло античної богині, ви можете сміливо роздягтися й показати це публіці. Але це само по собі нічого не варте, якщо ваше тіло не навчиться бачити себе збоку й ловити скупий промінь театрального ліхтаря (як воно робиться — у виставі можна побачити двічі).

У ВИСТАВІ «КУДИ ПІТИ» МОЛОДІ АКТОРИ ПРЕДСТАИЛИ ІРОНІЧНУ Й ЩЕМЛИВУ ІСТОРІЮ ДУШЕВНИХ ТЕРЗАНЬ ЗАКОХАНОЇ ЛЮДИНИ / ФОТО ВІОЛИ СОКОЛАН

Все вищесказане — не так режисерський прийом, як педагогічна необхідність. Річ у тім, що у виставі зайняті учні Андрія Білоуса — студенти другого (!) курсу Національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого. Декотрі з них вже засвітилися в окремих ролях у Молодому театрі, але більшість глядачам зовсім незнайомі. Зрештою, другокурсникам зазвичай рано виходити на публіку. І от саме з ними у Андрія Білоуса й вийшов справді цікавий спектакль, не одразу й згадаєш, чи є щось схоже десь у Києві...

Мабуть, щось подібне й неможливо зробити з досвідченими акторами, яким, так би мовити, важко приховати талант. А тут все тримається якраз на обережній прихованості, на наближенні, на чарівній недопроявленості. Зате ці хлопці й дівчата здатні робити те, що в театрі не всім доступно — вони вміють гратися з предметним світом, завдяки чому сценічний простір стає дивовижно затишним і живим — чи то буде шафа, глобус, підсвічник, чи знамените чеховське «ружжо», якому, за традицією, належить гучно стрельнути у фіналі.

Наступні покази на Камерній сцені Молодого театру відбудуться 7 і 22 квітня.