В Ольгополі поховано родичку царської родини?

Згідно з височайшим маніфестом царя Миколи ІІ було оголошено програму святкування 300-річчя династії Романових. Цей документ було опубліковано 99 років тому, 21 лютого 1913 року. За 300 років царювання Романових Російська імперія справді змінилась: розширились її кордони, зміцнилась економіка. 1913 року Росія мала один із найвищих показників економічного росту в Європі, другу в світі за довжиною мережу залізниць, розвинуту промисловість і ефективне сільське господарство. Тому, здавалось, нічого не може віщувати страшних потрясінь, які сталися в наступні п’ять років.

У більшості європейських країн у XIX — на початку XX століття стались серйозні трансформації в системі влади. Багато монарших дворів змогли вписатися в нову суспільну модель.

Цар Микола ІІ під тиском революційних подій 1905 року спробував частково лібералізувати владу. Але до початку Першої світової війни так і не вдалося створити ефективної моделі управління державою. За твердженням сучасників, Микола ІІ не допускав думок про часткове обмеження монаршої влади. Як писав російський політик того часу Володимир Гурко, «уявлення Миколи II про межі влади російського самодержця було у всі часи перекручено. Відчуваючи в собі, перш за все, помазаника Божого, він вважав всяке своє рішення законним і по суті правильним. «Така моя воля» — була фраза, яку він постійно повторював».

Після зречення престолу в лютому 1917 року в Романових ще була надія відродити династію. Але остаточно перекреслили цю надію більшовики в червні 1918 року, розстрілявши царську родину.

Останній російський цар, як відомо, був дуже суперечливою особистістю. Про його роль у розвалі Російської імперії і досі сперечаються історики. Але, безперечно, і з морального, і з правового погляду розстріл царської сім’ї був злочином. Та радянська історична наука довгий час намагалась подати події тих часів у «потрібному» ідеологічному руслі. Через це народилось багато чуток, містифікацій, лжеспадкоємців, близьких і далеких родичів монаршої родини. Вони і до цього часу з’являються по всьому світу.

За рік до проголошення маніфесту про святкування 300-річчя династії Романових 24 квітня 1912 року в Петербурзі померла Марцеліна Северинівна Романова. Згідно з її заповітом, тіло доставили в повітове містечко Ольгопіль Подільської губернії. Похована Марцеліна Романова на місцевому кладовищі. На могильній плиті викарбувані роки життя. Народилась 24 квітня 1834 року, померла 2 квітня 1912-го. Місцеві жителі до цього часу переповідають історію про добру княжну Марцеліну, двоюрідну сестру царя Миколи ІІ, освічену і вродливу. Вона дуже любила містечко Ольгопіль. І кожного року навесні приїздила сюди на відпочинок. Мала власний будинок, який так і називався — Будинок Романових. Вона завжди привозила з Петербурга багато книг, мала велику бібліотеку. Частину книг дарувала бібліотеці місцевого дворянського зібрання. По приїзді Марцеліни в Ольгопіль завжди активнішим ставало світське життя, в приміщенні дворянського зібрання влаштовували пишні бали. На березі місцевої ріки Савранки, за вказівкою Марцеліни, на петербурзький манер було створено красивий ландшафтний парк, де місцеві аристократи й гості Марцеліни відпочивали і катались на човнах.

На жаль, ні Будинку Романових, ні парку сьогодні вже не існує. Чимало історій переповідають і про похорони Марцеліни Романової. Труну з її тілом зі столиці привезли потягом до станції Рудниця. А звідти 60 кілометрів похоронна процесія з великою кількістю священиків рухалася майже цілу добу до кладовища в Ольгополі.

Протягом 70 років радянської влади більшість архівних документів була втрачена, знищена чи вивезена. Тому нині важко встановити історичну достовірність всіх цих подій.

Я спробував провести власне дослідження і дійшов висновку, що твердження про те, що Марцеліна Северинівна Романова була двоюрідною сестрою Миколи ІІ, є сумнівним. Адже в такому разі вона мала б успадкувати прізвище по батьківській лінії. А отже, її батько Северин має бути братом Олександра ІІІ — батька Миколи ІІ. Але в Олександра ІІІ було дві сестри і п’ятеро братів, але брата Северина серед них не було. Ім’я Северин навряд чи взагалі могло бути серед Романових. Найімовірніше, Марцеліна мала місцеве походження і була родом з Ольгополя. А прізвище Романова отримала від свого чоловіка — одного з представників царської родини.

Таку версію підтримує і завідувач місцевого музею Юрій Брезін. Тим більше, що місцева знать, яка жила на той час в Ольгополі, мала польське коріння. А ім’я Марцеліна також польського походження.

На жаль, прямих документальних підтверджень цьому припущенню в місцевих архівах немає.

Як би там не було, але відреставрована за ініціативи і на кошти директора агрофірми «Ольгопіль» Павла Каленича могила Марцеліни Романової була освячена 17 липня 2010 року в день відкриття в Ольгополі пам’ятника О. С. Пушкіну. Цей пам’ятник також своїм коштом спорудив великий шанувальник літературної спадщини поета Павло Каленич.

У своєму листі до О. С. Пушкіна генерал-ад’ютант Бенкендорф писав, що цар Микола Павлович був першим цензором поета. Романови були обізнані з творчістю Пушкіна, за що він і поплатився своїм південним засланням.

Коли історію розглядати не як інструмент, а як об’єкт для дослідження і вивчення, тоді хитросплетіння доль і подій сприймаються більш цілісно. А для людей великих історія продовжується і після їх смерті. Серед книг, які читала і привозила до Ольгополя Марцеліна Романова, напевно, була і поезія Олександра Пушкіна. А сам Пушкін, повертаючись з південного заслання через повітове містечко Ольгопіль, міг би познайомитись і з батьком Марцеліци Романової, місцевим аристократом Северином.

Хто така Марцеліна Северинівна Романова, яке відношення вона має до останнього російського імператора і чому в Ольгополі про неї переповідають як про сестру Миколи ІІ? Ці питання поки що чекають на уважних та наполегливих дослідників.