«В ритмі міста»

Ольга Чернецька — 35-річна українська художниця. Народилась у Києві, навчалась у Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури. Малює та пише олією з дитинства. З 2013 року активно виставляється в Україні та за кордоном. Працює в жанрах абстракції, натюрморту й портрету.

В Національному музеї Тараса Шевченка виставлені живопис, графіка й колажі з серій «Ритми міста» та «Інтермецо», створених в 2016 році.

Мисткиня представила експозицію та відповіла на запитання кореспондента «Дня».

— Ця виставка складається з трьох компонентів. Перший я назвала «Інтермецо» за мотивами відомого твору Михайла Коцюбинського, тому що ця серія виконана в заміському середовищі, в селі Козин на прекрасній затишній річці Козинці. Саме в цій атмосфері я відчула ритми, описані Коцюбинським. Наступна серія «Місто» була виконана дуже швидко й спонтанно, буквально за два дні. Вона ґрунтується на враженнях від міста Тель-Авіва, від Святої Землі — місця, яке я дуже шаную за неймовірний патріотизм, вдосконалення, наполегливість, і саме це я хотіла передати. І третій компонент — образ міфологічного героя Ікара в сучасності.

— Що ви хотіли сказати цими роботами?

— Що все буде гарно. Що добро завжди перемагає. Що, незважаючи на полон і кайдани, і всі труднощі, ми все одно прорвемося, ми переможемо. Це не просто слова — це моя віра, я впевнена, що так і буде.

— Подібність до відомих митців — це свідомий прийом?

— Дуже свідомий. Я навчаюсь, я в пошуках. Це для мене школа, це мої вчителі. Маю велику вдячність, але я все ж перебуваю в пошуках саме свого шляху.

— В якому напрямі ви бачите свій рух найвірнішим?

— Ця виставка — хаотична. Можна побачити абстракцію та інші напрямки. Вважаю, тут треба дати волю мистецтвознавцям. В будь-якому разі це вплив Пікассо, це вплив Матіса, це вплив Клімта.

— І Поллока. І Шагала. І Ротко. І Пальмова.

— (Зі сміхом.) Так.

— А хто з тих, хто на вас впливає, вам особисто найбільш близький?

— Найбільше сьогодні мене торкають за серце Зарецький і Примаченко. Це своє, рідне, воно вище всього. Звичайно, є митці, перед якими схиляєшся. Слово «повага» занадто мале для цього. Повторюся: я ще навчаюся, я шукаю себе.