«Важливо виробити у собі ген стійкості»

Одеська обласна організація НСХУ оголосила благодійну акцію на підтримку Збройних сил України. Про це наша розмова з відомим акварелістом Анатолієм КРАВЧЕНКОМ:

— Ми прийняли рішення про проведення благодійної акції «Чорноморська сотня митців — Збройним силам України». Створено оргкомітет. Сотня — число символічне і асоціюється з подіями на Майдані, з подвигом «Небесної Сотні». Є пропозиція пожертвувати по одній роботі від сотні членів Спілки для подальшої реалізації, а виручені кошти передати на потреби армії. Інші твори маємо намір подарувати армійським частинам, щоб прикрасити казарми, які нині будуються для наших десантників на Миколаївщині. Військові люди повинні жити у пристойних умовах. Ізольовані від ширшого світу, ця категорія людей, на моє переконання, чутливіше сприймає твори мистецтва.

Років десять тому ми з моєю дружиною Галиною були учасниками пленеру в Бельбеку. Базувалися на аеродромі, проживали у дерев’яних будиночках (це той аеродром, де мужньо проявив себе полковник Юлій Мамчур). Учасники пленеру побували в багатьох містах Криму        — Ялта, Судак, Феодосія, Севастополь. Після закінчення пленеру провели імпровізовану виставку, і один солдат строкової служби, розглядаючи натюрморт із фруктами, не стримав сліз — це нагадало йому рідну домівку. Іншого військовика схвилювало зображення його рідної вулиці у Севастополі. Там залишилися його мати й сестра... Хоча то були неоформлені роботи, прикріплені до стіни звичайним скотчем. Ми, чесно кажучи, не сподівалися на прояви такого естетичного зацікавлення та сентиментальності. Тоді я зрозумів, що твори мистецтва потрібні солдатам навіть більше, ніж нам, жителям міст, бо ми при бажанні запросто можемо відвідати галерею.

Сподіваємося, що після виставки в Одесі наша акція знайде підтримку в Києві, і виручені кошти чи подаровані твори потраплять за призначенням. Можливо, таким чином ми вийдемо на певні бізнесові та міжнародні структури, що займаються благодійністю. До речі, є колекціонери в Одесі, які вже на цьому етапі виявили готовність придбати роботи окремих авторів. Виставка може бути пересувною і поповнюватися новими творами інших учасників. Ми хочемо запевнити українську спільноту, що у цей складний для нашої держави час митці займають зовсім не споглядальну позицію.

Наприклад, під час однієї виставки в Одесі я мав розмову з генерал-лейтенантом Анатолієм Троцем (одним із фундаторів Одеської військової академії), і заручився його підтримкою. Мій брат, Олександр Кравченко, полковник авіації у відставці, нині очолює козацький осередок в Конотопі у чині генерал-лейтенанта. По лінії козацьких організацій він шукає в столиці зацікавлені бізнес-структури, політиків, які могли б підтримати цю акцію фінансово та організаційно...

— У вашому роду були перші авіатори Одеси, які здійснювали випробувальні польоти одночасно з Уточкіним!

— Мій дідусь — Назар Кравченко, одесит за народженням, на відміну від спортсмена Сергія Уточкіна — був воєнним пілотом, випускником Одеської льотної школи ім. Артура Анатри, заснованої 1913 року. Дідусь брав участь у військових діях під час Першої світової війни, а під час громадянської не емігрував, а залишився у рідному місті, працював на авіаційному заводі, адже був талановитим авіаінженером. За радянських часів він перебував у льотній школі Осипова. Більшовицький режим дідусь називав бандитським. Під час колективізації, після його відмови стати «25-тисячником», змінював місце проживання. У 1937 році дідуся та його дружину Анастасію було розстріляно...

— Ви здійснюєте різноманітні проекти — виставки, пленери, у тому числі й міжнародні. Після відомих трагічних подій в Одесі 2   травня це стає проблематичним?

— Деякі проекти довелося перенести, зокрема традиційний міжнародний пленер «Готелі «Чорного моря», який планувалося розпочати 12     травня на Кароліно-Бугазі (Одеська обл.). Його проводитимуть восени. Торік подібний захід зібрав сорок художників із багатьох земель України, а також митців із Білорусі, Болгарії, Росії та Туреччини. Цей проект продовжує своє життя на індивідуальному рівні. У мережі готельного комплексу «Чорне море» нині проходить три художніх персональних виставки одеситів — Сергія Баска, Миколи Прокопенка та Олексія Зоркальцева. Невдовзі відбудеться виставка відомого миколаївського художника Юрія Гуменного.

— Як ваші колеги за кордоном, зокрема в Росії, реагують на те, що нині діється в Україні?

— Восени минулого року проводився художній пленер у Карпатах, у якому брали участь москвичі, зокрема Петро Чеканцев, учень славнозвісного Євгена Кібрика. Наші російські друзі винесли від перебування в Україні дуже теплі почуття, і зізналися, що в Росії, на жаль, на такому рівні не приймають. Щодо нинішньої ситуації в Україні повинен сказати, що росіяни нам постійно пишуть, телефонують. Вони переживають за нас, особливо у зв’язку з подіями в Криму, на сході й одеською трагедією 2 травня. Звичайно, що інформацію вони черпають переважно з російських джерел, але як інтелігентні та адекватні люди, спроможні відділити правду від відвертої брехні. Між іншим, минулого року ми були на спільному пленері під Уралом, на батьківщині братів Васнєцових у місті Уржум, і при ближчому спілкуванні переконалися, що російські інтелектуали — це категорія людей, які здатні критично мислити і досить скептично сприймати вище керівництво своєї держави.

— Коли в країні неспокій, як це впливає на вас як митця, чия творчість оптимістична, осяйна?

— Можливо, у свідомості окремих людей існують стереотипи сприймати художника як пасивну, мляву особистість. Це не так. Щоб вижити в суспільстві, художник має бути зосередженим, внутрішньо стійким, потужним. Тільки так він зможе донести свій творчий месидж до загалу. Наш видатний композитор Микола Лисенко якось зізнався, що «викладач Лисенко» допомагає «композитору Лисенку» заробити на життя...

Сьогодні, коли ми перебуваємо в надскладному морально-психологічному стані, важливо у певні моменти абстрагуватися від негативу, інформаційної агресії, яку свідомо здійснюють певні ЗМІ, бо це давить і нищить особу зсередини. Важливо виробити у собі ген стійкості.

Попри те, що у мене вже давно не призивний вік, у критичний момент, якщо необхідно буде захищати державу, я готовий взяти до рук зброю або виконувати якісь роботи, і тим самим допомагати нашим бійцям. А поки що намагаюся зробити щось корисне своєю творчістю.