Верді й нові технології

Глядачі старшого покоління, можливо, пригадають постановку«Дона Карлоса» Джузеппе Верді, здійснену Олегом Рябовим, Дмитром Смоличем і Федором Ніродом 1985-го року, в якій головні партії виконали: Валентин Пивоваров, В’ячеслав Лупалов, Володимир Федотов, Світлана Добронравова, Валентина Кочур. Нині виставу створює творча команда: диригент Микола Дядюра, режисер Анатолій Солов’яненко, художники Марія Левитська і Наталя Кучеря, хормейстер Богдан Пліш. Напередодні прем’єри головний режисер театру Анатолій Солов’яненко розповів «Дню» про нову роботу.

— Минуло близько 15 років відтоді, як вистава в постановці Смолича зійшла зі сцени. Сформувалося нове покоління вокалістів, готових до того, щоб виконати цей складний твір. І тому керівництво театру вирішило поставити нову виставу, надавши можливість розкритися співакам з різними голосами.

На мій погляд, нинішня тенденція осучаснення вистав можлива як один із засобів залучення глядача до класики. Але «Дон Карлос» — вистава, що має конкретне історичне підгрунтя, час і місце дії. Тому будь-які маніпуляції з часом і простором недоречні й некоректні. Ми дбайливо поставилися до класики.

— Чим ви керувалися при сценічному втіленні опери?

— Ми ретельно вивчали не лише літературне першоджерело, а й інші історичні дослідження, зокрема пов’язані з добою (дія опери відбувається в Іспанії 1560 року) та конкретними історичними персоналіями, задіяними в «Доні Карлосі». Переглянули ряд фільмів, близьких за тематикою, безліч творів образотворчого мистецтва, які відображують добу. Художник-постановник Марія Левитська спеціально їздила в Іспанію, відвідала місця дії героїв твору, безпосередньо на місці вивчала художньо-архітектурний аспект. У нашій виставі задіяно практично весь склад хору, а це понад сто осіб, оскільки в різних епізодах діє безліч груп, що представляють народ, інквізицію, іспанських грандів, служителів церкви, королівську варту. Величезну кількість костюмів — близько чотирьохсот — зроблено спеціально для постановки. Працює весь міманс, більша частина оперної трупи. Гадаю, це одна з наймасштабніших робіт театру за останні роки. Спеціально для цієї опери було придбано найсучасніше проекційне комп’ютерне устаткування, яким сьогодні користуються провідні театри світу. Зараз ми його активно освоюємо, частково випробувавши його можливості на сценографії балету «Капріси», а надалі його буде широко задіяно в технічному оснащенні як нових вистав, так і тих, що вже йдуть і підлягають модернізації. «Доном Карлосом» ми робимо реальний крок до впровадження нових технологій в театральну практику.

— Є різні — паризька, міланська, лейпцігська (яка йшла в 1980-х роках в Києві) редакції опери «Дон Карлос». З якою версією працюєте ви?

— За основу взяли італійську чотириактну редакцію. Ми з диригентом Миколою Дядюрою зробили деякі скорочення. Як передбачає партитура композитора, виставу буде поставлено в семи картинах, але третій і четвертий акти зведено в один.

— Хто із солістів працює над образами головних героїв і кого глядачі почують на прем’єрних виставах?

— Репетирують три склади виконавців. У заголовній партії добре розкрилися солісти Сергій Пащук і Андрій Романенко, згодом, сподіваюся, до них приєднається Олександр Гурець. Партію Філіппа II готують співаки Сергій Магера, Сергій Ковнір і Андрій Гонюков, кожен із них по-своєму цікавий. Родріго ді Позу репетирують Михайло Киришев, Геннадій Ващенко і Олександр Бойко. Дуже гарні в партії Еболі — Анжеліна Швачка і Тетяна Пиминова. Роль Єлизавети репетирують досвідчені й улюблені публікою сопрано — Тетяна Анісімова, Вікторія Ченська і Катерина Стращенко. Партію Великого інквізитора виконає бас Тарас Штонда, незважаючи на те, що він зайнятий в постановці однієї з опер Вагнера в Німеччині. Цю партію він виконував неодноразово за кордоном, має престижний контракт на неї 2013 року, ювілейному для Верді.

Сьогодні в репертуарі нашого театру є кілька вистав, поставлених на музику Дж. Верді («Бал-маскарад», «Травіата», «Макбет»). На мою думку, ми зможемо провести наступного року масштабний Вердієвський фестиваль.

— А до ювілею нашого класика — Миколи Лисенка, що готує Національна опера?

— На кінець сезону заплановано нову версію його опери «Наталка Полтавка» (у музичній редакції Мирослава Скорика), а я виступлю режисером-постановником. Вистава буде динамічною, двоактною. До роботи залучено видатних театральних художників Михайла і Тадея Риндзакі. Прем’єру вистави заплановано на 4 липня.

— Розкажіть ще про новинки, які незабаром з’являться в афіші театру.

— До кінця сезону глядачі побачать дві балетні прем’єри: сучасні одноактні балети (у квітні — «Radio & Juliet» і «Клас-концерт»), які ініціював керівник балету театру Денис Матвієнко, а в травні хореограф Раду Поклітару готує проект на музику Мирослава Скорика. На початок червня відновимо виставу «Манон Леско». Сезон закриємо 8 липня гала-концертом.