ВЕРНIСАЖ
«Казковий колодязь» — так назвала свою персональну виставку, що відкрилася в галереї «Грифон», молода художниця Ольга Кошель. Її живопис сповнений відчуття свята, одночасно й нетерпляче очікуваного, й такого, що ства й, нерідко, iгри. Однак ближче за все картини Ольги Кошел ь до колядок, їхньої дзвінкої радості й багатозначної символіки («Ніч», «День»).
Поетичний «Зимовний сад» поряд з відвертим пустуванням «Мрiї» і «Сну», казкові тваринки — і навіть сповнена почуття власної гідності «Кiшка, яка гуляла сама по собi». При цьому безпосередньо картини молодої художниця здаються чи то величезними вітальними листівками, чи то не менш величезними ілюс
Чепухоносики і янголи
Свою нову персональну виставку в Музеї російського мистецтва Євгенія Гапчинська назвала «Дитячі сади». Забавний і привабливий світ художниці, взагалі, не потребує ні змін, ні, тим паче, покращень. Це симпатичний і затишний простір, де межа драматичності — «Викрадення ватрушки», а єдина можлива трагедія — «Прищик на носі». Його нарядні мешканці, однаково схожі на дітей, дорослих і янголів, простодушно й самозабутньо насолоджуються незліченними маленькими радощами — чаюванням, купанням, грою в хованки («Ой-ой-ой, наші капелюшки полетіли», «Я знайшла курячого бога», «Різдвяні прянички», «Гранатові хованки», «Ранетки»). Іноді вони здійснюють подвиги («Рятувальниця маленької пташки»), охоче мріють («Лебедине озеро», «Стара картопля», «Небо в моїх долоньках») і всі без винятку закохані.
Проте в живописі Євгенії Гапчинської існують свої варіанти або, швидше, нюанси. Вона може раптом відмовитися від своїх «пупсиків», наряджених і зачесаних під XVIII століття — й почати розповідати про «Чепухоносиків», а це вже зовсім інша історія.
«Веселi свята»
Так назвала свою персональну виставку в Музеї-майстерні Івана Кавалерідзе художниця-кераміст Віра Томашевська. Її роботи — панно, складені («набрані») з окремих елементів, кожен з яких — самодостатній витвір мистецтва: осіннє листя або весняні квіти, краплі води, птахи, метелики, риби, кораблики з різнокольоровими вітрилами, химерні маски, а ще — будиночки, напівсередньовічні-напівказкові, може це нагадування про архітектуру древнього Ужгорода, де вчилася майбутня художниця.
З різних деталей Віра Томашевська й створює свій світ: темні ліси, глибокі моря, дивні міста, а ще — всі пори року («Зима», «Зимовий настрій»). Однак на нинішній виставці є панно, створене трохи інакше. Незвичайна вже сама релігійна тематика, звернення до якої дуже відповідальне («Натюрморт», «Осіння Лавра»). Але ще дивовижнiше — природність і виразність, що нагадують про традиції вертепу і з якими керамічні фігурки-персонажі розігрують сюжет «Різдва Христового» або «Втечі до Єгипту». ється, а ще — казки дитинлише діти, але й усілякі книги улюблених казок.
