Вічнозелений Молодий театр

Здається, що лише вчора Київський Молодий театр бурхливо відзначав своє 25-ліття. У оновленому, що пахне свіжою фарбою глядацькій залі звучали вітальні промови. Тоді Молодий театр підготував прем’єру спектаклю «В моєму кінці — мій початок» за Фрідріхом Шиллером в декораціях... помаранчевої революції. Головне питання, що прозвучало в спектаклі, яке на той момент хвилював театр і його художнього керівника Станіслава Моїсеєва, — ким стане опозиція, прийшовши до влади? Чи збереже вона свою мораль?

І ось пролетіло п’ять років. Спектакль про двох непримиренних королев і сьогодні в репертуарі Молодого. А ще в афіші театру з’явилися: провокаційно-щира «Московіада», спокусливо-безневинна «Голубка», пронизливо-гротескова «Четверта сестра», патріархально-чиста «Емілі», афористично-парадоксальна «Доки мама не прийшла» та інші постановки.

30 років Молодому театру, який обожнюють кияни, — це привід, щоб зібрати друзів і шанувальників. Слід визнати, приводів таких театр дає немало. Наприклад, варто врахувати, що річницю створення у минулому Молодіжного, а нині просто Молодого театру колектив відзначає двічі — 14 грудня, в день першого збору трупи, і 26 квітня, в день показу першої прем’єри в театрі — «З весною я до тебе повернуся». Крім того, стрічка новин театрального сайту пістрявить локальними, але значимими подіями — десятиліття гучного спектаклю «РЕхуВІлійЗОР», 100-й показ «Синього автомобіля», 200-й —«Дон Жуана», десятиліття «Русалочки». Додати до цього участь колективу в усіляких театральних фестивалях в Україні та за кордоном.

З Київським Молодіжним, а з 1995-го — Молодим театром зв’язані долі багатьох відомих українських режисерів. Біля витоків театру стояв Олександр Заболотний, потім, змінюючи один одного, пройшли такі майстри, як Віктор Шулаков, Микола Мерзлікін, Володимир Оглоблін, Лесь Танюк та інші, поки напередодні 1997-го художнє керівництво колективом не прийняв Станіслав Моїсеєв. Він згуртував трупу, стабілізував (далеко не просту і зовсім не творчу в той час) ситуацію в театрі. І ось вже впродовж 14 років долі Молодого театру і його худрука — нероздільні. Інколи, якщо можна так висловитися, Моїсеєв «зраджує» рідному театру з іншими колективами, яскравий приклад тому — недавня постановка Гоголівської «Женитьбы» в Драматичному театрі ім. Йокая в угорському місті Бекешчаба, але все таки кращі, програмні спектаклі поставлені Станіславом Анатолійовичем на сцені Молодого.

«Дон Жуан» — його перший спектакль (він вийшов в листопаді 1997 р.). Вже зіграний більше 200 разів, але все так само блискучий акторський дует Станіслава Боклана — Олексія Вертінського, що з першого показу і до сьогоднішнього дня скорив публіку. Може, лиш ще більш безрозсудніше нинішній Дон Жуан кидає виклик небесам, йдучи назустріч власній загибелі. Потім, якщо погортати театральну афішу, була Шекспірівська «Трагедія Гамлета, принца данського» — похмурий портрет цілого покоління, яке розчарувалося іі втратило віру, портрет нещадний, але на диво точний. Приблизно в цей же час — на рубежі тисячоліть — в репертуарі Молодого театру з’являється «Гедда Габлер» Ібсена, що полонить глядача естетикою руйнування. Ці спектаклі закріпили за С. Моїсеєвим репутацію режисера тонкого і інтелігентного. Більшість постановок Станіслава Анатолійовича відзначена престижною театральною премією «Київська пектораль» (у цілому ряді номінацій).

Напередодні Нового року Київський Молодий театр запросив своїх друзів і шанувальників на святкування свого 30-ліття. Основним «блюдом» святкового вечора став показ прем’єри — спектаклю «Сатисфакція», поставленого Станіславом Моїсеєвим за Шекспірівською комедією «Венеціанський купець». На класичному матеріалі режисер вибудовує яскравий і сучасний спектакль-видовище, залучаючи глядача до розмови про добро і зло, про справедливість і милосердя, нарешті, про закон, його букву і дух.

В центрі оповідання — лихвар з Венеції, єврей Шейлок, чиє ім’я давно стало прізвиськом. Образ Шейлока — акторський успіх Олексія Вертинського. Хоча його герой не викликає у глядачів симпатії — аж надто люто він ненавидить християн, вже занадто наполегливо вимагає горезвісного «фунта м’яса купця Антоніо», належного йому за простроченим векселем. І, в той же час, Шейлок-Вертинський викликає у глядачів розуміння своїм бажанням добитися справедливості, отримати те, що належить йому згідно з законом. А у фіналі — викликає в публіки співчуття, оскільки, пройшовши тернистий шлях поборника справедливості, отримує повну сатисфакцію, здійснюючи самогубство у ванні. М’яка пластика Олексія Вертинського, плавна і вкрадлива мова не можуть приховати залізної волі його Шейлока, який у фіналі спектаклю набуває рис і масштабу героя трагічного.

Спектакль названий «Сатисфакцією» не випадково. У фіналі задоволення отримають практично всі герої. Юний гульвіса Бассаніо (Дмитро Тубольцев) візьме в дружини чарівну маленьку хижачку Порцію (Валерія Ходос), тим самим задовольнивши свою любовну лихоманку і попутно вирішивши матеріальні проблеми. Його слуга Граціано (Марк Дробот) знайде своє щастя в особі покоївки Порції — Нерісси (Ганна Васильева), копії своєї пані і наставниці. У свою чергу, Порція і Нерісса, вельми жваві і заповзятливі панночки, зупиняючи свій вибір на зазначеній парочці друзів, здобувають собі чоловіків — потенційних «підкаблучників», наочно продемонструвавши своє інтелектуальну, моральну, а заразом і матеріальну перевагу, зокрема, в знаменитій сцені суду і подальшої історії з кільцями. Наявність слабких, поступливих їм за всіма параметрами мужів, не зможе перешкодити дівчатам і надалі залишатися нерозлучними.

Щонайповнішого задоволення досягне і велелюбна Джесіка, дочка Шейлока (Іванна Бжезінська). Вона отримає чоловіка собі до пари — палкого і безрозсудного Лоренцо (Станіслав Бжезінський), стане християнином, і окрім всього іншого — спадкоємцем багатств, накопичених жадібним батьком. І навіть купець Антоніо (Станіслав Боклан), який тільки дивом уникнув смерті, залишиться задоволений — окрім ніжної дружби з юним Бассаніо, всі його кораблі з коштовними вантажами, що раніше вважалися загиблими, також залишаться при нім. Всі кохані, багаті й щасливі. Окрім, звичайно, Шейлока, та той сам винен...

Станіслав Моїсеєв поставив спектакль про те, що добро завжди перемагає зло, а потім довго б’є його палицею по голові. До повної сатисфакції.

Але не стільки класикою, а й сучасною, гострою драматургією живе сьогодні колектив Молодого театру. Серед найбільш помітних постановок останніх років — своєрідна трилогія: «Московіада», «Четверта сестра» і «Торчалов». Тексти Юрія Андруховича, Януша Гловацького, Микити Воронова — актуальні і злободенні. Постановки Станіслава Моїсеєва відзначаються трешевою естетикою, гротесковими виразними засобами, балансуванням на межі фолу.

Останніми роками Молодий театр став сценічною лабораторією сучасної, живої української мови. Для адаптації іншомовної драматургії і прози театр залучає цілий корпус перекладачів, серед яких багато відомих літераторів, зокрема, Олександр Ірванець і Андрій Бондар.

Вельми плідною стала робота театру з молодою режисурою. Можна пригадати як в кінці 90-х могутньо прозвучали постановки Дмитра Лазорка. Впродовж минулого десятиліття Молодий театр успішно співпрацює з такими режисерами, як Євгеній Курман, Юрій Одинокий, Дмитро Богомазов. Прем’єра минулого сезону «Доки мама не прийшла» в постановці французького режисера Крістофа Фьотріє визначає перспективний напрям в роботі Молодого — на сучасний європейський театр.

В Молодого театру незабутнє минуле, яскраве і плідне сьогодення і багатообіцяюче майбутнє. Головне, що творчий колектив виховав свого глядача — молодого, як сам театр.