Від Попелюшки до Даніели
Катерина Алаєва — солістка балету Національної опери України — святкує п’ятнадцятий сезон у театрі
Вишукана афіша запрошує глядачів на виставу «Даніела» Михайла Чембержі, в якому образ головної героїні став для балерини одним із доленосних у творчості. Хто кого обирав — танцівниця роль чи, навпаки, її Даніела знайшла свою зоряну виконавицю? У кар’єрі артиста «доля», «щасливий випадок», «інтуїція» — найпоширеніші визначення. Алаєва — лауреат V Міжнародного конкурсу артистів балету ім. Сержа Лифаря, дипломант X Міжнародного конкурсу артистів балету ім. Ю. Григоровича. Катерина закінчила Пермське державне хореографічне училище і з 1998 р. працює в трупі Національної опери України. Вона має й режисерську освіту — закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого (режисура класичного балету), а 2010-го — магістратуру (організація театральної справи)...
— Свій шлях на київській сцені я починала з кордебалету, потім були четвірки, трійки, двійки. І це школа входження не тільки до обраної тобою професії, а й у колектив, й до вистави, — каже Катерина АЛАЄВА. — Коли знаєш порядок усієї постановки, коли знаєш, що відбувається у тебе за спиною або з боків, набагато впевненіше почуваєшся, коли береш на себе сміливість вийти в сольній, а то і головній партії.
— Утім, крім власного бажання, має бути певний поштовх, знак, що пора ступати на вищий щабель. Чи дало вам впевненість у тому, що здатні на більше?
— Гадаю, це сталося після Московського конкурсу артистів балету, 2005 року. Там я одержала диплом, але він дорогого коштує. Конкурсні випробовування загартовують характер, і завершився період учнівства. Першою моєю «дорослою» виставою стала «Сильфіда». І хоч до цього я вже станцювала кілька сольних і головних партій у дитячих виставах — Редисочку у «Чіполліно», Білосніжку — і не можу сказати, що їх танцювати легше, ніж будь-що інше, бо дитину не введеш в оману, їй треба показати все, на що ти здатен і щоб тобі повірили... Та все ж, із першого вставання на пуанти кожна з балерин мріє про ролі, які становлять хрестоматійну галерею образів. Тепер уже маю у своєму репертуарі Клару з «Лускунчика» і Кармен, Аврору зі «Сплячої красуні» й Жізель, Мальвіну та Аннель у «Віденському вальсі»...
У балеті «Даніела» мене підкупила нагода в одній виставі зіграти кілька протилежних характерів, настроїв, стилів. Я ніби входила в готову виставу. Спочатку хореограф Аніко Рехвіашвілі призначила мене на іншу партію — Софі, подружки й альтер-его Даніели. Але, побачивши виставу, я зрозуміла, що хочу станцювати саме головну героїню, в усіх її різних іпостасях. Мене вразила поліфонічна музика Михайла Чембержі, сценографія Анатолія Іконнікова (особливо сцени замку, пекла, фатасмагорічність, зникнення, миттєві перевтілення, відверта ефектність). Поступово я прониклася кожним нюансом вистави. Аніко Рехвіашвілі зрозуміла моє бажання бути різною в «Даніелі», і ось уже п’ятий сезон я танцюю головну партію в цьому балеті. За цей час склався наш творчий дует з Олександром Шаповалом, виконавцем головної чоловічої партії — Федеріко. Цей соліст допоміг мені створювати образ Даніели — пристрасної, ліричної...
— Сучасна ритміка вимагає від танцівника особливої зосередженості чи якось інакше фіксується в хореографічному малюнку? Адже це музика «з характером»!
— Мені одразу сподобалася мелодика і структура любовного адажіо. Щиро кажучи, саме через нього й захотілося танцювати Даніелу. Поступово, дослухаючись до музики Чембержі, уловлювала той настрій, який закладено композитором у музику, а на сцені я додавала свою емоцію, щоб повніше розкрити образ героїні. «Даніела» — це сучасний балет про вічні теми життя, де є Він і Вона. Герої не знають, де зустрінуться, але це неодмінно відбудеться і вони зрозуміють, що це справжнє кохання, коли їхні серця заб’ються в унісон... Важливо вірити, що кожна людина має своє небесне дзеркало, яке дарує тепло, віру і надію на краще. Цей балет — ода Коханню з великої літери.
