Від прибиральника до марсіанина

Меттью Пейдж ДЕЙМОН народився 8 жовтня 1970 в Кембриджі, штат Массачусетс, однак перші два роки прожив в багатому бостонському передмісті. У восьмирічному віці познайомився зі своїм далеким родичем, згодом теж відомим актором, Беном АФФЛЕКОМ, який жив на його вулиці через два квартали. Вони стали найкращими друзями, а в майбутньому - партнерами на сцені і знімальному майданчику.

Перші, ще епізодічні ролі Метт зіграв, будучи студентом, а серйозний вихід на екран відбувся в драмі «Мужність в бою» (1996) з Дензелом ВАШИНГТОНОМ і Мег РАЯН. Паралельно вони з Аффлеком писали сценарій «Розумник Вілл Хантінг», який врешті-решт купила кінокомпанія “Мірамакс”. Успіх проекту відкрив для Деймона двері Голлівуду, і помітні ролі пішли одна за одною: 1998 - «Врятувати рядового Райана» Стівена СПІЛБЕРГА, 1999 - «Догма» Кевіна СМІТА і «Талановитий містер Ріплі» з Гвінет ПЕЛТРОУ і Джудом ЛОУ, 2001 - «Одинадцять друзів Оушена» (а згодом – “Дванадцять” і “Тринадцять”) Стівена СОДЕРБЕРГА. Цикл про бунтівного агента ЦРУ Джейсона Борна додав в фільмографію Деймона амплуа супергероя, роль в «Відступниках» Скросезе (2006) – спільну роботу з Леонардо Ді КАПРІО і Джеком НІКОЛСОНОМ, а вершиною визнання став «Марсіанин» (2015), де актор вийшов на перший план, не залишаючись в тіні більш іменитих партнерів по грі.

Сьогодні варто згадати найпомітніші ролі Деймона.

«Розумник Вілл Гантінг» (1997)

Вілл Гантінг (Деймон) - геніальний автодидакт з чудовою пам'яттю, завдяки чому з легкістю засвоює колосальні обсяги знань; особливо він обдарований у математиці.

Весь цей колосальний потенціал Віллу, втім, ні до чого. В інституті він працює прибиральником, але недовго; він взагалі не затримується на жодній роботі. Живе сам у бідняцькому районі. Постійно порушує закон. З-під чергового арешту його випускають з обов'язковою умовою відвідування психолога. Власне, нерв історії - це дуель двох інтелектів: генія зі свідомістю дитини й психолога-мудреця Шона (Робін Вільямс).

Режисер Гас ВАН СЕНТ з його вмінням розкривати акторів надав Деймону достатню свободу дій. Метт вступає в дію як районний хуліган з ходою перевальцем і розбитою губою, але перетворюється на зосередженого інтелектуала, коли пише формули. Коли Вілл знущається з психотерапевтів, які не розуміють, з ким зв'язалися - це справжній театр у театрі. Але для дуету з Вілямсом Деймон знаходить зовсім іншу тональність: показує драму глибоко самотнього юнака, свого роду Пітера Пена з гирями на ногах.

Легкий, але не примітивний, вивірений за всіма складовими, «Розумник...» здобув неймовірний успіх: понад 200 млн. зборів при 10-мільйонному бюджеті, «Оскари» Деймону і Аффлеку як співавторам сценарію, а на Берлінському фестивалі гру Деймона оцінили спеціальним призом за видатний одноосібний вклад.

«Талановитий містер Ріплі» (1999)

Перший роман Патриції Хайсміт з серії про життя афериста Тома Ріплі екранізували неодноразово, проте найбільше визнання отримала версія британського режисера Ентоні МІНГЕЛЛИ, на той момент вже відзначеного «Оскаром» за «Англійського пацієнта» (1996).

В ризиковану, але прибуткову авантюру Том вплутується практично випадково: через позичений піджак з емблемою Прінстона на нього звертає увагу товстосум Герберт Грінліф, і, прийнявши за приятеля свого сина Діка (Джуд Лоу), відсилає за свій рахунок в Італію, щоб Том умовив недолугого сина повернутися в США.

«Талановитий містер Ріплі» - своєрідне відображення «Розумника Вілла Гантінга». Том має схожі стартові позиції: бідний, без гідної роботи, поза сумнівом розумний, але на цьому подібність закінчується. Вілл байдужий до успіху й добробуту, в той час як для Ріплі це щось на кшталт релігії. Деймон починає історію в приглушених тонах: Том - втілена скромність і природність, він не дуже привабливий зовні (щоб прибрати свій природний шарм, актор схуднув на 13,5 кг). Свою гру він розгортає поступово, причому чесний з самого початку - на питання, що він вміє, відповідає: «Підробляти підписи. Казати неправду. Удавати майже будь-кого». Ось власне Ріплі й удає: вся його роль - феєрія віртуозного хамелеонства. Немов рідина, він приймає форму співрозмовника, тримаючись кредо «краще бути підробним кимось, ніж справжнім ніким». Настільки майстерно зіграних негідників в історії кіно, мабуть, можна перерахувати по пальцях. На жаль, номінація на «Оскар» дісталася менш цікавому, але більш привабливому Лоу.

«Ідентифікація Борна» (2002)

Рибалки знаходять у відкритому морі тяжко пораненого чоловіка середніх років, який не пам'ятає хто він і звідки, але має при цьому масу навичок виживання аж до вміння голими руками вбити будь-якого супротивника. Незабаром усі ці інстинкти йому доводиться задіяти на повну, тому що за ним починає полювання ЦРУ, що висилає так само спритних і холоднокровних убивць.

Джейсон Борн - свого роду заперечення Джеймса Бонда; навіть в іменах є певна схожість. Відмінність, причому найважливіша - Борн несе в собі колосальну травму, тому що все людське в ньому намагалися знищити при підготовці, а ще він агент з сумлінням, що прокинулося – як наслідок, Джейсон відмовився вбивати і тому воює з власним відомством. Так що цей персонаж - лише на перший погляд нетиповий для Деймона. Насправді Борн так само, як Гантінг або Ріплі, болісно і для себе і для інших, шукає свою ідентифікацію. Зіграти професійного зарізяку, що знаходиться в екзистенційному кризі - таке під силу, мабуть, тільки Метту.

«Відступники» (2006)

«Відступники» є особливою вершиною в фільмографії Мартіна Скорсезе, оскільки саме за них 64-річного на той момент режисера нарешті нагородили давно заслуженим «Оскаром», а глядачі принесли в каси майже 300 млн., при тому на зйомки було витрачено 90. Успіх ґрунтується на складному, закрученому сюжеті й блискучому акторському тріо: Джек Ніколсон, Леонардо Ді Капріо, Деймон. Останній грає продажного детектива Коліна Саллівана, засланого злочинним босом Френком Костелло (Ніколсон) в поліцію Бостона, Ді Капріо - коп, впроваджений в банду Костелло, але і самого Френка в результаті викрито як «щура» ФБР.

Вся історія - це гра видимостей і підмін. Деймон не губиться в настільки вражаючому ансамблі, оскільки гра всередині гри - його стихія. Конструюючи на наших очах образ бездоганного поліцейського, він потім так само ефектно руйнує його аж до того, що перед лицем смерті Салліван вимовляє абсолютно байдуже «Ну ладно». Для самого актора це в деякому роді стало фіналом цілого періоду кар'єри - лінії персонажів, що удають когось іншого. Новий образ приніс ще більший успіх.

«Марсіанин» (2015)

Сюжет «Марсіанина» (режисер - Рідлі СКОТТ), при деякій фантастичності антуражу, досить прямолінійний. Експедиція НАСА потрапляє на Марсі в потужну бурю і змушена евакуюватися, втративши при цьому одного з астронавтів, Марка Уотні (Деймон). Помилково зарахований до мертвих, не маючи зв'язку з Землею, він змушений виживати на чужій планеті в поодинці.

Трилери в космосі - коник Скотта, але тут жанр більш тонкий - драма, де людині протистоїть не черговий Чужий, а глибоко вороже середовище. Тут не потрібні маски й виверти, грати нема для кого: є тільки ти, невеликий житловий модуль і безкрайня пустеля, у яку не вийти без скафандра. Виклик, з яким Деймон справляється блискуче. По суті, його герой майже постійно перебуває на межі життя й смерті, і це протистояння навіть переконливіше, ніж в гучних стріляючих «Борнах». Вихід зі звичного русла приніс нарешті Деймону визнання в ієрархії Голлівуду: номінацію на «Оскар», «Золотий глобус» і британська БАФТА за найкращу чоловічу роль.

Але це, судячи з усього, далеко не останні великі нагороди: адже нині, у свої 50, Деймон перебуває на піку акторської форми.