Від слів до справ

Без зайвого галасу, і навіть без гучних заяв з боку політичних опонентів, 30 вересня Уряд ухвалив постанову за номером 1033 «Про внесення змін до положення про загальноосвітній навчальний заклад». Цим документом Кабінет Міністрів Тимошенко закріпив статус української як мови навчання у державних та комунальних школах, а також визначив, що вчителі мають «у робочий час у державному і комунальному загальноосвітньому навчальному закладі постійно застосовувати українську мову».

Скільки ми чуємо в пресі, на телебаченні заяв про мову як скарб нації, про те, що без неї не буде і самого українського народу! Але для того, щоб державна мова в Україні розвивалася, одних заяв мало.

ТЕСТИ ПРИ ВСТУПІ В ВИШІ — УКРАЇНСЬКОЮ

До речі, це не перший крок Кабміну, спрямований на підвищення статусу української в освітній галузі. Раніше Міністерство освіти і науки уряду Тимошенко запровадило обов’язкове складання тестів на знання української мови та літератури при вступі на всі спеціальності вітчизняних ВНЗ. У планах Міносвіти — з наступного року зробити так, щоб усі без виключення випускники здавали тести з усіх предметів українською.

Можливо, Віктору Ющенку хотілося б «приватизувати» боротьбу за відродження національних цінностей — це випливає, принаймні, з його публічної риторики. За логікою Президента, «якщо не він», то ще доволі хиткий фундамент нової української культури швидко буде зруйнований. Але практика доводить, що уряд як головний орган виконавчої влади та прем’єр Тимошенко на сьогоднішній день є надійними провідниками проукраїнської політики.

Необхідно згадати, як свого часу Тимошенко дотрималася коаліційних домовленостей, за якими всі відповідальні за гуманітарний сектор урядові місця посіли представники НУНС. І сьогодні саме рішення Кабінету Міністрів, які стосуються мовної сфери або культури, приймаються найбільш консолідовано.

Завдяки такій позиції, зокрема, в Україні було запроваджене обов’язкове супроводження фільмів іноземного виробництва, які демонструються в кінотеатрах, українським перекладом. До речі, як свідчать касові збори, відвідуваність кінотеатрів внаслідок цього рішення не знизилася.

БІБЛІОТЕКИ ПЕРЕВІРЯТЬ НА ШОВІНІСТИЧНУ ЛІТЕРАТУРУ

Уряд, за допомогою фахівців із Міністерства закордонних справ, підготував зміни в законопроект про ратифікацію Хартії регіональних мов, щодо якої в Україні точиться багато дискусій. Російська мова, згідно з документом, перестає бути привілейованою на фоні мов інших національних меншин. Передбачається, що державність української мови, її розвиток і функціонування у всіх сферах життя не вважаються такими, що перешкоджають або створюють загрозу розвитку мов, на які розповсюджуються положення Хартії.

Крім того, вводиться нова стаття, відповідно до якої низка положень Хартії застосовується до української мови в регіонах її слабого поширення (АРК, Севастополь, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Миколаївська, Одеська, Харківська, Херсонська області).

Українські бібліотеки, згідно з рішенням Міністерства культури і туризму, перевірятимуть на предмет наявності літератури, що пропагує комуністичну і шовіністичну ідеологію.

Минулого року на адресу Юлії Тимошенко та її політичної сили лунало багато критики з боку Секретаріату Президента щодо ухваленого парламентом у першому читанні Закону про державну службу, в якому містилася норма про обов’язкове знання держслужбовцями, окрім державної, ще й російської мови.

ДЕРЖСЛУЖБОВЦІ МАЮТЬ ЗНАТИ НЕ ЛИШЕ УКРАЇНСЬКУ

Проте критики забули, що зобов’язання ухвалити цей закон були частиною коаліційної угоди, а сам законопроект є концептуально вдалим, і давно на часі.

Оскільки документ містив норму про знання державними службовцями, окрім української, ще й інших мов, за наполяганням БЮТ його було ухвалено тільки в першому читанні і направлено на друге з метою узгодження з Конституцією. При цьому депутати від БЮТ неодноразово пояснювали свою позицію: єдиною державною мовою є українська, і якщо мовні статті не зазнають змін у другому читанні, Блок Юлії Тимошенко закон не підтримає.

Тим не менше 2 жовтня 2008 року фракції БЮТ та НУНС на вимогу останньої скасували результати голосування.

При цьому, як завжди, не бралося до уваги головне — норми цього законопроекту щодо знання мов чиновниками збігаються з положеннями проекту одного з десяти перших президентських указів, підписаних восени 2004 року тоді ще кандидатом у Президенти Віктором Ющенком. Зокрема, в пункті третьому Указу Президента України «Про захист прав громадян на використання російської мови та мов інших національностей України» йдеться: «Кабінету Міністрів ... до 1 січня 2005 р. внести до професійно-кваліфікаційних характеристик державних службовців положення про обов’язкове володіння, крім державної, російською мовою або мовами інших національностей...».

Щодо законодавчих кроків Кабінету Міністрів можна нагадати, що наприкінці червня парламент підтримав урядову ініціативу щодо підвищення акцизу на пиво. Додаткові надходження до бюджету планується витратити, зокрема, й на завершення ремонтних робіт у Шевченківському національному заповіднику в Каневі.

На жаль, не всі законодавчі ініціативи Кабміну, що стосуються відродження історичної пам’яті, знаходять підтримку парламентаріїв. Так, 19 травня у Верховній Раді не набрав голосів розроблений за ініціативи прем’єра законопроект «Про увічнення пам’яті осіб, що загинули внаслідок воєн та політичних репресій», який розглядався у першому читанні.

Кнопку «за» натиснув лише 221 депутат — більша частина фракцій БЮТ та НУНС. Не підтримали документ ПР, КПУ, Блок Литвина та 5 депутатів-нунсівців, серед яких і екс-спікер Арсеній Яценюк (цікаво, чи знали мешканці Львова, де у цей день із передвиборною поїздкою був лідер «Фронту змін», яке саме голосування провалили в парламенті 19 травня?).

Ключовим положенням запропонованого Юлією Тимошенко законопроекту, окрім увічнення на законодавчому рівні пам’яті жертв війн та тоталітарних режимів, є вшанування пам’яті «учасників національно-визвольної боротьби» (Стаття 1, п. б).

В Україні багато зроблено для розвитку культури і мови митцями або журналістами, і дуже мало — політиками. Бо вони розглядають діяльність у цьому напрямку не як обов’язок перед суспільством, а як нагоду залишити про себе згадку в історії.

Можливо, нарешті ми маємо в державі команду урядовців, яка більше любить Україну в собі, ніж себе в Україні.