Відкривати минуле – готуватися до майбутнього

«Часи й умови змінюються настільки швидко, що ми повинні постійно тримати нашу мету зосередженою на майбутньому», – казав Волт Дісней. Трагічні події останніх років змусили українців більше зосередитися на теперішніх труднощах, однак силу мрій не варто недооцінювати. Тож цьогорічний «Книжковий Арсенал» вирішив актуалізувати в суспільному дискурсі обговорення майбутнього.

«МИ СТВОРИЛИ ЄВРОПУ, А ТЕПЕР ПОТРІБНО СТВОРИТИ ЄВРОПЕЙЦІВ»

Однією з перших подій, що окреслила напрямок усього фестивалю, був круглий стіл «Куди прямує Європа?» в межах презентації книги нідерландського письменника та історика Люка ван Міделаара «Перехід до Європи: як континент став союзом». У розмові було згадано кілька дуже важливих фактів. Наприклад, що жителі Північної Європи нещодавно зрозуміли: насправді їхній південний кордон – Середземноморське море (тобто події, що відбуваються там, вплинуть і на них). І, загалом, європейці потроху розуміють, що їхній східний кордон – не в Німеччині чи Польщі, а в Україні.

Крім того, Люк ван Міделаар наголосив на вислові європейських політиків «Ми створили Європу, а тепер потрібно створити європейців». Історик зазначив, що Європа була сформована «згори донизу», й ідентичність її мешканців досі потребує формування (як каже Євген Бистрицький: «Європа – це процес, а не результат»). І досвід України, як зазначили учасники дискусії, може бути особливо цінним, оскільки в нас розуміння Європи формувалося «знизу догори». Українці усвідомлюють важливість європейських цінностей, за які стояли на Майдані, і прагнуть побудувати Європу в рідній державі.

ЖАНР ФАНТАСТИКИ ЯК СПОСІБ АНАЛІЗУВАТИ СУЧАСНІСТЬ

Натомість сама Європа частково забуває, що лежить в її основі, дехто говорить навіть про кризу цінностей. По-новому це питання порушує грецька письменниця Іоанна Буразопулу в книзі «Провини невинності», презентованій на фестивалі. У творі ідеться про те, що поліція затримала одну невинну людину, і тепер усі мешканці Європи одноголосно мають винести рішення страчувати її чи ні. Чи витримає спільнота перевірку основної цінності – захисту прав людини, довідайтеся в книжці.

На «Книжковому Арсеналі», загалом, було багато подій, пов’язаних з фантастикою, бо саме її часто пов’язують з майбутнім. Крім того, українцями цей жанр практично не освоєний – фантастика набирає популярності лише тепер. Тож фестиваль надолужує цю прогалину, й не тільки в літературі. Один з виставкових проектів, «Metropolis» Павла Гудімова, представляє міста майбутнього, якими їх уявляли відомі митці й архітектори. Серед фантастичних проектів кришталевої архітектури, концепцій ідеального населеного пункту «Акроміста» є й проекти забудови Хрещатику – результати конкурсу 1944 року на найкращий проект його реконструкції (які так і не були повністю реалізовані).

Однак інколи те, що здається фантастикою, реальніше, ніж здається. Наприклад, вихід української книги на ринок арабських країн. Спершу видавці навіть не уявляли, що дасть їм участь у ярмарку Лівану. Тільки згодом вони зрозуміли, що цей крок відкриває шлях до 350-мільйонної аудиторії, яка говорить арабською. Звичайно, питання контрактів ще не є повністю вирішеним, але вже саме розширення горизонтів для українського книжкового ринку додає надії.

«МИ МИСЛИМО КАТЕГОРІЯМИ МИНУЛОГО, АДЖЕ САМЕ З НЬОГО ВИРОСТАЄМО»

Однак проект майбутнього, як показала подія «Послухай, про що я мовчу», можливий за одної важливої умови. Як стверджує Йоханес Шваліна, німецький теолог, автор і бізнес-консультант, щоб іти в майбутнє, потрібно лікувати травми минулого. Він навів досвід чоловіка, який втік у 5 років з Бабиного Яру й, вже навіть будучи дорослим, не міг говорити про ці події. Але, за словами німецького автора, якраз тому й потрібно заохочувати людей говорити про трагедію, організовувати місця для цього. Кеті Карут, американський історик і культуролог, авторка книги «Почути травму», додала: щоб не впасти в роль жертви, важливо розповідати історії і тих, хто вижив. Наприклад, якщо брати приклад України, то Йоханес Шваліна запропонував поставити стільці на Майдані, щоб кожний охочий міг би розповісти спеціалісту, що він пережив у той час.

Додамо, що важливим є не тільки усвідомлення травматичного досвіду, а й взагалі правильне сприйняття минулого. Як зазначив на основній панельній дискусії «Демократія перед викликами майбутнього» Данило Лубківський: «Ми мислимо категоріями минулого, адже саме з нього виростаємо». Український громадський діяч, дипломат наголошує, що потрібно, щоб минуле стало пам’яттю, а не керувало нами. А для цього потрібно проговорити ці теми, розібратися в них. Це, зокрема, й здійснює газета «День».

«НАВІТЬ ОДНА КНИЖКА МОЖЕ ЩОСЬ ЗРОБИТИ»

Цього року наш стенд NB 5.04 теж став місцем обговорення історії. Оскільки багато покупців мають усі книжки «Дня», то вони радо ділилися своїми враженнями від прочитаного. Неодноразово була згадана книга Джеймса Мейса «Ваші мертві вибрали мене...». Пан Володимир, лікар, поділився: «Книга Джеймса Мейса вражає тим, що чужа людина порушила це питання, а не наші люди, які страждали. Він, до речі, казав, що українці – добра нація, співчутлива, але ця подія зламала хребет народу». Цю книгу відзначив і Василь Савченко, експерт у Фонді взаєморозуміння і примирення при Кабінеті Міністрів України, член проводу Всеукраїнського товариства політв'язнів і репресованих. Чоловік особисто був знайомий з Джеймсом Мейсом.

Крім того, газета «День», порушуючи важливі теми, допомагає пізнати історію не лише українцям. Наприклад, пані Валерія розповіла: «Моя улюблена книга – «Сестра моя, Софія». Тому що зараз болгари нас не дуже полюбляють. Не дивно, бо дивляться чотири програми російського телебачення щодня і заражені російською пропагандою. Тому ця книга дуже корисна, особливо завдяки презентації у Софії. Навіть одна книжка може щось зробити!».

Як поділився Анзор Домузашвілі, для нього дуже корисними були «Бронебійна публіцистика» й «Підривна література», саме газета «День» зробила ці тексти легкими й доступними для читання. Серед улюблених видань і фотоальманах «Жива історія»: «Його приємно навіть просто погортати ввечері, пороздивлятися, це наштовхує на думки».

До слова, зворушливою є його історія про власну колекцію «Маршрутів №1», до якої він певний період часу не мав доступу. «Велика колекція «Маршрутів» доволі довго залишалася у квартирі в Донецьку, – розповідає Анзор Домузашвілі. – Їх було складно вивезти, тому що, ясна річ, кордони перевіряються. І тією стороною, яка не зовсім українська, вони, мабуть, дуже негативно сприймаються. Тож спершу примірники там лишилися, але потім знайшлася можливість їх повернути».

Спільним для всіх книг газети «День» є поштовх до подальшого, самостійного прояснення історії. І, як засвідчують слова бізнесмена Дмитра, книги так і працюють: «У мене є ще перші книжки, зокрема «Україна Incognita». Дуже цікава, читав ще рубрику в газеті. Навіть повторно перечитуючи, знаходиш щось цікаве. Це не підручник історії, а книга, що проливає світло на якийсь епізод, який людина чула або, може, і взагалі не чула. І одразу починає ланцюжок один за одним тягтися, вибудовуються паралелі, розуміння сучасності».

Як стверджує Йоханес Шваліна: «Не можна сказати «я здоровий» і піти далі, якщо травма лишається всередині». Тож насправді книги газети «День» лікують не лише історичну амнезію (як сказано про «Корону, або Спадщину Королівства Руського» – бестселера «Дня»), їхня дія ще глибша. Загалом, уся Бібліотека «Дня» відкриває українцям минуле, а отже, й готує до майбутнього.

Згадані події – лише частина великого інтелектуального свята – «Книжкового Арсеналу». Бо щоб описати більше ніж 400 подій, якими радує читачів цьогорічний міжнародний фестиваль, мабуть, знадобиться кілька томів. На щастя, лишився ще один день фестивалю – поспішайте пірнути в книжковий океан.