Відлуння вірності та кохання
4 березня — день народження Володимира Івасюка — одного з найталановитіших представників української музики ХХ століття.
Його ровесники — Микола Мозговий, Ігор Поклад, Олександр Злотник, Геннадій Татарченко й інші успішно працюють у жанрі української ліричної пісні. Володимирові ж судилося піти з життя дуже рано. Підле вбивство композитора, здійснене при загадкових обставинах, змусило здригнутися весь світ. Протест проти цього злочину був висловлений в день похорону митця, коли на вулиці Львова вийшли десятки тисяч людей, яким не хотілося вірити в те, що молодий і красивий юнак уже не з нами, що навіть не можна попрощатися з ним по-людськи, бо Івасюк був знівечений до невпізнання. Але у травні 1979 р. про це не можна було сказати вголос. Той, хто насмілився — друг Володимира, його співавтор поет Ростислав Братунь, заявив коло могили композитора, що народ ховає не студента, а видатного митця, якого вбито. За ці слова Братунь поплатився посадою у Львівської обласної СП, і п’ять років його твори не друкуватися...
На могилі Івасюка батьки часто знаходили вірші, присвячені Володимирові. Це писали ті, хто не вірив у нав’язану тодішньою владою версію смерті композитора — самогубство. В 1982 році Михайло Івасюк отримав листа від правозахисника Йосифа Терелі, яким той відгукнувся на роман «Балада про вершника на білому коні». В кінці листа Тереля написав «Реквієм», в якому порівняв страждання композитора з Христовими стражданнями.... Тільки після 1989 року поетична «Івасюкіана» —цікава, розмаїта, оригінальна й багата на імена й таланти, серед яких твори Ігоря Калинця, Степана Пушика, Валерія Герасимова і десятки інших — стала відкритою...
ЕПОХА ІВАСЮКА
На сьогодні існує не один десяток пісень-посвят Івасюкові, створених на хвилі всенародного руху за відродження української культури наприкінці 80 х — у 90-х р.р. Прислужилися ційшляхетній справі й всеукраїнський та обласний конкурси «Червона рута», конкурс юних композиторів «Мандрівний музика», інші імпрези, тим чи іншим чином пов’язані з іменем Івасюка. Здебільшого в цих піснях висловлене захоплення творчістю композитора й смуток з приводу його трагічної й передчасної загибелі. Пісні сповнені патетики й плакатності, особливо це стосується тих авторів, які народилися й виросли в постівасюківську епоху й мають досить обмежене уявлення про постать композитора, його роль у житті України й українців у 70-ті роки ХХ століття. Але все це було набагато пізніше. Біль від втрати Івасюка був такий великий, що, здавалося, плакали навіть гори, які він так любив і оспівав. Несила було мовчати — і неможливо було висловитись відверто. Знову, вже вкотре за радянські часи, треба було звертатися до «езопівської мови», і на цей раз не з приводу державоустрою чи інших політичних проблем, а щоб згадати й пошанувати ім’я полеглого на полі битви з нездарністю й заздрістю молодого митця.
22 травня 1979 року, в день свого народження відніс на Личаків друга й співавтора поет Юрій Рибчинський. З Володимиром він написав усього три пісні — «Кленовий вогонь», «Мой Киев» та «У долі своя весна». Рибчинський багато працював із іншими молодими композиторами, особливо з Ігорем Покладом, чиї пісні «Ой летіли дикі гуси», «Сіла птаха сизокрила на тополю» у виконанні Ніни Матвієнко були надзвичайно популярними. Вірш «Минає день, минає ніч» Рибчинський віддає композитору Миколі Мозговому — землякові Івасюка. Пісню, народжену цим творчим дуетом, взяла в свій репертуар Софія Ротару. У її виконанні це був монолог Музи, яка вже ніколи не зможе тішити натхненням Митця, бо його немає — він пішов назавжди, а печаль і біда в тому , що розлюбити його неможливо. Музика сповнена елегійного смутку в заспіві й здіймається до висот трагізму у приспіві: «Біда не в тім, що свище лютий вітер,//Що січень на вікні малює мертві квіти».
Образ «застою» (брєжнєвської епохи) переданий точно й лаконічно, і часу плин не зупинити, але насправді є маленька надія, хоч і вбачається в цьому «біда, що я тебе не можу розлюбити». Приблизно так розкодовували пісню в 1979, але минули роки, і як справжній витвір мистецтва пісня живе й нині. І тільки глибокий трагізм почуттів, закладений у мелодії й тексті, не дозволяє приміряти для неї рамки звичайного твору про любов і розлуку й вивищує її над суєтою буденності й сірятини, якій протистояв у своїй творчості Володимир Івасюк.
У 1994 році на вечорі пам’яті в Чернівецькому обласному театрі Юрій Рибчинський розповідав, як у 70-ті роки вони з Покладом гастролювали по Півночі СРСР і на одному з концертів отримали записку з проханням виконати «Червону руту». Рибчинський відповів, що це — пісня Володимира Івасюка, і вони з Покладом не мають її в своєму репертуарі. Невідомий автор не заспокоївся й знову передав записку з таким же проханням. Закінчилося все тим, що поета і композитора не відпустили зі сцени, поки вони не виконали івасюківську «Червону руту»...
Мало хто в 1979 році повірив, що Івасюк наклав на себе руки. Як говорив Ігор Поклад, Івасюк «був по-звірячому закатований». І йому спало на думку піснею вшанувати пам’ять товариша, колеги, друга. Спочатку народилась музика, а згодом Рибчинський приніс вірш. «Слова виходили за межі музики, особливо в приспіві», — згадує Поклад: «Скрипка грає, серце крає», яку прекрасно виконував Василь Зінкевич. В музиці пісня має глибинну фольклорну основу, ближчу до східноукраїнської. Вона сповнена жалю й туги за тим, що ніколи не повернути...
Пісні Івасюка любили й знали, отож уважний слухач одразу впізнавав і «жовтий лист» з пісні, яку знали саме за цією назвою, — вона вперше прозвучала в фільмі «Червона рута» у виконанні Софії Ротару. А «полон хмарних днів» дуже добре «прочитувався» на тлі знайомих до болю «полону печалі» з пісні «Червона рута» та «полону пісень» з «У долі своя весна». Тугу прощання, невимовний біль вічної розлуки — ось що вдалося висловити авторам у пісні «Скрипка грає». Бо вже навіть у сни не прийде співець — його зірка гасне. Зірка таланту й життя...
Ще один твір 1979 року — пісня Арнольда Святогорова на вірші Віталія Близнюка «Відлуння вірності». Як стверджує композитор, вірш він прочитав у якійсь місцевій газеті. Жаль, що не запам’яталася назва газети, бо для 1979 року, коли навіть співчуття родині з приводу загибелі сина й брата ризикнула подати тільки газета «Літературна Україна», друк такого вірша був сміливим учинком. Можна припустити, що вірш надрукували без посвяти. Але ж текст настільки прозорий!
«Чар-зілля червона рута// Зорею упала в серце.// Здавалось, що це навіки,// Здавалось, на все життя».
Прем’єра цієї пісні відбулась у музичному фільмі за участю Софії Ротару «Монолог про кохання» (режисер Лариса Маслюк). Це була єдина на весь фільм українська пісня. Ротару виконувала її, тримаючи свічку в долонях. Володимир Івасюк постає в пісні як уособлення єдиної на все життя любові. Власне, так воно і є бо пісні композитора й сьогодні з нами.
ДЖЕРЕЛО ЛЮБОВІ Й... СМУТКУ
Івасюківські пісні вічні — це було зрозуміло вже тоді, коли він народжував їх у польоті свого натхнення. Коли поспішав зробити якомога більше й працював, як одного разу сказав батькові, «як електростанція, безперервно», часто залишаючи на сон дві-три години. Так, у нього часто були червоні очі, але зовсім не від алкоголю, що було б так приємно обивателю, для якого творчість завжди мала набагато меншу цінність, ніж спосіб життя, одяг чи побут митця. Не секрет, що про Володимира розпускали плітки й ставали на заваді вже з юних літ, то «підставляючи» його під бюст вождя, то приписуючи батькові його тексти пісень, то принижуючи на заняттях у медінституті, а згодом і в консерваторії. Це достовірні факти, зафіксовані в документах і спогадах. Він був беззахисний проти цього. І в 1979 мувсі добре усвідомлювали, кого втратила українська пісня в особі Володимира Івасюка — вона втратила майбутнє на довгі роки. Мозговий, Поклад, Святогоров у своїх піснях передали відчуття величезної втрати для пісні. Вони створили образ геніального музики, чий талант не зітре навіть «часу плин» і якого не можна розлюбити. Їхні твори так само, як Івасюкові пісні, — справжній вклад у пісенну скарбницю України. Це не епітафії на надгробку — це живе джерело любові й смутку.
На першому Всеукраїнському фестивалі «Червона рута» прозвучала пісня батька й сина Ліщин з Канади — Леоніда (слова) й Володимира (музика) «Пам’ятай!» — про той величезний вплив, який справила творчість Володимира Івасюка на українців, що живуть далеко від рідної землі, про те, як його пісні відродили їхні душі, подарували надію на краще. Пісня глибоко лірична, в ній — чимало алюзій з пісень Івасюка. На концерті «До вогню і води Батьківщини» не треба було й оголошувати, що це посвята Івасюкові, зал все зрозумів з перших тактів, всі встали й запалили свічки...
У 1994 році на концерті пам’яті Володимира Івасюка в Чернівецькому обласному музично-драматичному театрі, який проводився з нагоди 45-річчя композитора та присудження йому Шевченківської премії, прозвучала прем’єра пісні Геннадія Татарченка на вірші Юрія Рибчинського «Реквієм». Її з листа виконав Назарій Яремчук: «Без тебе всі роялі мертві,// Без тебе всі скрипки мовчать»... «Реквієм» звучить урочисто й поминально, в музиці — надія на те, що Його, який співав як Ангел, приймуть на небесах.
Є й інструментальні твори, присвячені пам’яті Івасюка. Це імпровізація на теми «Червоної рути» канадського композитора Бориса Базаля, а також п’єса «Мандрівний музика», написана одним із учителів Володимира Івасюка — скрипалем і композитором Юрієм Гіною.
Пробують свої сили у відтворенні образу Івасюка учасники конкурсу юних композиторів «Мандрівний музика», який з 1997 року проводиться Чернівецьким меморіальним музеєм композитора. Це твори початківців.
Загалом же тема «Володимир Івасюк у музиці» потребує професійного аналізу й більш широкої популяризації, адже твори, присвячені композиторові, як ми переконались, творились талановитими людьми й стали окрасою української музики.
