Відлуння «Їглави»

Минулого четверга у Національному центрі театрального мистецтва імені Леся Курбаса відкрився організований Чеським центром у Києві кінопоказ «Відлуння Міжнародного фестивалю документального кіно «Їглава».

«Їглава» — величезний щорічний фестиваль документальних фільмів у однойменному чеському містечку. Власне, про нього, містечко, і була перша, показана того дня, стрічка. Але це виявився не стандартний краєзнавчий або історичний фільм, а... коротенький мультик, зроблений у навмисне примітивній манері (персонажі й декорації зроблено з картону й паперу, їх демонстративно рухають руками), що в іронічний спосіб переказує деякі події з історії Їглави, показує постать місцевого уродженця, видатного композитора Густава Малера, а найбільш зосереджується на пожежах, що спалахували переважно тоді, коли пекли пончики. Цей мультфільм так і зветься — «Про Їглаву», зняли його Ева Бистріанська та Гинек Бернард.

Другий фільм, натомість, виявився вельми довгим. Це — «Труба» росіянина Віталія Манського, розповідь про газопровід «Уренгой — Помари — Ужгород» (відомий також як «Дружба»), про життя звичайних людей у тих краях, де він пролягає. Картину знято у мрійливому й статичному настрої, проте динамізму в переважній більшості епізодів не бракує. Отож, спочатку на екрані виникають екзотичні краєвиди далекої Півночі — власне, газові родовища з дикуватими статуями «золотих газовиків», життя корінних народів, провінційні урочистості тощо. Цікаво, що в показаних населених пунктах часто якраз і немає газу. Зате є залізничний вагон-церква, який мандрує маленькими станціями, де священик-»гастролер» хрестить і сповідає тих, хто цього потребує. Можна побачити й одне зі старовинних міст «Центральної» Росії — в ньому відбувається локальна, але драматична історія арешту прихильників місцевої Комуністичної партії під час надзвичайно малолюдного й нудного святкування Дня народження Леніна. Нарешті з’являється селище Тьоткине (стара українська назва — Тітчин) на російсько-українському кордоні, на тій частині Слобожанщини, що відійшла до Росії. Тут фальшиво грає зворушливий оркестр, а потім його учасники за столом обговорюють політичні уподобання.

Україна в «Трубі» показана дуже коротко. Один сюжет — відзначення 9 Травня в містечку на Чернігівщині. Його родзинкою є газовий балон, який на час урочистостей засовують під «Вічний вогонь», щоб він спалахнув, а потім одразу виймають назад. Другий — несподівано малояскраве життя ромського кварталу десь на Закарпатті. Симптоматично редукованою Україною географія фільму не закінчується. Є ще надзвичайно іронічний літній білорус. Є ковалі з польської глибинки. Є чеський співробітник крематорію. І є, нарешті, численні кадри з Німеччини — Кьольнський карнавал, робочий день людини, що розвозить газові балони, та її вірного компаньйона-песика, вечір емігранта з Кавказу й навіть «ностальгійно» оформлений фестиваль — зустріч ветеранів будівництва газопроводу з піснею «Freundschaft — Дружба». Що ж, «російський погляд» ніхто не скасовував, навіть у гранично далекому від пропаганди кіно, та все ж попри те, фільм вийшов і пізнавальним, і візуально цікавим. Цю думку підтверджують його численні відзнаки на міжнародних фестивалях.

Наступного дня в Центрі Курбаса показали «Повернення до Адріапорту» Адели Бабанової (Чехія) та «Свободу для Сметани» Віта Клусака й Філіпа Ремунди (Чехія), а 6 вересня — «Україну як поему» Яна Антоніна Пітінського (Чехія, з участю Юрія Андруховича), «Не вкради» Мартіни Малінової (Чехія) та «Справу Церванової» Роберта Кіргхофа (Словаччина — Чехія).

А в сусідньому з кінозалом приміщенні всі ці дні можна було переглянути фотовиставку «Листопад’89» у рамках фотопроекту «Чеські доленосні дати». Це — «Оксамитова революція» в Празі очима чеських фотографів, матеріал дуже зрозумілий і актуальний у сьогоднішній Україні, адже численні паралелі з нашим Майданом більш ніж очевидні. Однак, мабуть, цей матеріал не менш актуальний (хоч уже в іншому сенсі) й для сьогоднішньої Чехії, зважаючи на те, які неоднозначні відгуки на українські події надходять із цієї країни.