Відродив в собі митця

«Без перебільшення можу сказати, що Ваші екслібриси серед найкращих в Україні. Вони самобутні і майстерно виконані. Є у мене плани видання альбому українського екслібриса, то обов'язково врахую, щоб Ви були достойно представлені», – писав криворізькому художнику Борису Куновському президент Української асоціації графіки і книжкового знака Петро Нестеренко. І це було свідченням визнання високого професійного рівня художника непростої долі, досягнутого всупереч тяжкій хворобі багаторічною наполегливою творчою працею. Згодом прийшло до нього й світове визнання. На жаль, те, чого прагнув художник майже все своє життя, сталося лише на схилі літ.

Борис Павлович Куновський народився 10 червня 1927 року в Кривому Розі. Батько працював на шахті й помер дуже рано, коли хлопцеві ледве виповнилося шість років. Мати була малоосвіченою й працювала здебільшого на низькооплачуваних роботах. Як зазначив художник у своїй біографічній довідці, після смерті батька жити стало дуже тяжко. Це були голодні 1933-1934 роки. Після закінчення 1-го класу мати відвезла хлопця в село Зелене (нині Петрівського району Кіровоградської області) до рідної сестри, яка працювала вчителькою. З початком війни й сама переїхала туди.

Саме це мальовниче українське село подарувало майбутньому художнику найкращі враження на все життя. Як зізнався Борис Павлович у своїх спогадах, там він осягав шкільну науку, там навчився грати на скрипці, там полюбив усією душею українську природу і почав малювати. Там звела його доля з відомим у майбутньому українським поетом Іваном Хоменком. За словами Бориса Куновського, особистісний і творчий вплив цієї незвичайної людини мав неабияке значення й у його формуванні як творчої особистості.

Після війни Борис із матір'ю знову повернувся до Кривого Рогу. Працював робітником геологічного відділу на шахті «Нова» й навчався у вечірній школі №37. Згодом вступив на геологічний факультет Криворізького гірничого технікуму, після закінчення якого до 1958 року працював на різних гірничих підприємствах Кривбасу… Доки потяг до малювання не переміг остаточно, змусивши зробити непростий вибір на користь навчання в мистецькому закладі.

ЕКСЛІБРИС – ПАМ’ЯТІ УКРАЇНСЬКОГО ПОЕТА ІВАНА ХОМЕНКА

Борису Куновському було вже за тридцять, коли він став студентом Московського поліграфічного інституту. Оскільки з дитинства мріяв ілюструвати книжки, то й вибір саме цього закладу був не випадковим. Вичитавши у довіднику, що цей заклад має найкращу школу з цього профілю, він твердо вирішив їхати до Москви. Борис Павлович часто згадував, як з'явився в інститутських коридорах у вишиванці, купленій напередодні у Львові, і як професор Чекмазов скликав тоді усіх своїх колег подивитися на екзотичного абітурієнта. Однак на викладачів справила враження не лише вишиванка, а й творчі роботи молодого митця з України, тож після успішного складання іспитів його зарахували студентом факультету оформлення книг і журналів.

На той час у Московському поліграфічному викладали такі світила, як відомий майстер книжкової та станкової графіки А.Д Гончаров, професор живопису І.І.Чекмазов або мистецтвознавець, член-кореспондент Академії наук СССР О.А.Сидоров, який, між іншим, свого часу був знайомий з Рєпіним, товаришував із Маяковським. Саме ці люди високого мистецького ґатунку й духовного злету на все життя залишили в душі Бориса Куновського глибокий слід, показавши справжній приклад самовідданого служіння мистецтву й давши перші уроки професійної майстерності.

ЕКСЛІБРИС – ПАМ’ЯТІ УКРАЇНСЬКОГО ПОЕТА ВОЛОДИМИРА МИХАЙЛИЧЕНКА

Однак закінчити поліграфічний інститут художникові не судилося. На другому курсі Борис Куновський пережив тяжкий параліч, внаслідок якого у нього відібрало праву руку. Інвалідність ставила хрест на малюванні, на його несамовитому захопленні живописом. Виписуючи художника з лікарні, лікар порадив йому прив'язувати паралізовану праву, щоб не заважала, і вчитися заново все робити лівою. І він, мов першокласник, знову вчився писати й малювати. Ось тоді замість пензля Борис і взявся за різець… Знайшовся й підходящий податливий матеріал – лінолеум. На ньому й почав вирізати свої перші графічні сюжети. І так день за днем, перемагаючи біль і долаючи невправність рук, поступово ставав майстром.

В ту пору його відчайдушного змагання, здавалося, з непереборними обставинами життя за право бути митцем Борис Куновський зрештою й прийшов до гравюри та екслібриса, а також почав займатися дерев'яною скульптурою та різьбою по дереву. І сталося диво – його ліва рука повністю замінила праву, а права потроху почала слухатись і допомагати лівій. Але найголовніше те, що у тій боротьбі у ньому таки переміг митець.

ЕКСЛІБРИС – ПАМ’ЯТІ УКРАЇНСЬКОГО ПРОЗАЇКА ІВАНА КОШИЦЬКОГО

Працюючи за фахом геолога на рудниках Кривбасу, весь свій вільний час Борис Куновський віддавав творчості, займаючись переважно гравюрою та екслібрисом. Саме завдяки цим лаконічним книжковими знакам, виконаним з неабиякою точністю та майстерністю, незабаром він став відомим у багатьох містах України, в близькому і навіть у далекому зарубіжжі, де існували клуби екслібриса. Його стали запрошувати на всеукраїнські та міжнародні виставки.

Якось художник отримав листа від племінника митрополита УАПЦ Івана Павловського, закатованого в 1936 році в сталінських таборах. Приславши матеріали про свого дядька, який у сорок три роки поклав своє життя за віру, але її не зрадив, племінник просив увічнити його образ у книжковому знаку. Куновський виконав його прохання з великим натхненням і високою художньою майстерністю. Цей екслібрис увійшов до кількох міжнародних каталогів.

ЕКСЛІБРИС – ІЗ ШЕВЧЕНКІАНИ БОРИСА КУНОВСЬКОГО

У 90-х роках митець з провінційного українського міста вже був відомий у всьому світі як самобутній майстер екслібриса та гравюри. Його книжкові знаки увійшли до престижних європейських та американських каталогів. Як учасник багатьох міжнародних виставок-конкурсів екслібриса, Борис Куновський був відзначений численними дипломами. Зокрема, він став дипломантом виставки-конкурсу «Сакральний екслібрис» (Вільнюс, 1992), міжнародного конкурсу екслібрисів, присвячених Варшавському повстанню (Варшава, 1994), Міжнародної виставки «Жінка в екслібрисі» (Київ, 1996), міжнародного конкурсу екслібрисів, присвячених 200-річчю з дня народження Адама Міцкевича (Краків, 1998), міжнародної виставки-конкурсу екслібрисів, присвячених 275-річчю м. Катеринбурга (Катеринбург, 1998), міжнародної виставки екслібрисів до 100-річчя Кудайбергена Жубанова (Актобе, Казахстан, 1999), Інтернаціональної виставки «Український книжковий знак» (Лондон, 1999) та багатьох інших.

Роботи майстра з циклу «Шевченкіана» прикрасили експозиції канівського музею-заповідника на Чернечій горі та музею Т.Г. Шевченка в Торонто (Канада). «За внесок до Києво-Могилянського братства на відродження Університету «Києво-Могилянська Академія» художник був відзначений також дипломом цього славетного навчального закладу.

ОБРАЗ КОЗАКА КРИВОГО РОГА, СТВОРЕНИЙ БОРИСОМ КУНОВСЬКИМ

В доробку майстра, створеному більш ніж за тридцять років його наполегливої творчої роботи, понад 250 екслібрисів і чимало високохудожніх гравюр, присвячених українському козацтву, зокрема й легендарному засновникові Кривого Рогу козаку Рогу. Художник створив серію портретів видатних українців, зокрема Богдана Хмельницького, Тараса Бульби, митрополита Івана Павловського, великого подвижника, ініціатора розробки криворізьких залізних руд Олександра Поля, між іншим, племінника Гетьмана Павла Полуботка. До речі, ця гравюра Куновського стала своєрідною візитною карткою Кривого Рогу.

Заслуговують на увагу й його дерев’яна скульптура та різьба по дереву, присвячені в основному улюбленим з дитинства безсмертним образам гоголівських «Вечорів на хуторі біля Диканьки»», «Ночі перед Різдвом» та інших творів видатного письменника. Є в доробку майстра й чимало прекрасних живописних робіт, написаних художником лівою рукою за підтримки правої. Мріяв видати свій авторський альбом екслібрисів та альбом репродукцій живопису, дерев’яної скульптури та різьби по дереву. На жаль, втілити задумане не встиг. Передчасна смерть перекреслила всі творчі плани на майбутнє. 1 березня 2002 року самобутнього українського майстра екслібриса, художника-графіка Бориса Павловича Куновського не стало.

На превеликий жаль, після смерті митця не стало і його дивовижної майстерні, куди криворіжці ходили, немов до музею, дивитися на витвори мистецтва, і яка сама, власне, була витвором мистецтва. Майже не лишилося сліду й від творчого спадку криворізького майстра. Окрім невеличкої колекції екслібрисів, переданої нащадками до міського музею, місто практично нічого й не придбало. Відтак, частина робіт перекочувала до приватних колекцій, частину ще зберігають нащадки, а Кривому Рогу, де жив і працював всесвітньовідомий майстер, відзначений, до речі, почесним знаком «За заслуги перед містом», творіння художника виявилися непотрібними.

Та все ж криворіжці дбайливо зберігають пам’ять про свого видатного земляка. На виставку екслібриса Бориса Куновського, влаштовану 5 років тому в Криворізькому історико-краєзнавчому музеї з нагоди 85-літнього ювілею художника, прийшло чимало його колишніх друзів і колег, всіх тих, кому пощастило відчути благодатну ауру майстра, його дивовижних робіт, його творчої майстерні та затишного обійстя. Прийшли згадати про Бориса Павловича як про прекрасну щиру людину та яскравого самобутнього митця – справжнього носія і виразника української ментальності і національного духу. Хтось пригадав його слова, адресовані випускникам різних років СШ № 37, до якої він прийшов навчатися далекого 1937 року: «Хай усім вам щастить, хай серця ваші переповнюються піснями та любов’ю до України». І це послання, написане за кілька місяців до кончини, звучить як заповіт художника усім нам, хто залишився торувати далі свій земний шлях.