Вікторія ВАСАЛАТІЙ: Як і Піаф, співочу кар’єру починала на вулиці

Прем’єра франківців «Едіт Піаф. Життя в кредит» — мюзикл, написаний відомим поетом і драматургом Юрієм Рибчинським, поставлений Ігорем Афанасьєвим — визвав резонанс у публіки. Головну роль у виставі зіграла Вікторія Васалатій, вона ж є автором музики до постановки. Шанувальники естради запам’ятали її ім’я як лауреата багатьох пісенних конкурсів та солістку гурту «Платина», і от нове амплуа Вікторії — драматична актриса.

— Зіграти на сцені роль королеви шансону — моя давня мрія, — зiзналася Вікторія Васалатій. — Я завжди захоплювалася тембром її голосу, чистотою і відвертістю пісень Піаф... Знаєте, мені неодноразово говорили слухачі й члени журі конкурсів, у яких я брала участь, про те, що я маю акторські дані, а мій голос схожий на піафівський. До речі, першим це помітив поет Юрій Рибчинський і написав спеціально для мене пісню, присвячену Едіт. Вона мала успіх у слухачів. Я почала цікавитися життям співачки, багато читала про життя «французького горобчика, який став королевою шансону», слухала її записи. Навіть побувала в Парижі, на кладовищі Пер-Лашез, а коли побачила скромну могилку Едіт Піаф, то не втрималася і заплакала... І в цей час почалася злива, хоча до того яскраво світило сонце. Я забобонна людина. Тоді подумала, що то якийсь знак подавала мені легендарна співачка... Згодом Юрій Євгенович запропонував мені написати музику до його п’єси про юність Піаф. Я одразу погодилася. Писалося досить легко, бо музика ніби жила в мені.

— А де ти познайомилася з Юрієм Рибчинським?

— На ювілейному конкурсі ім. Володимира Івасюка, який проводив Микола Мозговий. Це було в 1999 році в Києві. Рибчинському сподобався тембр мого голосу і він запропонував написати для мене нові пісні. До слова, той конкурс відкрив мені дорогу в Києва. Я збиралася навчатися у Вінниці на історичному факультеті педагогічного університету (бо сама родом із Вінниччини), напередодні екзаменів поїхала в столицю на конкурс, і моє життя кардинально змінилося. Після виступу на сцені Палацу «Україна» ректор Михайло Поплавський запропонував безкоштовно вчитися в Київському національному університеті культури та мистецтв. Про це він сповістив у прямому ефірі ТБ. Звістка стала шоком для всіх, хто мене знав. Коли я повернулася додому, то деякі «добродії» перепитували: «Скільки ж ви заплатили за таку рекламу»?

— Ти написала музику до мюзиклу, а чи маєш музичну освіту?

— У дитинстві закінчила музичну школу по класу фортепіано. Але ніколи не збиралася стати композитором. Я закінчила факультет естрадного співу в університеті культури. Моїми викладачами були Павло Зібров і Лілія Остапенко. Мені цікаво було отримувати знання від різнопланових викладачів iз вокалу. Хотілось навчитися співати різними манерами.

— У мелодіях вистави звучить атмосфера того Парижу, яку тобі вдалося передати через музику...

— Може, в минулому житті я була француженкою? Здається, ця музика в мені жила завжди. Я так само, як і Едіт Піаф, співочу кар’єру починала на вулиці...

— У яких конкурсах ти брала участь?

— Я виступала на чисельних обласних конкурсах, на «Червоній руті», конкурсі ім. В.Івасюка. На «Ялті-99» — отримала третю премію, на «Ялті-2002» — другу, на «Зеленій гурі» в Польщі — також була другою. Нині вже не приймаю участі в пісенних змаганнях — це вже мені не цікаво. Виходжу на сцену не заради перемоги, а заради того, аби зворушити зал, подарувати емоції глядачам...

— Які в тебе враження від роботи в театрі?

— Відчула, що театр вище за естраду. Театральний глядач теж більш витончений — з хорошим естетичним смаком.

— Розкажи про твоїх батьків, вони мають відношення до мистецтва?

— Я з родини вчителів. Батько викладав малювання і музику, а мама працювала директором дитячого садочку. На жаль, її вже рік як немає, але вона завжди зі мною в серці... Змалечку я виступала разом із татом на весіллях, вечорах, корпоративах, брала участь в концертах. До речі, сільські весілля зазвичай грають на вулицях. Тому мої перші виступи й відбувалися саме там. Я співала навіть взимку, коли страшенний холод і різкий вітер. Можу сказати, що загартувалася на таких концертах. Коли я розповіла викладачеві, в яких умовах співала, він сказав, що таке взагалі недопустимо для вокалістів. У нас вдома завжди лунала музика: «Бітлз», «Абба», Софія Ротару, Алла Пугачова, «Скорпіонз». Батько грав на гітарі, на фортепіано, на трубі. Ми співали з бабусею на два голоси народні пісні. Розкладали на партії. Підспівував і дідусь. Перша пісня, з якою я вийшла до людей, була «На побывку едет молодой моряк». Мій дядько, котрий служив у флоті, якраз привіз мені тільняшку і безкозирку. У цьому наряді я й вийшла на вулицю. Всі сусіди тоді повиходили з дворів, щоб мене послухати.

— А перший заробіток коли ти отримала?

— На весіллі. Коли нареченим замовляють якусь пісню, зазвичай платять гроші співакам і музикам... У мене був випадок, коли я вийшла співати з гайморитом. Мені щойно пробили гайморові пазухи і я з трубками в носі відпрацювала все весілля. А наступного дня не могла навіть говорити — пропав голос. Так тривало два дні. Я дуже злякалася, що голос не з’явиться, та все ж обійшлося. Знаєте, коли у виставі Біла Леді каже Піаф: «Віддай мені свій голос», я пригадую ту ситуацію, і у мене навіть мороз іде по шкірі...

— Тепер ти можеш вибирати: естрада чи театр? Збираєшся стати професійною актрисою?

— Сподіваюся, що роль Піаф — лише мій перший крок як актриси. Нині я співпрацюю з гуртом «Платина». Щоправда, ми не надто розкручені, бо не маємо ні спонсора, ні продюсера, а тому не так багато даємо концертів. Але наші пісні подобаються слухачам, вони часто звучать на радіо. Тож, якщо не вийде у мене з театром, то повернуся знову на естраду...