Віват патріарху хорового диригування

Привітати з днем народження знаменитого маестро,  Героя України, народного артиста, Шевченківського лауреата, професора, почесного академіка Академії мистецтв України прийшло чимало, колег, друзів, учнів, знайомих, представників  різних державних, музичних установ і колективів. Двері квартири, де живе П.І. Муравський,  практично не зачинялися. Ювіляр, незважаючи на дуже поважний вік — 100-річчя, був у гарній формі та гуморі, приймаючи вітання казав, що бажає всім своїм гостям, щоб вони побили його рекорд довгожителя. Павло Іванович  запросив усіх свої шанувальників разом відсвяткувати славетну дату восени, коли розпочнеться новий концертно-театральний сезон.

Павло Муравський стоїть за диригентським пультом уже 80 років (!) — ціле життя. По закінченні у 1934-му Київського музичного технікуму (тепер — Київський інститут музики ім. Р.Глієра) молодий музикант викладав уроки музики в чорнобильській середній школі та керував дитячими хорами. Пізніше, вже випускник 1941 р. Київської консерваторії (тепер — Національна музична академія України ім. П. Чайковського) опинився на Далекому Сході, де створив Червонофлотський ансамбль пісні й танцю Північної Тихоокеанської флотилії.

Демобілізувавшись із армії, Павло Муравський (за рекомендацією своїх учителів Григорія Верьовки й Левка Ревуцького) очолив львівський, тоді обласний хор «Трембіта», прийнявши його від видатного метра Миколи Колесси. Під орудою П.І. Муравського хор уже за п’ять років переріс у Державну академічну хорову капелу і став одним із провідних музичних колективів України. «Трембіті» маестро віддав 17 років насиченого творчого життя, паралельно викладаючи у Львівській консерваторії.

1964-го Муравського призначають художнім керівником Державної заслуженої академічної хорової капели «Думка». То було п’ять надзвичайно яскравих років: співпраця з Борисом Гмирею, багатьма українськими композиторами, гастролі країнами світу й широкими просторами колишнього СРСР, записи у фонд Українського радіо, випуск грамплатівок...

Однак справжній зоряний час диригента припав на період його роботи художнім керівником і головним диригентом студентського хору Київської консерваторії. Цю посаду він обіймав понад 40 років, і нині Павла Івановича називають почесним головним хормейстером колективу.

Хор вів активну концертну діяльність, часто виїздив за кордон, перемагав у міжнародних фестивалях і конкурсах. На платівки, касети і компакт-диски було записано понад 1000 (!) творів різних авторів, зокрема «Шедеври української музики» (церковна музика) й усі твори Миколи Леонтовича (до 100-річчя композитора). Професійний рівень хору студентів фахівці, музиканти, критики, слухачі одностайно називали зразковим.

Загалом Павло Муравський виховав понад тисячу видатних диригентів-хормейстерів, а загальну кількість усіх його учнів нині важко вирахувати! Погодьтеся — цифри, гідні Книги рекордів Гіннеса.

Не кожний митець може похизуватися тим, що ще за життя має музей. До 95-річчя Павла Івановича, 2009-го, його земляки з села Дмитрашківки Піщанського району Вінницької області (коштом громади та з власної ініціативи) облаштували музей-садибу. Хату збудовано на місці тієї, де народився й виріс знаменитий  маестро. Експозицію присвячено життю й творчості Павла Муравського.

Односельці музиканта підтримують зв’язок зі своїм кумиром. Їхня делегація збирається восени до Києва на урочистий вечір із нагоди 100-річного ювілею диригента.

Павло Іванович і зараз сповнений енергії. Як пообіцяв маестро, восени він запросить меломанів на концерт хорової музики і сам стане за диригентський пульт. Бажаємо  ювіляру міцного здоров’я, і хай всі його мрії здійсняться!