Викрадені Європою

Дев’ять років тому я написав невеличке дослідження про культурну складову тодішнього Майдану. Помаранчевий колір позначив давню й цікаву традицію мистецько-політичного спротиву, котра в несподіваний спосіб мала прояв у Києві.

Нині в нас друга спроба революції. І, як дев’ять років тому, знову хочеться зрозуміти, як виявляє себе нова хвиля майданної субкультури.

Власне, більшість такої творчості можна описати в термінах актуального мистецтва  — бо на Майдані воно існує всередині потужного поля соціальної енергії, а дистанція між художником та його суспільним референтом максимально коротка. Зрештою, що може бути актуальнішим, ніж центр великого міста, перетворений на арт-галерею? Умовний колективний розум швидко й гостро реагує на виклики, видаючи нові твори протягом буквально кількох годин чи доби після певної події (на «Марші мільйона» в неділю одна жінка тримала власноруч виготовлений ватман: «Помогите! Хулиган Клюев телевидения лишает!» — за мотивами недавньої спроби  секретаря Ради безпеки Андрія Клюєва ввести цензуру на основних телеканалах). Якщо ж вдаватися  в деталі, то загалом переважають так само актуальні жанри: плакат, графіті (стріт-арт), рок-концерт, перфоманс, інсталяція (одна, проте дуже помітна, про що нижче).

Від розмаїття майдан-плакатів голова йде обертом. Щодня з’являються десятки нових. Поза конкуренцією ті, що скачані зі сторінки у «Фейсбуку» під назвою «Страйк-плакат». У цій  спільноті регулярно вивішуються нові розробки професійних художників і дизайнерів. Із їхніх найбільших удач — поп-арт портрет Януковича з червоною цяткою-п’ятачком на місці носу та довершена у своєму мінімалізмові композиція, на якій у жовтий океан з синього неба падає жовта крапля, з написом: «Я крапля в океані» у верхній частині. Підзаголовок спільноти — «Бери та друкуй. Ще ніколи в житті маленький принтер не почувався таким героєм» — дуже точно описує нинішню перевагу революціонерів. Адже  2004 року оргтехніка (принтери, комп’ютери) коштувала набагато дорожче,  не було ані «Фейсбуку», ані «Твіттеру», і навіть напівмертва сьогодні блог-платформа «Живий Журнал» ще лишалася забавкою для обраних. Не всі  навіть мали Інтернет, так само, як і мобільні телефони, а про мобільні з виходом в Інтернет ніхто й мріяти не міг; так само поза межами уяви було й інтернет-телебачення, котре зараз перебрало на себе цілодобову трансляцію подій. Сьогодні саме завдяки більшій доступності Мережі та потрібної техніки активно діє об’єднання кінематографістів «Вавілон 13», котре в оперативному режимі знімає короткометражки про Майдан і викладає їх на своєму каналі на сайті youtube.com.

ПІАНІНО НА БАРИКАДАХ — КЛАСИКА РЕВОЛЮЦІЙНОГО ЖАНРУ (ГРАЄ ТЕТЯНА ГАВРИЛЮК ІЗ DAKH DAUGHTERS) / ФОТО НАДАНО АВТОРОМ

Відповідно 2004-го переважала самодіяльність із використанням небагатьох доступних матеріалів (пригадую зворушливі народні «графіті» біля Кабміну, зроблені зі снігу, наліпленого на стіни); зараз же намальований професійними дизайнерами плакат можна скачати з відповідної веб-сторінки та роздрукувати в будь-якому форматі.

Однак спочатку використовували готові образи. Так, іконічним після розгону 30 листопада став кадр із нової екранізації роману Стівена Кінга «Керрі»: обличчя героїні фільму — дівчини-підлітка — залите кров’ю, з жовто-блакитними смужками на щоках і підписом «Захистимо наших дітей». Цікавий збіг: автор цих рядків побував уперше на Євромайдані  ввечері 22 листопада, спустившись якраз після прем’єри «Керрі» в «Кінопалаці».

Зараз частка оригінальних робіт значно зросла. Окрім «Страйк-плаката», впадають в око мінімалістичні листівки автора, котрий підписується Loesje: «Свобода начинается с твоего курсора», «Жена говорит: бронежилет меня полнит», «Ми так довго протестували що полюбилися», «Справедливість де міліція», «ОБОРОНЯЙСЯ ЗІ СТІЙКІСТЮ СКОВОРОДИ». Ще одна вражаюча робота — перевернутий національний прапор з написом: «Переверни прапор — поверни історію!!!» Потоком ідуть карикатури на Януковича, Азарова, Путіна — їх роздруковують та вивішують цілими стендами. Багато людей малюють плакати самотужки, пишуть і наклеюють уїдливі прокламації. Один із хітів перших днів  після розгону студентів — російськомовні транспаранти: «Они оху» з малюнком ялинок після «оху». Над Хрещатиком висить полотно з малюнком тієї-таки ялинки і написом «Саджайте рослини, а не людей».

Власне, центральний елемент  Майдану — та сама сумнозвісна штучна ялинка, яку в стилі поки що чинного Президента охрестили «йолкою», — точніше, її каркас — зелений конічний кістяк. Саме необхідністю встановлення цієї декорації влада обгрунтовувала звіряче побиття студентів вранці 30 листопада. Майже одразу після повернення мітингу на Майдан почалося її стихійне прикрашання. Спочатку це були синьо-жовті державні прапори, потім все значно урізноманітнилося. Тут складно навіть виокремити  найкращу роботу. Найбільше впадає в очі, звісно, велетенський транспарант з обличчям Тимошенко, гасло білим  по чорному «не бей детей» (явно виконане стрит-артистами, котрі писали його ще до революції, в спальних районах), а також довжелезне полотно, розписане десятками художників ще на студентському Євромайдані, — воно якимсь дивом пережило погром.

МАБУТЬ, НАЙБІЛЬШ ПРОВОКАЦІЙНИЙ І ПРОНИЗЛИВИЙ ПЕРФОМАНС ПРОВОДИТЬСЯ ЩОРАНКУ ПІД ГЕНПРОКУРАТУРОЮ. ТЕМА ПРОСТА: «ПЕРЕСТУПИЛИ ЧЕРЕЗ ЗАКОН — ПЕРЕСТУПАЙТЕ ЧЕРЕЗ НАС» / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

По суті, кращого втілення основних якостей актуального мистецтва годі й пошукати. Тут вам і деконструкція традиційного жанру новорічної бутафорії, й захоплення території офіційної культури, й анонімність і демократизм (кожен може вивішувати що хоче), і соціальне тло, й злободенна тематика, й синкретизм жанрів,  адже вся ялинка, по суті, велетенський колаж. У майбутньому музеї революції, якщо такий буде, ця у своєму роді досконала інсталяція мала б посісти чільне місце.

Про рок-програму Майдану важко сказати щось нове — адже вона і так транслюється в прямому ефірі. Показово, що потенційний гімн протесту «У нас на Майдані» —  авторства невідомої до того хіп-хоп-групи «Вперше чую» — геть відрізняється за настроєм від патетичного «Разом нас багато», взяти хоча б рефрен: «Ніхто не знає, що буде далі у нас на Майдані, ніхто не знає — гострити палі чи терти свої персональні дані». Виступають групи ще «помаранчевих» часів, і нові яскраві проекти, на кшталт гурту «Собаки в космосі» з літератором Сергієм Жаданом  як фронтменом. Письменники не забули й про більш традиційний формат спілкування з публікою, організувавши «Читання при бочкАх» біля Лядських воріт. Із мініатюрної сцени свої тексти продекламували, зокрема Юрій Андрухович, Ірена Карпа, Анатолій Дністровий.

Ще є та частина майданної субкультури, котра не так часто, як вона того варта, потрапляє в телеоб’єктив: перфоманс — вуличне дійство, якнайефективніше здатне піднімати  нагальні теми в мистецьких формах.

Так, черкаський художник, учасник арт-групи «Ганг-Дон» Олександр Дувінський влаштував моноспектакль на Соборній площі міста, удаючи юродивого. Він представлявся інвалідом середнього та головного мозку й пропонував черкащанам допомогти повісити на каркас місцевої ялинки фотографію кумедно-похмурого Януковича. Міліціонерів автор перфомансу поставив у глухий кут. Чого вартий лише такий діалог (цитую за сайтом procherk.info):

— Якщо ви — інвалід, то у вас має бути посвідчення!

— У мене нема посвідчення. У мене дуже погані аналізи. Можу показати.

— Де ви проживаєте?

— У друзів, у знайомих. Хто погодує, хто дасть заночувати, хто коржика дасть... Прописки в мене немає. Я з партії середнього і головного мозку. Підтримую чинного Президента, прошу зазначити! Хотілося почепити його на ялинку!

Київські митці з угруповання «Р. Е. П.», народженого, між іншим, під час помаранчевої революції, об’єднавшись із молодими анархістами і соціалістами, 5 грудня прямо під стінами МВС влаштували акцію під назвою «Беркут під час чуми» — до 25-річчя створення сумнозвісного спецзагону. Вони намагалися проникнути в Палац культури МВС, де відбувався святковий концерт. Акція мала радше звичну форму політичного пікету,  з деякими мистецькими удосконаленнями: акомпанемент дівочого ансамблю барабанщиць, «кричалки» «Минуло 25 — час роботу пошукать»,  «Розпускайте, хлопці, «Беркут», винахідливі плакати (зокрема із закривавленим ковзаном — начебто заради облаштування ковзанки «Беркут» бив на Майдані студентів), а одна з демонстранток вельми натуралістично була загримована під сильно побиту й тримала плакат: «Беркут», спасибі за те, що ти є».

Мабуть, найбільш провокаційний і пронизливий перфоманс відбувається щоранку під Генпрокуратурою силами організації «Демальянс». Тема проста: «Переступили через закон — переступайте через нас». Кожного ранку протестувальники вкладаються перед входом у будівлю таким чином, що чиновникові зайти всередину можна, лише переступивши через них. Дуже сильна метафора беззаконня, що коїться нині в країні.

А за елегантністю поки що перед веде київська група Dakh Daughters. Через «Фейсбук» або просто на вулиці вони зібрали хор дівчат (близько 20) і пішли співати для кордонів міліції на Банковій. Програму склали три вічні народні пісні: «Ой у вишневому садку» , «Горіла сосна, палала» та «Била мене мати березовим прутом». Плакати зробили неординарні: «Захисти мене, я добре готую!», «Не бийте, в мене кіт негодований!», «Слава Україні! Любов ворогам!», «Не биймося — кохаймося!», «Поїхали влітку в Париж!», «Не стій! Замерзнеш!». Акомпанували  собі на  великому барабані та гітарі.  Хлопці у формі, що стояли в першій шерензі,  намагалися емоцій не показувати, однак їхні колеги, що стояли далі як від мітингу, так і від очей начальства, посмішок не стримували.

На розі з Лютеранською інструментарій концерту розширився: там ще раніше притягли й встановили перед кордоном революційне синє піаніно,  котре одразу захопила Тетяна Гаврилюк із Dakh Daughters; до справи доєдналися мітингувальники і чоловічо-жіночий хор, увійшовши у смак, додав  до  трьох запланованих пісень «Червону руту» і Гімн України. По тому дівчата розійшлися, а Тетяна продовжила акцію, співала в мегафон репертуар Dakh Daughters, акомпануючи собі на фортепіано червоними від холоду руками. Краса і безум ситуації полягали в тому, що це були пісні на тексти Бродського та Хлєбникова, — складний авангардовий репертуар, котрий, утім, звучав напрочуд доречно.

Піаніно на барикадах — класика революційного жанру. Спадають на думку великі перевороти ще ХІХ століття. Фотографія самотнього піаніста на тлі металевих щитів уже стала символом Майдану.

Висновок здається очевидним. Виступ 2004 року з його карнавальною, безтурботною атмосферою був  не стільки навіть політичною акцією, оксамитовою («каштановою», «листопадовою») революцією, скільки нашим Вудстоком і нашим травнем-1968 — одним словом, нашим спільним дитинством, котрого в українській історії, перенасиченій поразками, залитій кров’ю,  ще не було. Дев’ять років тому мистецтво переважало над політикою, тепер — політика над мистецтвом. Вийшовши на площу, більшість із нас підписали власну Асоціацію зі Старим світом, від якого були відторгнені так довго. Дитинство закінчується. Час вже дорослішати, хай би як боляче це  було.

НА МАЙДАНІ ПЕРЕВАЖАЮТЬ АКТУАЛЬНІ ЖАНРИ: ПЛАКАТ, ГРАФІТІ, КАРИКАТУРА, РОК-КОНЦЕРТ, ПЕРФОМАНС... / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»