Як народжується висока музика?

За вокальний цикл «12 сонетів Вільяма Шекспіра» та кантати «На перехресті серця», «Перегортаючи життя» і «Ти» Олександра Яковчука висунуто на здобуття Шевченківської премії.

Сьогодні творча постать одного із провідних композиторів України репрезентує тип митця, який у своїй музиці глибоко відображає національні пріоритети, розмірковує над питаннями історичної пам’яті свого народу та загально християнськими цінностями людства. Зокрема, така тенденція простежується у його симфонії-реквіємі «Тридцять третій», ораторії «Скіфська пектораль», симфоніях «Біоритми Чорнобиля», «Відгомін дитинства» і особливо у нещодавно написаній монументальній ораторії «Страсті Христові» на вірші Бориса Олійника, що з великим успіхом було нещодавно виконано у Національній філармонії капелою «Думка», Національним симфонічним оркестром та провідними солістами Національної опери.

Музика Олександра Яковчука різноманітна і багата з погляду світу почуттів. У ній слухач відчує експресію вольового стремління, динамізм руху, широке нюансування у сфері лірики, рефлексію філософського характеру. Найбільш приваблює наявність національного гену романтичного світовідчуття українців, саме тих глибинних джерел, за якими ми інтуїтивно впізнаємо себе і можемо творити своє нинішнє й наступне буття. Митець дає вражаючий заряд одухотворення, чим також приваблює слухацьке коло.

Завдяки самобутності композиторського дару і професійній майстерності музика О. Яковчука здобула широке визнання спершу в хоровому, а згодом у симфонічному та інших жанрах. Так, його твори з великим успіхом виконували Національна хорова капела України «Думка», камерні хори «Хрещатик» та «Київ», жіночий хор Київського інституту музики ім. Р. Глієра, Галицький камерний хор, Національний академічний симфонічний оркестр України, симфонічні оркестри Національної філармонії України та Національної радіокомпанії України, інші колективи.

Ім’я митця відоме далеко за межами нашої країни. Так, у Торонто під орудою В. Колесника звучала симфонічна поема «Золоті ворота» композитора, також неодноразово у концертах слухачі Канади та Америки чули його хорові та камерно-інструментальні композиції. У Великобританії відомий хор «Булава» (Манчестер) виконував частини «Літургії» та хорові обробки Яковчука. Минулого року всесвітньої слави британський оперний співак, бас-баритон Павло Гунька з великим резонансом здійснив світову прем’єру вокального циклу композитора «Дванадцять сонетів В. Шекспіра» (український переклад Остапа Тарнавського) у Нью-Йорку, Бостоні, Торонто, Едмонтоні. Цей твір в українській музиці є новим прочитанням поезії англійського класика (і в такому великому обсязі – першим). У ньому відбилася одна із визначальних рис авторського стилю митця, якою є ліричність вислову та ретельність у формуванні музичної інтонації в аспекті поєднання слова та музики, певної інтонаційно-тематичної «симфонізації» вокального циклу. (До речі, цикл О. Яковчука «12 сонетів В. Шекспіра» увійшов до аудіо-антології українського класичного солоспіву, що записується на теренах Канади).

У своїй творчості композитор часто звертається до поетичного тексту, вважаючи взаємодію музичної інтонації зі словесною важливим засобом у створенні нових художніх образів. Результатом таких активних пошуків постав жанр камерної кантати, у якому О. Яковчук вперше спробував працювати ще у середині 1970-х («Осіння кантата» на власні тексти). Зацікавившись жанром камерної кантати ще у студентські роки, пізніше періодично до нього звертаючись, композитор, власне, стояв біля його витоків і на даний момент є одним із найвиразніших його представників в сучасній українській музиці. На той час цей жанр був новаційним, репрезентуючи можливість експерименту на рівні драматургії, форми, виражальних засобів, виконавського складу (зазвичай камерну кантату виконує один або два солісти у супроводі камерного оркестру чи ансамблю). Нині у доробку композитора знаходимо аж тринадцять камерних кантат.

Цьогоріч, крім «12 сонетів Вільяма Шекспіра», на здобуття Шевченківської премії, висунуто кантату «На перехресті серця», написану маестро на вірші Петра Перебийноса для мецо-сопрано, скрипки, віолончелі та фортепіано, вона має високий «градус» схвильованості авторського вислову, натхненного поетичними строфами. Це твір про одвічну синівську любов до матері («Матусю, десь ти за імлою...», І ч.), роздуми героя про своє місце на землі («І я на схрещенні орбіт зорю викрешую бентежно», ІІ ч.), про швидкоплинність життя («Над бентежною душею, над прожитими літами», ІІІ ч.), про людську пам’ять («І на дзвінкий Чумацький шлях земною піснею полину», ІV ч.). У цьому творі композитор спирається на народнопісенні інтонації ліричного забарвлення, а в якості контрастного матеріалу виступають впроваджені елементи ілюстративності сюжету кантати в інструментальному супроводі.

Кантата «Благая Бога длань» на вірші Василя Стуса для баса і камерного оркестру має за основу незвичайні рядки поета-мученика: написані ним за два тижні до відходу у вічність у радянському казематі, вони кидають звинувачувальний вирок людському гріху і приспаній совісті, радянській системі й тоталітаризму. Відтак, музичне рішення, покладене в чотиричастинну структуру, випромінює енергетику філософського порядку, сягаючи у кульмінаціях гостро дисонуючих звучань насиченої експресивністю партитури, що органічно відповідає духові творчості поета.

Кантаті «Перегортаючи життя прожите» для мецо-сопрано і камерного оркестру притаманне вітаїстичне буяння емоцій розділеного кохання у віршах Петра Осадчука («Перегортаючи життя прожите, я вчусь красою ревно дорожити і в юність поспішать з грядущих років»). Відтак у творі фактурне тло позначене прозорістю викладу для увиразнення партії солістки. Цікавою знахідкою у драматургії чотиричастинного циклу є впровадження композитором наприкінці кожної частини інтермедій соло кларнета (бас-кларнета), що символізує роздуми ліричного героя про минулі дні юності.

Кантата «Ти»  на вірші Павла Мовчана для тенора і камерного оркестру розкриває звернення авторів до свідомого патріота України щодо його особистого ставлення до історії рідної землі («Ти, країно видив і химер»), до свого минулого і сучасного життя. Інтонаційна лінія твору гнучко відтворює гостроту поетичного послання, а музична фактура оркестру вдало підсилює загальний динамічний образ твору. У річищі сучасної політичної ситуації в Україні, війни на сході, твір набуває додаткового інтелектуального підґрунтя актуальності, закликаючи героя, іншими словами, кожного з нас, бути небайдужим до долі своєї Батьківщини, кожному на своєму місці бути їй опорою.
Усі згадані вище твори Олександра Яковчука є видатним досягненням в українській музиці сьогодення, вони збагачують духовний простір нашого мистецтва.

Ольга КУШНІРУК, кандидат мистецтвознавства