Як «оживити» «Укранімафільм»?

У виробництві мультфільмів є таке поняття, як «фаза руху», завдяки якому зображення на екрані «оживає». Певну «фазу руху» сьогодні переживає столична Українська кіностудія анімаційних фільмів, яка відома на увесь світ мультсеріалом про козаків та «Пригодами капітана Врунгеля». Минулого року, на жаль, кіностудія не порадувала глядачів новими фільмами через відсутність бюджетного фінансування. Нині чи не єдиною втіхою для творчого колективу кіностудії стало те, що мультфільм «Чарівний горох» із серії «Пригоди Котигорошка та його друзів» відзначено Премією імені Лесі Українки у номінації «Кінотвори для дітей та юнацтва».

Ми зустрілися з автором анімаційного фільму «Чарівний горох» — режисером Ярославою Руденко-Шведовою. З 1987 року вона працює на студії «Укранімафільм», є членом Національної спілки кінематографістів України, художником-постановником таких популярних стрічок, як «Ласкаво просимо», «До другого пришестя», «Синій капелюшок», «Жив собі чорний кіт».

— Пані Ярославо, в основу «Чарівного гороху» покладено сюжет народної казки про Котигорошка. В кінцевих титрах до мультфільму зазначено прізвища відомих в Україні артистів, які озвучували ролі Вернидуба, Вернивуса, Вернигори, Діда, дівчинки Оленки. Одразу пригадався мультфільм «Шрек», де так само можна почути голоси знаменитих голлівудських зірок. Чи участь визнаних акторів в анімаційному фільмі є певною мірою запорукою його майбутнього успіху?

— Справді, до створення «Чарівного гороху» було залучено таких популярних акторів, як Богдан Бенюк, Остап Ступка, Наталка Ковальова, а ще соліст групи «Мандри» Фома. Музичне оформлення стрічки здійснили музиканти групи «Байди», завдяки яким вдалося передати колорит народної музики. Пісні виконували під акомпанемент кобзи, скрипки та бандури. Не можу не згадати дуже авторитетних у середовищі художників-мультиплікаторів Михайла Титова та Олександра Лаврова, які в «Чарівному горосі» реалізували багато власних креативних ідей. Утім, на початковому етапі, коли тільки формувалася творча група для створення анімаційного фільму, враховували не зірковість того чи іншого виконавця, а передусім його професіоналізм.

— Сьогодні Українська кіностудія анімаційних фільмів, власне, як і все вітчизняне кіно, переживає не кращі часи. Чи погоджуєтеся ви з думкою голови Національної спілки кінематографістів Сергієм Тримбачем, що вітчизняний кінематограф мертвий як індустрія, як система, в якій міцно пов’язане виробництво та прокат, виробництво та дистрибуція, де є економічні важелі, завдяки яким система регулюється і самоналаштовується?

— Тримбачу важко заперечити, це справді так. Проблеми, які нині підточують український кінематограф, мають розглядатися в контексті перехідного періоду національної економіки, початкового етапу формування державної ідеології. Звідси певна невизначеність, тупцювання на місці, відсутність чіткого сценарію подальшого розвитку України як молодої європейсько держави. Це негативно впливає на кіномистецтво, яке має творити позитивний образ героя, продукувати ідеї, здатні наснажувати українське суспільство. Так було за радянських часів, коли, приміром, за допомогою кіно історія осмислювалася в потрібному ракурсі. Те саме спостерігаємо і в західному кінематографі, байдуже, чи в американському, чи в європейському, коли наполегливо пропагується їхній спосіб життя. Отже, рано чи пізно доведеться визначатися з нашими культурними цінностями, виплеканими національним кінематографом.

— Ви багато років працюєте режисером Української кіностудії анімаційних фільмів. Як вважаєте, якого роду державної підтримки потребує студія насамперед у нинішніх економічних умовах? Чи можливо на сьогодні взагалі відмовитися від державного замовлення на виготовлення анімаційних фільмів, випускати їх лише за рахунок залучених коштів спонсорів, благодійних фондів, комерційних структур?

— Це утопія — відроджувати вітчизняний кінематограф за рахунок коштів комерційних фірм чи благодійників! Потрібне стабільне фінансування кіновиробництва з боку держави, розраховане не на рік, а, можливо, на десятиліття. На гроші меценатів можна зняти разовий кінофільм або анімаційний фільм, але це принципово не вплине на процес розбудови національного кінематографа. Адже бізнесмен, який вкладає кошти у зйомку кінострічки, обов’язково хоче отримати прибуток. Що таке державне фінансування кіногалузі? Це таке фінансування, коли закладається певний відсоток на неуспіх. В радянські часи із ста вироблених кінофільмів лише десять робили бюджет. Приміром, касові кінокомедії того ж Леоніда Гайдая, створені на «Мосфільмі», давали змогу кіностудії запускати у виробництво з десяток нових кінопроектів. Якщо фінансування відсутнє, як це зараз у нас відбувається, взагалі зникає предмет обговорення — доцільність упровадження тієї чи іншої економічної моделі кіновиробництва.

— Виробництво «Чарівного гороху» здійснювалося «Укранімафільмом» на замовлення Міністерства культури і туризму. Звісно, перед керівництвом студії питання його самоокупності не виникало. Водночас якби постало завдання отримати кошти від його прокату, на вашу думку, власники кінотеатрів та телевізійних каналів зацікавилися б мультфільмом?

— Відверто кажучи, зараз мультиплікатори взагалі не розраховують на кінопрокат, а користуються традиційною схемою: виготовлення на кіностудії мультфільму — показ його по телебаченню. Хіба доводиться серйозно говорити про кінопрокат у масштабах країни, якщо в багатьох великих містах можна на пальцях порахувати кількість кінотеатрів?! А ті, що є, здебільшого мають широкоформатний екран, відповідно виробництво анімаційних фільмів потрібно перебудовувати з урахуванням певних технологічних параметрів. Отже, про касові збори від кінопрокату вітчизняних мультфільмів поки що говорити завчасно. Що стосується співпраці з телебаченням, то тут теж виникають проблеми. Сьогодні вітчизняний інформаційний ринок, за висновками фахівців, «перегрітий», спостерігається надлишок інформації. Випуск нового анімаційного фільму вже давно не є подією. І, мабуть, для того, щоб підготувати багатомільйонну глядацьку аудиторію до появи на вітчизняному інформаційному ринку нового культурного продукту — анімаційного фільму, продюсери, менеджери кіностудій мають подумати про його рекламу. А це додаткові кошти, що істотно впливає на собівартість кіновиробництва. Власник телеканалу навряд чи схоче віддавати телеефір для трансляції фільму, про який пересічний глядач нічого не знає. Показовим у цьому зв’язку є досвід Чехії, де між президентом цієї країни і директорами місцевих телеканалів і кіностудій було укладено тристоронній договір про кіновиробництво. Держава брала на себе зобов’язання профінансувати кіновиробництво, творчий персонал кіностудій — виготовити кінопродукцію на належному художньому рівні, а телеканали — забезпечити її трансляцію. Це алгоритм замкненого циклу кіновиробництва, про який сьогодні мріють вітчизняні кіномитці.

— Чи можуть на сьогодні анімаційні картини, створені на «Укранімафільмі», конкурувати з творчими роботами мультиплікаторів з країн ближнього і далекого зарубіжжя?

— Минулого року Українська кіностудія анімаційних фільмів запланувала виробництво близько семи мультфільмів. Ми мали продовжити роботу над повнометражним фільмом «Хто боїться дядечка Бабая?», а також над п’ятьма наступними мультиплікаційними стрічками із серії «Пригоди Котигорошка та його друзів». Але через відсутність бюджетного фінансування виробництво зупинилося. Немає бажання розбиратися в причинах, скажу про інше. Навіть незважаючи на занедбаний стан, в якому опинилась українська анімація за останні двадцять років, все ж вдалося зберегти творчі кадри. Мультиплікація порівняно з ігровим, науково-популярним і документальним кіно завжди вигідно вирізнялася. Створені в різні роки на кіностудіях України анімаційні фільми мали колосальний успіх не лише в колишньому СРСР, а й далеко за його межами, що зайвий раз доводить існування високоякісної київської школи анімації. Її засновниками можна вважати Володимира Дахна, Давида Черкаського, Олександра Вікена, Михайла Тітова, Володимира Гончарова, Євгена Сивоконя й інших. Щоправда, зараз ми є свідками послідовного процесу руйнування повного виробництва власних фільмів. Режисери, художники-постановники, аніматори через матеріальні нестатки змушені заробляти на закордонних (російських, польських, французьких) серіалах, виконуючи некваліфіковану (для їхнього рівня) роботу поточних аніматорів, про яких навіть у титрах не згадують. Знищується і так звана середня ланка — асистенти режисерів та інший технічний персонал, задіяний у кіновиробництві. Постає загроза повністю втратити українську анімацію, яка складалася роками завдяки постійному навчанню у найдосвідченіших старших колег, власному самовдосконаленню, підтвердженому відзнаками на багатьох престижних усесвітніх кінофестивалях.

Аніматору потрібен досвід роботи не менше, ніж п’ять років, а режисер і художник-постановник мають досконало володіти всіма процесами виробництва. Тому відродження анімаційного виробництва можливе лише за умови безперервного фінансування державою вітчизняної кіногалузі. І Міністерству культури та туризму, і вітчизняним кіностудіям, врешті-решт, треба визначитися: яке кіно потрібне нинішній Україні? Яким є образ нашого сучасника? Як і які національні ідеали варто відстоювати? Знайшовши відповіді на ці непрості запитання, нам вдасться закласти фундамент державної ідеології, визначитися з координатами розвитку вітчизняної культури, складовою якої є український кінематограф.

— Нещодавно Верховною Радою прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про кінематографію» та інших законів України щодо підтримки виробництва національних фільмів», яким, зокрема, передбачено звільнити суб’єктів кінематографії від орендної плати за землю, від сплати ПДВ від реалізації кінопродукції, від податку на додану вартість з обігу коштів, отриманих за виконані роботи та надані послуги з виробництва, тиражування, прокату та показу фільмів тощо. Чи можуть ці та інші преференції для національного кінематографу позитивно вплинути на його подальший розвиток?

— Звісно, але за умови виділення урядом цього року бюджетних коштів на кіновиробництво. У нас у запасі залишилося не так багато часу, щоб зберегти українську анімацію від цілковитого руйнування. Отже, потрібно не гаючи часу запустити виробництво мультфільмів, тоді «Укранімафільм» досить швидко відновиться і посяде почесне місце серед інших кіностудій країни.